5 грудня вшановується пам’ять святого Прокопа. На цей день в народі існувало багато приказок, і пов’язані вони були зі становленням санного шляху: «Прокіп по снігу ступає – дорогу копає», «Прийшов Прокіп – розрив замет», «Прокіп дорогу прокопає, а Катерина (7 грудня) закатає». В цей день заглядали у пташині гнізда: якщо в них багато пуху, сухої трави і соломи, – пернаті відчувають холодну зиму.
За церковним календарем 5 грудня відзначається Післясвято Введення та вшановують апостолів від 70ох: Филимона й Архипа і мученицю рівноапостольну Апфію; благовірного князя Михаїла Тверського; благовірного Ярополка, у святому хрещенні Петра, князя ВолодимирВолинського; мучеників Кикилію, Валеріяна, Тивуртія і Максима; мученика Прокопія, читця; мученика Менигна; преподобного Агаву Ісмаїльтянина; правовірного Михаїла, воїна, болгарина.
Іменинники 5 грудня:
Валер’ян, Максим, Архип, Михайло, Петро.
5 грудня народились:
1878 – Олександр Олесь (Кандиба Олександр Іванович) – український поет, драматург. Автор збірок «З журбою радість обнялась», «Будь мечем моїм…», «Княжа Україна», «Поезії» та ін.
1904 – Михайло Дерегус – український графік і живописець. Автор картин «Тарас Бульба на чолі війська», «Тарас слухає кобзаря», «Дума про козака-бандуриста», «Маруся Богуславка», «Козака несуть», «Народження пісні» та ін.
1931 – Григір Тютюнник – український письменник, перекладач, редактор. Автор оповідань, новел («Три зозулі з поклоном»), повістей «Вогник далеко в степу», «Климко», «Син приїхав…» та ін., творів для дітей («Степова казка», «Лісова сторожка» та ін.).
5 грудня відзначають:
- День працівників статистики.
- Міжнародний день добровольців в ім’я економічного і соціального розвитку (Всесвітній день волонтерів).
Події 5 грудня:
1918 – проголошено Руську Народну Республіку Лемків.
1919 – під тиском ворожих армій головний отаман військ Української Народної Республіки Симон Петлюра виїхав з України в Польщу.
1971 – у Буенос-Айресі (Аргентина) відкрили пам’ятник Тарасові Шевченку.
1989 – у Києві відбувся перший фестиваль «Музичні прем’єри сезону». З того часу вони проводяться щороку.
2001 – розпочався перший Всеукраїнський перепис населення.
Чи знаєте ви, що:
Про Григора Тютюнника
З творами Григора Тютюнника траплялися цікаві, а часом і прикрі історії: як під час написання, публікацій, так і після… Він одним із перших серед українських письменників почав порушувати закостенілі закони методу соціалістичного реалізму, а тому не вписувався в загальноприйняте коло партійних послушників. Майстерно відточені, соціально болючі новели часом не знаходили місця на сторінках видань – їх боялися друкувати.
Новелу «Медаль» давати комусь читати було ризиковано. Цей класичний твір просто загубився. А відомий фотомайстер із Лубен, наш сердечний друг Володимир Білоус, зберіг текст «Медалі» на мікроплівці.
Лише після смерті Григора Білоус по секрету сповістив про наявність цього твору. Виявилося, що він перезняв «Медаль» на мікроплівку з машинопису, який йому потрапив до рук ще в часи «застою». Тоді ж Білоусу влада намагалася «пришити» участь у злочинній акції, до якої він не мав ані найменшого стосунку. Все ж, очікуючи обшуку у власному помешканні, він заховав мікроплівку з текстом «Медалі». Та так заховав, що потім ледве знайшов, слава Богу!
Уже по смерті Тютюнника текст цієї новели він відтворив на друкарській машинці з точним дотриманням тих самих правок і забивок шрифту, які були в колишньому машинописі. Тим самим створювалася видимість (а час іще був непевний), ніби текст віддруковано за життя автора… (З інтерв’ю з Петром Масенком, «Хмаро4ос»)
Про Олександра Олеся
Своє друге ім’я – Олесь – Олександр Кандиба отримав від майбутньої дружини. Влітку 1906 року Олесь разом із студенткою Бестужівських курсів Петербурга Вірою Свадковською мандрував Кримом. Ця приємна подорож сприяла фізичному й моральному оздоровленню. Саме тут поет уклав свою першу книгу «З журбою радість обнялась». І саме в Криму Віра Свадковська почала називати Олександра ніжно й ласкаво – Олесь, давши життя його літературному псевдоніму. Тоді ж поет писав:
Те ім’я, що мені дала Ти
У дні, осяяні Тобою,
У сні, і вільне, і крилате
Літа і в’ється наді мною.
Його прийму я в свою душу,
Зіллю з своєю кров’ю.
На початку 1907 року, уже після виходу збірки, в одному з листів він звертається до дружини: «Чи ти думала, що наша книжка буде мати такий успіх, а ім’я, дане Тобою, зробиться символом кохання».
Як зазначав Микола Зеров: «Олесю не довелося завойовувати своєї поетичної слави. Вона сама прийшла до нього на другий день після виходу з друку першої книжки його поезій…»
Рідна країна
