90-річний Джоел Лебовіц – титулований науковець у галузі математики та фізики, почесний професор кафедри математики Ратґерського університету, найбільшого вишу штату Нью-Джерсі (США). Народився він 10 травня 1930-го в Тячеві в ортодоксальній єврейській родині. Тут жив до 14 літ. Під час Голокосту в 1944-му Джоела та його сім’ю депортували до нацистського концтабору «Аушвіц».
Його батьків та меншу сестру вбили. А юнаку пощастило вижити та емігрувати до США. Здобувши освіту, почав займатися дослідженнями в галузі фізики. За численні заслуги та відкриття отримав багато нагород, до прикладу, у 2014 році – медаль Академії наук Франції. Останнє досягнення – премія Денні Гайнемайна в галузі математичної фізики, розмір якої складає 10 тисяч доларів.
Упродовж життя вчений не забував про свою Вітчизну. У книзі «A life in statistical mechanics» («Життя у статичній механіці») він пише: «Я народився в Тячеві, маленькому місті в Карпатах, яке було на той час частиною Чехословаччини, на кордоні з Румунією, в сотні кілометрів від Польщі. Моя мати була родом із Тячева, а батько – з Хуста. Маленьке містечко, але досить розвинуте і, на відміну від сусідніх сіл, електрифіковане. Тут мешкало переважно угорське населення – 50 відсотків, 30% – євреїв та 20% – русинів. Хоча Тячів був частиною Чехословаччини, в усьому місті було лише десяток-два чехів: начальник поліції та кілька чиновників… У дитинстві ми часто спускалися звивистою стежкою до річки та дивилися на Румунію. А ще ходили на інший берег купувати халву».
На сайті Ратґерського університету нескладно знайти особисту електронну скриньку авторитетного науковця. Тож ми вирішили надіслати йому листа з проханням згадати що-небудь про Тячів та дитячі роки. Це неймовірно, але він відписав: пообіцяв відповісти за кілька днів та попросив фотографії сучасного міста. Ми відправили Джоелу Лебовіцу світлини з видом на центральну площу та колишню синагогу. Незабаром отримали відповіді на наші запитання. Як у істинного фізика (котрі, як відомо, не лірики), вони були стримані та небагатослівні.
Каже, пам’ятає місто таким, яким було тоді. Залишилися гарні спогади – про сім’ю та друзів, і погані – про переслідування в період після Чехословаччини, що призвели до депортації та вбивства більшості з них.
Улюбленим місцем у Тячеві тих часів називає обійстя своїх дідуся та бабусі з фруктовими деревами й волоськими горіхами. А він жив у будинку, розташованому одразу ліворуч від синагоги, якщо стояти навпроти неї. Це була орендована квартира. Пам’ятає базар, який знаходився на площі між двома церквами.
На запитання, чи хотів би якось приїхати до Тячева, відповів: «І так, і ні. Моєї спільноти більше немає, а в синагозі зараз, я так розумію, спортзал». Але зізнався, що шукає іноді фотознімки населеного пункту, щоб дізнатися, як він виглядає зараз. Отож подякував за надіслані світлини й підсумував: «Місто, без сумніву, змінилося. Бажаю вам всього найкращого».
Наталія МАДЖАРА, НЗ
