У народі 15 січня, Сильвестрів день, вважається курячим святом. Цього дня колись чистили курятники та обкурювали стіни, щоб птиця добре росла. За іншу роботу не бралися, адже продовжуються святки.
Святки – це спадок дохристиянських вірувань наших предків.
Цей час у давнину відзначався насиченістю магічними обрядами, гаданнями, звичаями і заборонами, що регламентували поведінку людей. Наші предки вірили, що у цей період на землю приходять душі предків і саме їх незрима присутність серед живих дає можливість дізнатися майбутнє.
За церковним календарем 15 січня вшановують святителя Сильвестра, папу Римського; преподобного Серафима Саровського, чудотворця; преподобного Сильвестра Києво-Печерського; праведну Юліанію Лазаревську, Муромську та священномученика Феогена, єпископа Парійського.
Іменинники 15 січня:
Борис, Марко, Модест, Петро, Серафим, Сергій, Сильвестр та Юліанія.
15 січня народились:
1871 – Агатангел Кримський – сходознавець, історик, письменник і перекладач кримськотатарського походження, один з організаторів Академії наук України (1918).
Вільно володіючи майже шістдесятьма мовами, а також знаючи всі діалектні особливості української мови, А. Кримський зробив значний внесок в українське й російське сходознавство та україністику.
«Мій краю! за тебе прийнять не лякаюсь Найгіршого лиха, Бо всяке є горе, недоля, скорбота Тепер мені втіха. Дурниця всі рани й душевні, й тілесні, З нудьгою чи кров’ю: Бо знаю я серце, що всі мої болі Погоїть любов’ю.» (Агатангел Кримський)
1915 – Леонід Молодожанин (Лео Мол) – український скульптор. Автор пам’ятників Т. Шевченку у Вашингтоні, Буенос-Айресі, Санкт-Петербурзі. У Вінніпезі (Канада) відкрито сад скульптур Лео Мола.
Події 15 січня:
1776 – у Львові вийшов перший примірник «Gazette de Leopol», першого відомого періодичного видання на території України.
1992 – Верховною Радою України затверджено музичну редакцію Державного гімну України, автором якої є Михайло Вербицький.
2001 – стала доступною перша версія Вікіпедії, енциклопедії в Інтернеті.
Чи знаєте ви, що:
Створення українського гімну бере початок з осені 1862 року. Український етнограф, фольклорист, поет Павло Платонович Чубинський пише вірш «Ще не вмерла Україна», якому у майбутньому судилося стати національним, а згодом і державним гімном українського народу.
Поширення цього вірша серед українофільських гуртків, щойно об’єднаних у Громаду, сталося миттєво. Проте, вже 20 жовтня того ж року шеф жандармів князь Долгоруков дає розпорядження вислати Чубинського «за вредное влияние на умы простолюдинов» на проживання в Архангельську губернію під нагляд поліції.
Перша публікація вірша П. Чубинського сталася у львівському журналі «Мета», 1863, № 4. Отримавши поширення на Західній Україні, патріотичний вірш не пройшов повз увагу й релігійних діячів того часу. Один з них, отець Михайло (Вербицький), ще й знаний композитор свого часу, захоплений віршем Павла Чубинського, пише музику до нього, при цьому дещо відредагувавши текст.
Вперше надрукований у 1863, а з нотами – 1865, почав використовуватись як державний гімн у 1917 році. У 1917–1920 рр. «Ще не вмерла Україна» як єдиний державний гімн законодавчо не був затверджений, використовувалися й інші гімни.
15 січня 1992 року музична редакція Державного гімну була затверджена Верховною Радою України, що знайшло своє відображення у Конституції України. Проте, тільки 6 березня 2003 року Верховна Рада України ухвалила Закон «Про Державний гімн України», запропонований президентом Леонідом Кучмою.
Законопроектом пропонувалося затвердити як Державний гімн Національний гімн на музику Михайла Вербицького зі словами тільки першого куплета і приспіву вірша Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна».
У той же час перша строфа гімну, згідно з пропозицією Президента, зазвучала – «Ще не вмерла України і слава, і воля». Цей закон підтримали 334 народних депутати, проти висловилися 46 з 433, що зареєструвалися для голосування.
Не брали участі в голосуванні фракції Соцпартії та Компартії. З прийняттям цього закону Стаття 20 Конституції України набула завершеного вигляду. Національний гімн на музику М. Вербицького отримав слова, віднині затверджені законом.
ПЕРВІСНИЙ ТЕКСТ ЧУБИНСЬКОГО
Ще не вмерла Україна, ні слава, ні воля,
Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля!
Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці,
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці!
Душу й тіло ми положим за нашу свободу
І – покажем, що ми, браття, козацького роду!
Гей-гей, браття милі,
Нумо братися за діло,
Гей, гей, пора встати,
Пора волю добувати!
Ой, Богдане, Богдане, славний наш гетьмане,
Нащо оддав Україну ворогам поганим ?!
Щоб вернути її честь, ляжем головами,
Наречемось України славними синами.
Душу й тіло ми положим за нашу свободу
І – покажем, що ми, браття, козацького роду!
Спогадаймо тяжкий час, лихую годину,
тих, що вміли умирати за нашу Вкраїну,
Спогадаймо славну смерть лицарства-козацтва!
Щоб не стратить марно нам свого юнацтва!
Душу й тіло ми положим за нашу свободу
І – покажем, що ми, браття, козацького роду!
ДРУГИЙ ВАРІАНТ
слова – П.Чубинський (виправлені Вербицьким)
музика – М.Вербицький
Ще не вмерла України ні слава, ні воля.
Ще нам, браття українці, усміхнеться доля.
Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці,
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.
Душу й тіло ми положим за нашу свободу,
І покажем, що ми, браття, козацького роду.
Станем, браття, в бій кривавий від Сяну до Дону,
В ріднім краю панувати не дамо нікому;
Чорне море ще всміхнеться, дід Дніпро зрадіє,
Ще у нашій Україні доленька наспіє.
Душу, тіло ми положим за нашу свободу,
І покажем, що ми, браття, козацького роду.
А завзяття, праця щира свого ще докаже,
Ще ся волі в Україні піснь гучна розляже,
За Карпати відоб’ється, згомонить степами,
України слава стане поміж ворогами.
Душу, тіло ми положим за нашу свободу,
І покажем, що ми, браття, козацького роду.
СУЧАСНИЙ ОФІЦІЙНИЙ ВАРІАНТ
«Ще не вмерла України і слава, і воля,
Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.
Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці.
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.
Приспів:
Душу й тіло ми положим за нашу свободу,
І покажем, що ми, браття, козацького роду». (www.museumkamyanske.at.ua)
«Рідна країна»
