Вона розташувалася на 2-х сотках землі й нині – на піку цвітіння. Це володіння мандрівника-біолога Віктора Ганущина.
А раніше це була купа з 4-х «КамАЗів» каміння, яке попередні власники ділянки привезли для будівництва.
Воно заростало ожиною, поки 2009-го пан Віктор не придбав землю.
«Вирішив, що робитиму альпійську гірку, «танцював» від великих каменюк, які не можна було зрушити з місця. За 2 роки завершив. Тут ще 2 «ЗІЛи» мучки, лісової землі й торфу. Й нині моя альпійська гірка – найбільша серед приватних в Україні», – ділиться з нами. Він поступово висаджував різні рослини, квіти, карликові деревця. Їздив у Чехію набиратися досвіду у професіоналів, із львів’янами спеціально організували експедицію в Непал у Гімалаї на початку мусона, щоб побачити, як все цвіте, росте. Деякі з цих рослин має в себе.
Ось «зелена губка» між камінням, яка родом із Тибету. «Це одна із видів аренарій, що матиме білі маленькі квіти», – пояснює В. Ганущин. Неподалік видніються різні чималі кактуси. Повзучі зелені галузки із квітами – це «куряча сліпота», еуфорбія із Криму. Дошкуляють сойки, які деякі рослини, схожі на гусінь, видзьобують. Квітне синіми дзвіночками гентіана (тирлич). Зауважую якийсь різкий аромат. Це позаду пахне дафна з морем рожевих квіток. Тут ще є й листопадна, а також дафна Трансатлантика, яка за рік цвіте 3-4 рази. Є й сон-трава фіолетового та червоного кольору, рідкісний тюльпан з Ірану, а які флокси!
Скільки тут рослин? Господар не знає, бо гірка постійно в динаміці: висадиш, воно собі росте, а через два роки – вже нема, садиш інше. Тут є ще й 100 видів та сортів хвойних карликових. «Ось сосна чорна, такого типу, як садив ще Лаудон. Але ця карликова, досить раз на три роки підрізати старі гілки. Цей «кракозябрик» (дрібна хвоя на палиці) – мутаційна форма туї, її вивів і розмножив чеський брідер Голуб», – деталізує. Ще є карликова ялиця, хвоїнки закручені, як бігуді, називається Ice Breaker. Ось цефалотаксус – головчастий тис, його гілки нагадують папороть.
На питання «Що це вам дає?» відповідає: «Я цим живу. Навіть коли підстригаю, то знаю, як буде рости. Це мої діти. Мене іноді питають: «Чом крумплі не садиш?» А крумплі з’їв – і нема, а це – на все життя». Улюблених «підопічних» пан Віктор не має, бо кожна рослина гарна у свій період. «Коли цвітуть – це щастя. Я от сьогодні тричі підходив до гентіани. Через тиждень розквітне колекція піонів. Вони абсолютно інші, ніж ви звикли бачити. Тут дуже мало махрових форм, є японські. Дикий кавказький вже розцвів», – веде далі.
Рослини В. Ганущин привозить і з країн, де буває, але переважно – з розплідників Чехії та Німеччини, бо там є культура створення альпійських гірок. У нас теж останні кілька років вони стали модні. «Поки наші ландшафтні дизайнери не розуміють, що це таке. Бачив в Україні всього кілька альпійських гірок, зроблених професійно, бо японців запрошували. Все решта – водоспади, мармур, каменюки накидані. Це кітч. У нас існує два типи гірок: «торт» і «собача могилка». Я багато разів запрошував київських ландшафтних дизайнерів, щоб піднялися зі мною на гору Жандарми на Драгобраті й побачили, як у липні гарно цвіте кам’янистий схил: дикі гвоздики й айстри. Не цікавить їх. Ми не маємо в себе робити Монблан, ми повинні зробити шматочок його схилу», – резюмує.
Оксана ШТЕФАНЬО, НЗ
