Відстежити їх допомагають комп’ютеризовані системи, 70 «фотопасток».
На заповідній території Національного природного парку “Сколівські Бескиди” (24 тисячі 369 га) мешкають щонайменше десять рисей – вісім дорослих особин і двоє їхніх чад.
Наявність цих рідкісних звірів природоохоронцям вдалося встановити з допомогою прикріпленої до дерев чутливої імпортної апаратури – так званих фотопасток, які фіксують життя диких звірів, анітрохи не втручаючись у їхнє життя.
Ми вже розповідали, як згадані прилади допомагали облікувати у Карпатах вовків, оленів, ведмедів, навіть приблудного лося. Але, погодьтеся, “підглянути” за вкрай потайними рисями – нелегка справа, справжня удача. Подробиці цього “фотополювання” кореспонденту “Високого Замку” розповів директор згаданого парку Василь Приндак.
– Життя звірини ми відстежуємо не як нам заманеться, а за певною методикою, – каже Василь Петрович. – Заповідну площу ділимо на рівномірні квадрати, і комп’ютер визначає, де потрібно розмістити “фотопастку”, – їх у нас працює 70. Апаратура дозволяє ідентифікувати кожну тварину. Зокрема рись – за розміщенням плям на її тілі, вони не повторюються на іншій особині. За три-п’ять років зможемо точно порахувати, скільки цих “велетенських кішок з китицями на вухах” живе у нашому регіоні. Думаю, їх значно більше, ніж наразі виявлено.
У Карпатах рись почувається доволі комфортно. Як правило, для свого побутування вибирає прадавні ліси (букові, ялинові, ялицеві), “незаймані” зони, куди не ступає нога людини, а відтак немає причин для хвилювання. Значну частину свого життя проводить на деревах – добре лазить по них, з них полює.
Рисі – вкрай обережні створіння. Людину чують здалека (все залежить від рельєфу місцевості, напрямку вітру), тому завбачливо ховаються від неї. Через це побачити рись вкрай складно.
“Фотопастки” автоматично реагують на рух. Знимкують і записують зняте на карту пам’яті як удень, так і вночі. Клацання затвора звірі не чують. Як і не бачать фотоспалаху, який за потреби підсвічує рухомий об’єкт.
– Звірі наших камер не бояться, – уточнює пан Василь. – Маємо унікальні кадри, коли та чи інша тварина, помітивши щось підозріле для неї, заглядає в об’єктив. Тоді і спрацьовує камера. Такі селфі у нас робили у тому числі рисі. Чи не зривали рисі ці камери своїми лапами чи зубами? Таких випадків не було. Збитки нам робили лише деякі безвідповідальні люди…
Насамкінець ми запитали у пана Василя, світлини яких звірів у “фотопастці” стали для нього сюрпризом.
– Найбільшою несподіванкою було, коли в об’єктив потрапив лісовий кіт. Сліди його бачив давно, а от самого коцура вистежити не вдавалося. “Фотопастка” заспокоїла деяких скептиків, які раніше вважали вигадкою нашу інформацію про цього рідкісного екземпляра. Тепер маємо документальні докази.
Іван Фаріон, ВЗ
