Літня воєнна кампанія-2024 має велике значення для РФ, і до неї російське військове командування ретельно готується.
Насамперед це стосується формування нових частин та підрозділів оперативного резерву. Причому цей процес відбувається як на окупованих українських територіях, так і на території власне Російської Федерації.
Однак повною мірою оцінити перспективи цього процесу не дозволяє відповідь на одне питання – буде чи не буде чергова хвиля мобілізації. Притік контрактників спадає практично кожного тижня, одночасно з кількістю “вантажу-200”, який надходить у російські міста та села. Тому очевидно, що рішення про це в Кремлі ухвалено і всі чекають лише на “перевибори” Путіна 17 березня. Знову ж таки, зважаючи на термін роботи військоматів і необхідність хоча б базового бойового злагодження, перші мобілізовані другої хвилі можуть опинитись на фронті не раніше червня.
Очевидно, маючи такі розрахунки, російське командування планує закінчити підготовчі роботи для формування як мінімум двох-трьох нових дивізій на кінець весни або початок літа. Після чого будуть два місяці для наповнення особовим складом, злагодження. Тож приблизний строк появи дивізій в розпорядженні Генштабу – не пізніше середини чи кінця літа цього року. Вочевидь, на липень-серпень заплановані й активні наступальні дії.
Другий момент, який може серйозно вплинути на плани росіян – це можливості військово-промислового комплексу. Одна дивізія – це, за штатним розписом, 6840 одиниць бойової техніки, від танків та САУ і до автомобільного транспорту та спеціальної техніки. Наприклад, для дивізії необхідно щонайменше 102 танки. А на цей рік, згідно з відкритими джерелами, промисловість зможе надати основну частину техніки для російської армії лише з червня. Виникає логічне запитання – за рахунок чого планують озброювати мотострілкові дивізії, що формуються?
Відповідь ми бачимо на полі бою: Т-54, Т-55 та Т-62. Цих танків у “засіках Батьківщини” лишилося більш ніж достатньо – від радянських часів. За деякими найбільш реалістичними підрахунками, на кінець 2023 року це 2000 Т-72, 800 Т-80, 100 Т-90, 700 Т-64, 700 Т-62 та 800 Т-54/55. Таким чином, приблизна кількість ремонтопридатних танків на зберіганні в Росії станом на кінець 2023 року становить 5100 одиниць. Знадобиться небагато часу, щоб поставити їх у стрій шляхом канібалізації потрібних запасних частин. Снарядів начебто теж вистачає. Зокрема й артилерійських. Так, за повідомленнями CNN, Росія виготовляє близько 250 тисяч артилерійських боєприпасів на місяць, або близько трьох мільйонів на рік. На тлі цього Сполучені Штати та Європа можуть виробляти лише 1,2 мільйона боєприпасів на рік для відправки в Україну. Американські військові поставили за мету виробляти 100 тисяч артилерійських снарядів на місяць до кінця 2025 року – а це менш, ніж половина російського щомісячного виробництва.
Тобто з танками суто теоретично питання вирішуване. А от що росіяни робитимуть з більш високотехнологічною зброєю? Тільки для однієї дивізії за штатом необхідно не менше 12 одиниць мобільних ПТРК типу “Штурм-С”, принаймні по 6 одиниць ЗРК типу “ТОР-М2” та ЗРГК 2С6 “Тунгуска”. Їх взяти зі зберігання точно не можна, та й війна триває – війська зазнають втрат і заміщувати їх також потрібно.
А тут російське командування знайшло елегантний вихід: якщо немає зброї для наповнення штатів – тим гірше для штатів. У результаті новостворені дивізії втратили “штатний” танковий полк (вирішили, що вистачить по танковому батальйону в мотострілецьких полках). Або, наприклад, “штатний” зенітно-ракетний полк замінили на окремий зенітний ракетний дивізіон. І це лише ті зміни, про які стало відомо з відкритих джерел, а є впевненість, що є й інші, не менш радикальні зміни. Як це позначиться на бойових можливостях такого військового з’єднання, гадаю, говорити не варто.
Відповідь на питання, де саме можливо очікувати наступ, цілком очевидна – її можна простежити за нинішньою активністю ворога. Це насамперед Донецька область, на захід від Авдіївки та Мар’їнки.
Також можна говорити, що з великою ймовірністю окупанти націлилися на Куп’янськ. А ось просування на запорізькому напрямку варто визнати вельми неперспективним. Зрозуміло, що все це може бути підкориговано просто колосальними фортифікаційними роботами, які зараз активно ведуться нашими військовими та цивільними на цих напрямках.
Щодо можливого наступу на інших напрямках, які не є гарячими, то тут і російські “Z-воєнкори”, і політики різного рівня періодично говорять про захоплення Києва. І ці заяви можна розглядати з різних кутів зору. З одного боку, військові стверджують: реальної підготовки росіян до походу на Київ зараз не видно. З іншого – очевидно, що чернігівський напрямок наступу, як це було в лютому 2022 року, навіть не розглядається російським командуванням. Адже воно має негативний досвід організації логістики свого угруповання. Та й ставлення Олександра Лукашенка до наявності російських військ на території Білорусі дещо змінилось від 2022 року, особливо після ударів української безпілотної авіації по об’єктах у глибині території РФ.
