В кінці березня бійці штурмового підрозділу 128 окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади взяли в полон підполковника росармії Олександра Кошеля, начальника групи інформаційно-психологічної протидії військової частини 47084. Про це написав Ярослав Галас, пресофіцер бригади.
Цей «жирний гусак» був на прямому зв’язку з командувачем 58 армії РФ Михайлом Зуськом, котрому особисто робив щоденні доповіді, тому росіяни кілька разів намагалися відбити його.
При особистому догляді наші бійці з подивом виявили, що Кошель носить шкарпетки й труси з позначкою «Збройні Сили України». 128 бригада повідомляла про цей факт, а зараз нам вдалося дізнатися цікаві подробиці бою, під час якого взяли підполковника росармії.
Виявилося, що «жирного гусака» полонили мобілізовані добровольці з Іршавщини, що на Закарпатті. Хлопці одразу після вторгнення Росії самі, не чекаючи повістки, прийшли у військкомат і попросилися в 128 бригаду. І через півтора тижні вже були на передовій.
Один із них, Віктор, – простий заробітчанин, у мирний час працював «на чехах». Свого часу пройшов строкову службу в армії, а зараз є штурмовиком 128 бригади. Дома його чекають дружина й діти. Ще один учасник того бою – Андрій, котрому всього 19 років. Теж доброволець і штурмовик «Закарпатського легіону».
Прості закарпатські хлопці, котрі в мирний час і не думали займатися воєнною справою, пішли на передову бити агресора і взяли в полон підполковника росармії.
Далі пряма мова.
Віктор:
«Це сталося на нашому крайньому блокпосту, ми з Андрієм стояли там уже тиждень. Того ранку все виглядало спокійним – жодних обстрілів чи перестрілок, ми навіть трохи розслабилися.
І тут десь об 11-й годині я побачив у бінокль, як із-за повороту виїхав російський «Тигр» (броньований позашляховик) із буквою Z і поїхав у нашому напрямку. Я оголосив повну бойову готовність і заліг із хлопцями.
За кілька сотень метрів від блокпосту стояли два підбиті російські «КаМАЗи», які перевозили боєкомплект, – наші хлопці знищили їх незадовго до цього. «Тигр» зупинився біля них, постояв трохи й рушив далі – прямо на нас. Я зрозумів, що росіяни заблукали й не розуміють, куди потрапили.
«Тигр» обережно об’їхав бетонні блоки перед постом, а потім розвернувся й зупинився. І тут кілька військових вискочили з нього й розбіглися, намагаючись сховатися в лісопосадці. Вони зрозуміли, що потрапили в пастку, але швидко втекти на машині було вже неможливо через бетонні блоки. Ми одразу відкрили вогонь з автоматів і кулеметів.
Один із росіян не встиг відбігти далеко, кулі прошили йому ноги, він упав. Ще кілька втекли й навіть не відстрілювалися. Ми підбігли до пораненого й стали тягнути в свій бік. Я схопив його за бронік і почув: «Ой-ой-ой, больно!» Тоді я йому по-закарпатськи: «Ану закрий писок!» А він у відповідь: «За что ты со мной так?» Я аж офігів із несподіванки. Кажу: «Ти не повіриш – за Україну!» Мій напарник був менш культурним і крикнув: «Ну, все, москалику, – тобі **зда!» І більше він не озивався.
Поки ми тягли пораненого, він тримав руки на грудях за своїм броніком, але напарник скомандував: «Руки витягни! Повільно!» Він витягнув – у лівій була граната, а в правій ПМ (пістолет Макарова). Тобто він міг спробувати стріляти в нас чи кинути гранату, але розумів, що сам із простреленими ногами не втече, а скоріше за все загине. І він вибрав життя.
Ми зняли з нього бронік і обшукали. Побачили по документах, що це підполковник, і я ще з подивом вигукнув: «Ого, аж підполковник! Шкода розстрілювати на місці!» Він тільки зиркнув на мене з переляком. Питаю: «Ти що тут робив – на завдання виїхав?» «Ой, нет, мне больно-больно…» – стогне. Ми потягли його й кинули в машину, щоб відвезти в штаб батальйону. Всю дорогу він лежав мовчки, як благе ягнятко…
Цього Кошеля три російські групи намагалися відбити в нас. Спочатку одна полізла, яку ми відбили, через годину друга – теж відбили, потім третя – і теж невдало. Ми їм дали там жару.
Хотіли трофейного «Тигра» забрати, але не вдавалося – завести його не можна було (кулі пошкодили відсік двигуна, та й колеса були прошиті), а відбуксирувати було нічим. То ми просто гахнули по ньому з ПТУРа (протитанкова керована ракета)…»
Полоненого Кошеля спочатку допитували бійці контррозвідувального підрозділу 128 бригади, котрі й виявили в нього шкарпетки й труси «ЗСУ». Потім підполковника передали в СБУ. Кошель вирішив не спокушати долю, а одразу «розколовся» й почав давати цінні відомості. Він досі перебуває під наглядом СБУ.
До речі, як вказано в документах, сьогодні, 5 квітня, у Кошеля день народження, навіть кругла дата – 40 років.
З цієї нагоди штурмовики 128 бригади повторюють ювіляру слова, котрі він запам’ятає на все життя: «Ану, закрий писок!» і «Ну все, москалику, – тобі **зда!».
