“Вода забере… і віднесе в Угорщину”. Таким би мало бути сучасне продовження української народної мудрості.
Проблема з забрудненням річок на Закарпатті вже настільки давно на слуху, що починає ставати легендою. Про неї гостро говорять щоразу, коли після весняних повеней Угорщина починає виловлювати у себе на кордоні тонни українського сміття. А це не мала цифра.
За останні роки з річки Тиси та її заплав в Угорщині вивезли 180 тонн відходів.
Побутові відходи вивозяться з Тиси поблизу Вашарошнаменя, 6 лютого 2021 року. Фото: Attila Balázs/MTI
Спільно з колегами з угорського видання Telex в рамках нашого спільного спецпроекту “В ім’я Тиси” ми намагалися зрозуміти – звідки береться сміття в українських річках. І, як виявилося, проблема досить глибока.
“А куди кидати?” – питають місцеві жителі. Адже альтернатив справді часто нема – або в річку, або спалювати (що теж шкідливо для навколишнього середовища). Бо ж на Закарпатті наразі не функціонує жоден сміттєпереробний завод, а забезпечити регуряний вивіз пластику та інших побутових відходів з гірських громад місцева влада не може як через фінансові, так і через логістичні труднощі.
За даними Закарпатської ОДА: із 609 населених пунктів області централізований вивіз сміття є тільки в 363, тобто, 60%. А отже у 40% населених пунктів області взагалі не передбачений вивіз сміття.
Але навіть, якби й вивозили, то все рівно нема куди.
На Закарпатті 62 сміттєзвалища, майже в половині з них нема місця для відходів, а інші заповнені на 85%.
Станції з сортування та переробки сміття намагаються відкривати поодинокі підприємці.
Наприклад, Віктор Бучинський, який має пункт прийому та збору вторсировини в Берегові, Бейла Франц, засновник міні-заводу з переробки сміття в селищі Ясіня, Руслан Шварц, засновник “Станції заготівлі вторсировини “Проєктна, 3” в Ужгороді.
Приклад цих активістів дійсно надихає.
Щоб прибрати сміття у Карпатах, приїжджають навіть люди з інших регіонів. Активісти з Мукачева Олена та Роман Жук заснували еко-рух Chysto.de аби прибрати на Вільшанському водосховищі на Хустщині. Така ініціатива зародилася від нагальної потреби. Коли подружжя вперше приїхало на водосховище, то були вражені не тільки красою, але й масовим забруднення пластиком. “Мені не хотілося звідти їхати, а повісити гамак, взяти книжку. Я цю мрію не здійснила досі, адже вирішила зробити так тільки тоді, коли тут буде чисто” – каже Олена. Перший пікнік зробили на Оленин День народження, і до сьогоднішнього часу провели їх вже 11. Такі акції – не тільки прибирання, але й нетворкінг опісля з цікавими та еко-свідомими людьми.
За 1 пікнік активісти збирають 1 тонну вторсировини і кілька сотень кілограмів сміття, яке не переробляється.
Прибирання Вільшанського водосховища. Фото: FB-сторінка Chysto.de
Не єдина проблема
Проблема забруднення річок стосується не тільки викидання в неї пластику. Ми більше звертаємо увагу саме на них, адже їх видно. Але не слід ігнорувати й хімічне забруднення.
Для класифікації екологічного стану річок використовують п’ять класів, де 1 – відмінно, а 5 – дуже погано.
“Відмінний” стан характерний винятково для маленьких гірських річок, які є притоками у верхів’ях Ужа, Латориці, Боржави, Ріки, Тереблі, Тересви, Шопурки, Кісви, Чорної і Білої Тиси. Чим ближче до передгір’я чи низовини, а також після населених пунктів, якість води у річках знижується: з “доброї” вона переходить у “задовільну”. У деяких місцях у “погану”.
Експертка-екологиня ГО “Екосфера”, Оксана Станкевич-Волосянчук пояснює:
Основним джерелом хімічного забруднення наших річок є комунально-побутові стоки.
Переважна більшість річок Закарпаття – це вільнотекучі гірські річки зі швидкою течією, тому вони зберігають високу самоочисну здатність.
Наразі існуюча кількість стоків, які потрапляють в річку в поєднанні з самоочисною здатністю річок дозволяють утримувати екологічний стан річки на рівні “задовільного”. Звичайно, спорудження нових та реконструкція старих очисних споруд у населених пунктах, розташованих вздовж річок, дозволить суттєво покращити екологічний стан наших водотоків.
Інша справа – пластикові пляшки та решта непотребу, який потрапляє у річки під час повеней. Це також суттєвий чинник забруднення річки, але радше механічний, а не хімічний.
Забруднення води мікропластиком – тема наразі у нас зовсім не вивчена, хоча може таїти в собі багато неприємних сюрпризів”.
Сміттєзвалище на Закарпатті. Фото: Varosh
Пластик чи мікропластик
Проблема пластикових пляшок та поліетиленових пакетів, які міні-острівцями пливують Тисою – не єдина.
Дослідники Сегедського університету (Угорщина) бачать також серйозну проблему пов’язану з поширенням мікроплатику. Науковці стверджують, що осад у Тисі містить 3-4 тисячі мікрочасток пластику на кілограм. Це перевершує навіть забруднення річки Ганг в Індії (!).
За словами науковців, забруднення значною мірою спричинено, наприклад, пранням одягу зі штучного волокна. Стічні води потрапляють у річку, і навіть очищені належним чином, вони все одно несуть з собою приблизно 20 відсотків забруднення.
Мікропластик довго руйнується в природних умовах, містить шкідливі хімічні речовини і опосередковано може потрапити навіть на вашу кухню.
Ужгородське сміттєзвалище. Фото: Сергій Гудак
А вихід є?
Єдиний вихід – це переробка сміття на заводах, і їх, як кажуть закарпатські екологи, має бути 5-6 на область.
“Загалом за якість довкілля повинна відповідати, в першу чергу, місцева влада, – каже пані Оксана. – Саме вона відповідає за налагодження централізованого та роздільного збору сміття у населених пунктах, за водовідведення та очищення комунально-побутових стоків та своїй території. Як у річку потрапляють стоки з будь-яких об’єктів, то це, у першу чергу, повинна контролювати саме місцева влада.
На жаль сьогодні у питаннях управління і твердими, і рідкими відходами, не може дати ради ані місцева, ані регіональна влада. Реконструкція очисних споруд, де вони є чи були у громадах, має стати стратегічним пріоритетом у діяльності новостворених територіальних громад”.
Таким же стратегічним завданням має бути і побудова сміттєпереробних заводів.
“Такий завод будується у с. Яноші Берегівського району, планується до будівництва у с. Сусково (Полянська ТГ) в Мукачівському районі, також запроєктовано у районі с. Середнє в Ужгородському районі. Ще один було б добре побудувати в Хустському і Тячівському районах, – каже екологиня. – Це дало б можливість забезпечити ефективну переробку утвореного сміття на території нашої області”.
Але будівництво таких великих інфраструктурних об’єктів потребує об’єднання громад та кооперації зусиль місцевої та обласної ради, і навіть залучення міжнародних партнерів.
Що може зробити кожен з нас? Поради еколога
“До очищення наших річок може долучитись кожен мешканець краю. Пересічні громадяни рідко задумуються, що миючи свій автомобіль у річці, їдучи автотранспортом через річку чи по потічках, викидаючи сміття у потоки чи по берегах, в надії, що велика вода поненсе далі за течією, виводячи стічну трубу зі свого будинку в канаву, кожен з нас вносить свій ганебний вклад у нищення річки, у погіршення її екологічного стану. Забуваючи, що річка – це джерело життя.
Варто також сказати, що будівництво будь-яких гідротехнічних споруд типу підпірних гребель, які перегороджують русло в поперек, сповільнюють течію, чим знижують насиченість води киснем, суттєво знижує здатність річки до самоочищення. В результаті в утворених водосховищах в руслі річок дно замулюється наносами, на яких розвиваються одноклітинні організми, зокрема й хвороботворні бактерії. Екологічний стан такої ділянки річки погіршується на порядок: якщо він був “добрим”, стає “задовільним”, якщо був “задовільним”, стає “поганим”.
Гичка Галина, Varosh
