Що б ви робили, коли серед гір вибухнуло б багаття і смертельно травмувало людей? Такого ще в Україні не було і трагедія, яка у вересні сталася на одному з найпопулярніших туристичних маршрутів Карпат, сколихнула всю країну. І неабияк налякала туристів, які звикли відпочивати у горах і вільно ходити улюбленими маршрутами.
Тоді двоє з дванадцяти туристів групи загинули, п’ятеро зазнали тяжких травм.
ВВС News Україна дізналася про нові деталі трагічного вибуху на хребті Кукул у Карпатах.
Всі, хто мав важкі поранення, вже вийшли з лікарні і розповіли подробиці того вересневого вечора.
Що насправді відбулося в Карпатах?
15 вересня група туристів вирішила заночувати на одній з полонин, що веде до Кукула. Полонина Григорівка – вельми популярна серед мандрівників.
Саме на Григорівці зупинилися 12 людей: шестеро чоловіків, четверо жінок і двоє дітей, віком п’ять і два роки.
Серед них – пара молодят, дівчина Лідія з України та хлопець Норберт з Угорщини, які постійно мешкають у Британії. Приводом для походу став приїзд цього молодого подружжя з Англії до родичів дружини.
Вони побралися у червні, медового місяця у них ще не було, тож у вересні Лідія з Норбертом спланували двотижневу подорож до України, щоб побачити маму з братом.
Батька 31-річна Лідія вже не встигла побачити, бо він помер за тиждень до весілля. Її чоловік, 43-річний Норберт Варга, в українських Карпатах був уперше.
Лідія та Норберт йшли в гори у складі групи досвідчених туристів, серед них був і Мирослав – брат дівчини. Люди в групі добре знали один одного, більшість – друзі, які разом ходять до однієї церкви.
Туристи пригадують, що розпалили вогонь на місці, де вже було згарище. Після вечері вклали дітей спати і продовжили сидіти біля вогню. Лідія саме розповідала друзям, як познайомилася з чоловіком.
“Ми були на прогулянці від церкви. Я була у спортивному взутті, яке призначене для походів. Норберт підійшов і сказав, що я, мабуть, дуже активна. Але я віджартувалась і сказала, що він помиляється”, – розповідала тоді Ліда. Під час цієї розповіді і стався вибух. Людей розкидало в різні боки.
Вибух стався за 20 секунд після того, як 35-річний Орест Малиш пішов назбирати дров для багаття. За ним пішли ще двоє хлопців.
“Я прибіг і побачив, як моя дружина Марина лежить з обпеченим обличчям. У мого друга – велика травма живота. В іншого – травма голови. Вони всі просто лежали нерухомо без звуку. Я заговорив до дружини, вона сказала, що в неї щось з рукою і ногою. Очі в неї були закриті й обпечені”, – пригадав коломиянин Орест Малиш.
Діти ж міцно спали у наметі трохи далі від вогню і навіть не чули вибуху.
Постраждала Лідія розповіла, що вибуху також не чула. За її словами, це була вогняна хвиля, яка вдарила її в ніс і відкинула за три метри від вогню.
Вона не відчувала болю і не усвідомлювала, що в неї глибокі рвані рани з осколками у тканині. Лише відчуття, що її лице обпечене. Лікарі потім пояснили, що це був шоковий стан і тому болю не відчувалось.
“Спочатку була глибока тиша. Хтось стогне, хтось не стогне. Чоловік біля мене. А ще біля нас Юля. У неї текла кров зі стегна, їй треба було перев’язати рани. Я чула, що Орест бігає, ловить зв’язок, дзвонить у швидку. Інший хлопець підбігав до кожного і питав про стан. Він, так би мовити, заговорював усім нам зуби, щоб не було страшно і не думали нічого поганого”, – розповідає мешканка Англії Ліда.
У двох хлопців – Миколи 1985 року народження і Мирослава 1992 року народження – були травми, від яких вони згодом померли біля місця вибуху. Марина, мама двох дітей, яких вклали спати, сильно травмувала обличчя, руки та ноги. Постраждали ще троє жінок.
Медики хотіли йти пішки, але не знали маршруту
Неушкоджені друзі почали телефонувати до швидкої та рятувальників. Орест каже, що це було найважче: поки люди помирали, він годину мусив пояснювати різним службам, де перебуває група. Оскільки хребет Кукул проходить на межі Івано-Франківської й Закарпатської областей, було важливо знати, в якій саме області.
“Ну уявіть собі, що жінка років 50 вам говорить, що виїжджає з Надвірної чи звідкись іще, і просить розказати, де ми. Як я маю їй пояснити, якщо вона ніколи не була на цій полонині? Було неймовірно важко, коли через годину пояснень я усвідомив, що до нас їдуть прості бригади швидкої допомоги, які не знають дороги, а старші жінки з залізним ящиком з препаратами будуть іти годин сім. Тобто ніякої “швидкої” допомоги у нас не буде”, – пригадує Орест.
За словами Ореста, найправильнішим рішенням було подзвонити друзям. Вони одразу зв’язалися з місцевими і немісцевими, вийшли на людей, які мають позашляховики. Саме ці люди проти ночі подалися в гори, щоб допомогти і довезти медиків.
Першим на полонину дістався житель Ворохти Антон Братівник. З телефонних розмов він зрозумів лише те, що там є двоє маленьких дітей. На ходу переодягнувся, взяв з собою сусіда Ігоря Гринюка і за 40 хвилин дістався до полонини. Він дуже добре знає місце, де були туристи і найкоротші стежки до нього. До того ж має баггі, призначене саме для гірського бездоріжжя. Пригадує, що так швидко, як тоді, мабуть, ще не їхав.
“Моя дружина – медсестра. Вона наскладала мені цілий мішок бинтів, джгутів та іншого обладнання. Ці медикаменти стояли у нас в гаражі 5 років і ми ніяк не могли їх забрати. Ось вони й знадобилися”, – згадує Антон Братівник.
На полонині Антон не вмикав ліхтар, щоб постраждалі не побачили один одного і не лякалися. За його словами, там справді була жахлива картина, наче на війні. Весь мішок медикаментів використали. А коли лікарі почали під’їжджати, то поїхав вниз по них.
Весь цей час постраждалі були при свідомості. Поки чекали на медиків, інтуїтивно робили те, що знали: стелили каримати, щоб постраждалі не лежали на холодній землі, вкривали їх, щоб не замерзли, накладали джгути і робили тампони. Телефоном допомагала дружина Братівника.
“Я могла чути, як Мирослав стогне. Чула й хлипи іншого хлопця, Миколи. Десь через годину чи менше Микола перестав видавати звуки. І ще через годину мій брат також. Я не розуміла, чи вони померли, чи живі. Я просто чула хлипи, а потім перестала їх чути”, – пригадує Лідія.
Антон весь цей час зідзвонювався з головою Ворохтянської громади Олегом Дзем’юком, який виступав у ролі координатора. За словами волонтера, саме дзвінки від селищного голови були найбільш помічними. Антон привіз медиків на полонину. Фельдшери кинулися рятувати людей.
Врятувати двох хлопців не вдалося, вони померли. У Марини стан також був критичним, падав тиск, але її врятували.
Від вибуху і до того часу, коли маму двох дітей привезли до лікарні, пройшло десять годин. У ту ніч Орест каже, що кілька разів подумки прощався з дружиною. Перший раз – коли стався вибух. Другий раз – коли зрозумів, що швидка швидко не приїде.
Дружину не можна було нести вниз. Треба було чекати вертоліт, який спершу пообіцяли вночі. Для його посадки навіть облаштовували сигнальні вогні, а потім виявилося, що вертоліт мав прилетіти лише о сьомій ранку. Вирішили зносити жінку на руках: рятувальники дві години обережно несли її на ношах.
Орест Малиш залишився неушкодженим, але його дружина Марина – дуже сильно постраждала від вибуху
“У Марини половина ока витекла через осколок. Друге око вдалось врятувати. На момент вибуху вона підпирала рукою обличчя і тим самим захистила праве око. Ліва рука розтрощена, але якби не закрила око, була б повністю сліпа”, – каже чоловік.
За словами Ореста, поліція питала, чи не вживали наркотики. Дівчат перевіряли на вживання алкоголю.
Непростий момент для Ореста був тоді, коли в реанімації сказали зняти дружині обручку. Він не хотів цього робити, але йому дали мило і сказали намастити палець, мовляв, так буде краще для неї. Зізнається, що тоді переживав, чи рука приживеться, а варто було переживати, чи виживе Марина взагалі.
Довга реабілітація
Минуло півтора місяця після трагедії. Усіх постраждалих виписали з лікарні. Зараз вони проходять реабілітацію. Дівчата не ходили на похорон, бо були у важкому стані. Норберт та інші хлопці були на прощанні.
“Моя мама тримається. Коли вона була зі мною у лікарні – була сильна, бадьора та позитивна. Коли вдома – то плаче. Але поплакати також потрібно, це допомагає. Коли я зайшла до кімнати тата і брата, мені хотілося плакати. Я усвідомила, що відбулося насправді”, – розповіла BBC Лідія.
У неї заживають гомілки, пальці рук і ніг, але стиснути руку в кулак вона не може. Згодом планують з чоловіком їхати до Угорщини в центр лікування зору. На лівому оці опік і з’явився рубець. Через це погано бачить.
У Юлі травма серйозніша – у неї досі відкрита рана стегна. У Наді – опіки. Юля та Надя – сестри, зараз вони в санаторії в місті Немирів на Вінниччині.
Марина зараз лікується вдома, рука частково рухається, але чи повністю відновляться нерви і тканини – невідомо. Лишилися проблеми з ногою. Орест з дружиною ще й захворіли на ковід через два дні після виписки з лікарні. Лікуються вдома. Орест знову надів їй обручку.
Кримінальне провадження по смертельному вибуху на полонині Григорівка відкрите. Розслідування триває.
За словами речниці ГУ Нацполіції Закарпаття Ганни Дан, слідство схиляється до версії про вибух снаряду часів Першої світової війни: “Такі снаряди, які виявили на місці вибуху, використовували в часи Першої світової. І на фото, яке ми публікували, видно, що снаряд дуже старий. Тобто він весь цей час пробув у землі”.
Кожному з постраждалих у вересні тепер треба вчитися жити в нових умовах з наслідками їхніх травм.
Але туристи кажуть, що і далі ходитимуть в гори, бо вони – прекрасні. Щоправда, кажуть, що потрібно більше інформаційних табличок, які б попереджали про небезпечні місця в Карпатах, інформували про бойові дії двох світових воєн чи оборонні фронти.
Туристи кажуть, що на відео, яке знімали під час походу, видно окопи. Але про них ніде нічого не написано.
Чому на популярних маршрутах немає табличок?
Карпатський національний природний парк – один з найбільших в Україні. На його території розташовані 5 двотисячників, найпопулярніші туристичні маршрути, загальною протяжністю понад 300 км.
У керівництві НПП зазначають, що на території Парку встановлено кілька інформаційних стендів про бойові дії часів світових воєн, зокрема, по маршруту на горі Маковиці, що в Яремче. На інших інформаційних стендах вказано, що розпалювання багать в невідведених для цього місцях заборонене.
На всіх контрольно-пропускних пунктах на маршрутах, як кажуть в НПП, є стенди з правилами поведінки у горах. Але про можливі місця, де є небезпечні снаряди, окопи, оборонні фронти, не сказали нічого. Мовляв, треба звертатися до надзвичайників, адже вони знають конкретні місця, де треба встановлювати таблички.
У відділі туризму Івано-Франківської обласної державної адміністрації припускають, що зробити такі таблички не проблема. Але хто конкретно мав би цим займатися – не кажуть.
Речниця головного управління ДСНС в Івано-Франківській області Христина Перцович повідомила, що надзвичайники мають планові розмінування території і постійно їх проводять. Лише в такому випадку вони можуть поставити таблички “Обережно, міни”.
Але це означатиме, що там конкретно проводяться роботи. Розставити їх по всіх Карпатах, та ще й на приватній території, каже вона, не мають права. До того ж це буде нелогічно.
Христина Перцович припускає, що мав би бути спільний проєкт, до якого долучилися б представники нацпарків, місцевої влади, надзвичайників, істориків тощо. Тоді вдасться більш ґрунтовно сповістити туристів про можливі небезпеки в Карпатах.
Відомо, що в часи Першої світової війни на межі Івано-Франківської і Закарпатської областей відбувався “Брусилівський прорив”. А в часи Другої світової війни проходила оборонна лінія Арпада. За словами істориків, Карпати просто встелені бойовими снарядами.
Ліліана Хомишин
Івано-Франківськ, для BBC News Україна
