Думки у виданні The Washington Post американського оглядача Девіда Ігнатіуса.
“Обмежена війна вимагає обмежень”, – писав професор Гарварда Томас Шеллінг у своїй класичній книзі 1960 року “Стратегія конфлікту”.
Цього тижня президент Байден зробив кілька розумних кроків, визначивши цілі Заходу у війні в Україні.
Байден резюмував підхід своєї адміністрації у статті, опублікованій у середу у New York Times. Замість порожніх розмов про повну військову перемогу над російськими загарбниками він сказав, що метою США буде мир шляхом переговорів.
Щоб зупинити недавній поступ Росії на Донбасі, Байден відправляє потужну реактивну артилерійську систему, відому як HIMARS, яка може атакувати російські цілі з руйнівним наслідком точного авіаудару. Але уточнив, що мета цієї американської зброї не лише допомогти Україні на полі бою, а й досягти “максимально сильної позиції за столом переговорів”.
Байден мав дуже специфічний набір повідомлень для Путіна: “Ми не прагнемо війни між НАТО і Росією. Попри те, що я не згоден з Путіним і вважаю його дії обурливими, США не намагатимуться домогтися його повалення. Ми не хочемо продовжувати війну лише для того, щоб завдати болю Росії”. Щодо ракет HIMARS, Байден ясно дав зрозуміти, що “ми не заохочуємо і не дозволяємо Україні завдавати ударів по території Росії”.
Ці повідомлення сигналізують про зміну тону у вашингтонських дебатах про війну. Після невдач Росії після першого місяця війни був легкий тріумф. Путін та його невмілі командири помилилися. А хоробрі українські війська відкидали загарбників до кордону з Росією. Зеленський говорив у тоні, ніби можлива повна військова перемога.
Однак у четвер Зеленський представив страшне резюме досягнень Росії, оскільки вона зосередила свої сили на Донбасі, і почала обрушувати ракетні та артилерійські обстріли вздовж того, що Зеленський назвав фронтом у 1000 км.
“Російська армія вже знищила майже весь Донбас. Близько 20% нашої території під контролем окупантів”, – заявив Зеленський у відеозверненні до парламенту Люксембургу.
У Білому домі минулого тижня аналізували нові успіхи російської тактики м’ясорубки. Це був час випробувань для Байдена як лідера воєнного часу. Він отримав заслужену похвалу за мобілізацію коаліції, щоб озброїти Україну та зупинити вторгнення Росії, але тепер настає пора змін на полі бою, та час для занепокоєнь для президента.
Найбільш нагальне завдання Байдена – стримати панічне прагнення до миру серед деяких європейських союзників, які турбуються про ціну затяжної війни. Європейські лідери, схоже, заспокоїлися цього тижня, ввівши ембарго на морські постачання російської нафти, а Німеччина погодилася надати Україні потужну протиповітряну оборону і танки.
Ситуація в Україні може переходити від кипучого оптимізму через перемоги, до фази, що ближча до тривалої, виснажливої Корейської війни. Девід Гальберстам у своїй історії 2007 року “Найхолодніша зима: Америка і війна в Кореї” описав це як “загадковий, сірий, дуже далекий конфлікт, який все тривав, здавалося б, без надії чи вирішення”.
Корея викликала зневіру частково тому, що, як і в Україні, це була обмежена війна. Генерал Дуглас Макартур хотів виправити свої промахи, застосувавши ядерну зброю. Президент Гаррі Трумен мудро відмовився і звільнив його. Американським солдатам було прикро, що їх просили “померти за нічию”, писав Гальберстам. Але військова перемога була неможлива за прийнятну ціну, і кандидат у президенти від республіканців Дуайт Ейзенхауер пообіцяв: “Я поїду в Корею”, що означало, що він укладе мир. І це він зробив.
Припинення вогню у Кореї у липні 1953 року мало здатися багатьом американцям та їх хоробрим південнокорейським союзникам поразкою. Але нині Південна Корея – одна з економічних перлин світу, хоча війна так і не призвела до мирної угоди, а лінія припинення вогню майже через 70 років з отруйним сусідом на півночі все ще залишається крихкою. Можливо, це знімок повоєнної України.
Провідний військовий історик Рік Аткінсон сказав мені, що бачить аналогію між припливами і відливами українського конфлікту та американською Війною за незалежність. Британці зазнали поразки у 1775 році. Але війна перетворилася на жорстокий восьмирічний глухий кут, і американські повстанці, зрештою, перемогли, головним чином завдяки втомі британців і французькому втручанню.
“Війна звичай зводиться до того, хто з воюючих сторін виявляє перевагу сили волі. У цьому випадку ситуація глухого кута дасть Україні час, ціною жахливої ціни, щоб визначитися, чи має вона волю пережити росіян, поки не з’являться політично прийнятні умови. Тим часом, ми можемо сподіватися, що Росія сильно зменшиться як загроза і як глобальний гравець” – каже Аткінсон.
Байден справедливо наполягає, що тільки українці, які так хоробро борються і гинуть, можуть вирішити, чим має закінчитись ця війна. Але цього тижня він розширив неявний торг із Росією, намітивши контури війни. Якоїсь миті, після того, як рахунок м’ясника буде оплачений, ми перейдемо до явних переговорів, щоб вирішити цей жахливий конфлікт.
Переклад Gazeta.ua
