Путін не такий кривавий божевільний маніяк, якого ми собі зазвичай малюємо. Це цілком раціональне чудовисько, позбавлене емпатії, але цілковито свідоме усіх своїх дій. Він завжди прораховує свої операції наперед і вступає в бій лише тоді, коли переконаний у перемозі. З Україною у Путіна не склалося – і не складається четвертий рік поспіль. І він цілком усвідомлює, що Росія вже не витягує цю виснажливу кампанію. Коли і як він її припинить?
Часто зустрічаю в чатику неправильне розуміння суті Путіна.
– Він спалить усі ресурси Росії у війні з Україною. Воюватиме до останнього росіянина!
– Чому?
– Бо він кривавий маніяк!
Путін, звісно, маніяк. І досить кривавий. Але не в тому значенні. Людей треба розуміти. Так само неправильна оцінка Трампа одних призвела до думки, що він завалить нас зброєю, зігнувши Путіна в дугу, а інших – що він путінський шпигун, який продасть нас повністю. І те й інше нісенітниця, яка, сподіваюся, вже стала всім зрозумілою. Моє ж розуміння Трампа за останні роки особливо не змінилося, і тому прогнози виявилися правильними.
Давайте коротко опишу своє розуміння Путіна. Путін – людина з нульовою емпатією. Такі можуть відрізати голову кошеняті – просто щоб подивитися, а що з цього вийде. І при цьому не відчуються ні огиди, ні задоволення. Можуть різати, можуть не різати. Їм байдуже, моральних та емоційних обмежень немає.
Путін у цьому плані раціональне чудовисько, яке без найменших докорів сумління віддає накази, що забирають життя. До смерті інших людей він абсолютно байдужий (на відміну від своєї). І при цьому він не відчайдушний кавалерист. Він не кидається у бездумні авантюри, він проводить обмежені спецоперації. Побачив, що можна щось легко й безцеремонно хапнути – хапнув. Але обережно, без “олл-інів”. Тільки якщо є шанс на успіх.
Це повзуче зло. Зло, що пускає метастази, а не вимазаний у крові маніяк, що бігає з сокирою та криками по психіатричній лікарні. А ось із “українською спецоперацією” вийшов промах.
Оцінка легкості здобичі стала помилкою Путіна через його надізоляцію під час пандемії, під час якої він кардинально втратив глузд. У плюс до цього пішли хибні доповіді напіврозкладеної силової вертикалі, що серйозно прокралася, мовляв, ми цю Україну захопимо за тиждень. Народ зустріне з квітами, армія складе зброю, Зеленський у жіночій сукні втече за кордон.
Реальність виявилася іншою. Але назад Путін вирішив не здавати (було б ганебно відмовитися від своїх цілей так швидко), і спецоперація з начебто легким призом перетворилася на повноцінну війну з тяжкими втратами. Так ось. Я вважаю, що Путін вже давно вийшов зі стану крайнього шаленства. Це не зробило його цілком адекватним, але перед нами вже не той шизик, який ліпив кринжову ахінею: “українські військові, беріть владу у свої руки!”
А помірковано скажений Путін мислить раціонально. Маячня про печенігів і половців, яку він регулярно продукує, цьому не заважає. У такому стані свідомості, за моїми уявленнями, Путін повинен контролювати, коли в Росії закінчиться жировий прошарок, і вона почне пожирати саму себе. І другий варіант йому не підходить. Тому я раз-по-раз і пишу, що Путін смикне стоп-кран, не довівши ситуацію до “точки П”.
Роман Шрайк, ГПУ
