Якихось кілька років тому закарпатська дівчина Джульєтта закінчила медичний коледж за спеціальністю «офтальмологія». Могла б призначати контактні лінзи у сучасному стерильному кабінеті. Натомість евакуює важкопоранених хлопців із мінно-вибуховими чи уламковими пораненнями, з опіками чи іншими пораненнями. Поспішає зі своєю тривожною валізою у саме пекло, аби вкотре виправити у чиїсь біографії «200» на «300».
Дівчина зізнається, якби важко не було, та де б вона ще такий крутий колектив знайшла?
– Батальйон – бойовий, усі хлопці – сміливі, вмотивовані, горою стоять один за одного! Тому і я поряд з ними намагаюсь «нюні» не розпускати. Хоча, зізнаюсь чесно, буває непросто. Це – друга моя ротація. Перша тривала більше ніж 9 місяців. Тепер ми приїхали з початком широкомасштабного вторгнення. Спочатку в одному населеному пункті розташувались, село почали крити мінами. Переїхали в сусіднє село – і його накривали так, що доводилось у підвалі ночувати.
На третій день перебазувались, та й там було, м’яко кажучи, весело. В який будинок не заселимось – його руйнують. Було таке відчуття, що за нами стежать.
На жаль, роботи за крайні півтора місяця у бойового медика було немало. Джульєтта каже, що зараз потрібен холодний розум, емоції залишаться на час після перемоги.
– Зберігаю спокій і налаштовуюсь на роботу. Ніхто ж не буде «цяцькатись» зі мною через те, що я дівчина. Звісно, доводиться стикатись із непростими пораненнями, морально й професійно це не завжди просто. Та навіть у таких умовах наші хлопці не втрачають почуття гумору.
От нещодавно одному воїну уламок під вухо залетів, а він почав жартома скаржитись: «Це що я вже не такий красивий буду?» Заспокоїла, що його зовнішності нічого не загрожує!
Дівчина впевнена, що перемога українського війська – уже близько! Каже, налаштувалась, що до літа буде вдома, а воїни підрозділу роблять для цього усе можливе!
