У народному побуті 11 січня продовжувалися різдвяні дні і ніякою роботою займатися не дозволялося. А тому молодь йшла на вечорниці, де влаштовували ворожіння, а старші люди з дітьми розважалися загадками.
Що ж до погоди, то за цими днями намагалися вгадати не лише погоду на наступний сезон, але й наскільки цей рік буде врожайним. «Хвали січень сніговий, травень дощовий, а серпень на хліб рясний», – підмічали колись.
За церковним календарем 11 січня вшановують преподобного Іова Манявського; мучеників 14 000 немовлят, яких Ірод убив у Вифлеємі; преподобного Маркела, ігумена обителі «Невсипущих»; преподобних Марка, гробокопателя, Феофіла та Іоана КиєвоПечерських, в Ближніх печерах; преподобного Феофіла Омуцького; преподобного Фадея, сповідника.
Іменинники 11 січня:
Марко, Іван, Тадей, Георгій, Веніамін та Маркел.
11 січня народились:
1848 – Василь Нагірний – український архітектор та громадський діяч. У 1882–1918 рр. кожна четверта церква у Галичині була побудована за його проектом (понад 200). Засновник товариства «Славія», «Народна торгівля», «Сокіл», «Зоря», «Народна гостиниця».
1875 – Рейнгольд Глієр – композитор, диригент, педагог, доктор мистецтвознавства. Автор балету «Тарас Бульба», симфонічної картини-балету «Запорожці» та ряду інших творів за поемами Т.Шевченка.
«Я верю в то, что мы, то есть наш народ, будет жить страшно долго. Не сто, не двести, не тысячу лет, а гораздо дольше. Я верю, что он станет лучше, ближе к идеалу и в конце концов станет совершенным. Так же и с музыкой.» (Рейнтгольд Глієр).
1888 – Тетяна Садовська-Тимківська – українська актриса. Ролі: Маруся, Проня («Маруся Богуславка», «За двома зайцями» М. Старицького) та ін.
1913 – Василь Кук – останній командувач Української повстанської армії (із 1950 р., після загибелі Романа Шухевича).
11 січня відзначають:
Всесвітнє позитивне свято «Дякую».
Чи знаєте Ви, що:
Про Рейнгольда Глієра
Гастролі в Києві Петра Чайковського, що відбулися 21–22 грудня 1891 p., перевернули все в душі молодого Рейнгольда Глієра. Якщо колись він мріяв про кар’єру скрипаля, то відтепер твердо вирішив стати композитором: «Перший раз у житті я був свідком таких овацій, такого тріумфу… Цей складний комплекс вражень і виявився останнім поштовхом, що вирішив мою долю».
Про роль, яку відіграла в творчій долі Глієра Україна, найкрасномовніше сказав він сам: «Щорічні літні виїзди родини в село під Києвом, де, здавалося, саме повітря дзвеніло піснями, здружили мене з найбагатшим фольклором України, збагатили глибокими, незабутніми враженнями. Це була стихійна сила народного мистецтва, що мимоволі опановувала моєю свідомістю, формувала мої музичні уявлення».
Дивно, але Глієр виявився в радянській музиці улюбленцем долі, на відміну від більшості діячів вітчизняної культури «перехідного часу». Він не лише уникнув будь-яких зазіхань на своє життя, але й навпаки…
Будучи ректором Київської консерваторії у роки громадянської війни Рейнгольду Морицевичу довелося боротися з кожною владою, яка тільки була в Києві. Студентів силою забирали до армії, відбирали у викладачів житло… Глієр постійно звертався до чиновників з проханням звільнити від солдатчини і примусових робіт студентів, а викладачам повернути житло. І, що цікаво, його прохання задовольняли!
Він навіть домігся, щоб студенти і викладачі отримували продовольчі пайки. Композитор став одним із перших в СРСР заслужених артистів республіки, у 1927 р. – заслуженим діячем мистецтв РРФСР, а в 1938-му – народним артистом СРСР.
«Рідна країна»
