У народі 22 грудня, вшановуючи Ганну Зимову, старші люди казали: «Прийшла Ганна – сідай у санки», адже вважалося, що у цей день брав «зачаток» Новий рік, а після дня Ганни зима набирала розгін.
Оскільки цей день пов’язаний з зачаттям, він має особливе значення для вагітних жінок. Вони повинні постувати і не виконувати будь-якої роботи.
Також день Ганни Зимової ще називають «уродинами сонця». Бо 22 грудня – день зимового сонцевороту. Світловий день найкоротший у році і після нього наше світило повертає на літо, а зима – на мороз. Від цього часу жінки колись починали готуватися до Різдва – білили хати та прибирали оселі.
А за погодою 22 грудня визначали погоду до кінця зими та на Новий рік. «Яка Ганна до ніченьки, така зима до весноньки» і «Якщо на Ганни сонце променисте – Новоріччя буде морозним; якщо ж ховається за хмари, а на деревах висне іній – під Новий рік буде відлига».
За церковним календарем 22 грудня відзначають зачаття праведною Анною Пресвятої Богородиці Діви Марії та вшановують пророчицю Анну, матір пророка Самуїла; святого Софронія, архієпископа Кіпрського; преподобного Стефана Новосіятеля та ікону Божої Матері «Несподівана радість».
Іменинниками 22 грудня є:
Ганна, Степан, Софрон.
22 грудня народились:
1744 – Данило Самойлович (Сушковський) – український медик, засновник епідеміології в Російській імперії, фундатор першого в Україні наукового медичного товариства. Першим довів можливість протичумного щеплення.
1833 – Марко Вовчок (Марія Вілінська) – українська письменниця, перекладачка. Авторка «Народних оповідань», повістей «Інститутка», «Кармелюк», «Невільничка», «Сава Чалий» та ін.
22 грудня відзначають:
- День енергетика.
- День працівників дипломатичної служби.
Події 22 грудня:
1917 – у Києві засновано Українську академію мистецтв (з 1934 р. Державний художній інститут).
Чи знаєте ви, що:
Про Марію Вілінську (Марко Вовчок)
Чоловіки нею захоплювалися, боготворили, кохали й проклинали. Через неї накладали на себе руки. Жінки пліткували, ревнували, заздрили, осуджували й ненавиділи.
За Опанаса Марковича Марія Вілінська вийшла заміж у 16 років, як згодом вона зізнавалася Герценові, «не кохаючи, а лише прагнучи незалежності».
Пантелеймон Куліш писав про Марію Маркович: «Її легковажність і зрадливість загубили мене».
Роман з Іваном Тургенєвим переріс у дружбу, що тривала до смерті письменника 1883 року.
Для невиліковно хворого на сухоти професора історії Степана Єшевського Марко Вовчок стала останнім коханням.
Олександра Герцена вона відвідала у 1859 року на англійському острові Вайт, де й зав’язався кількарічний роман.
Літературний критик Микола Добролюбов закохався у Марко Вовчок навесні 1861 року в італійському Неаполі. Олександр Пассек заради Марії Маркович знехтував кар’єрою, відчаєм матері й обуренням знайомих.
Із видавцем і письменником П’єром-Жулем Етцелем стосунки почались як романтичні й перейшли у ділову співпрацю на 40 років.
Трагічну загибель свого троюрідного брата Дмитра Писарєва Марія Маркович пережила дуже тяжко. Зі своїм другим чоловіком, молодшим на 17 років, Михайлом Лобачем-Жученком, Марко Вовчок прожила свої останні 30 років.
Рідна країна
