Військовослужбовець 68-го батальйону 101-ї Закарпатської бригади ТрО, молодший лейтенант і командир групи безпілотних систем, а також депутат Ужгородської міської ради Олександр Волосянський вважає, що зараз суспільство перебуває у точці зневіри, втоми й розчарування, оскільки бачить, поки “найкращі люди гинуть на фронті, у тилу робляться негідні та темні справи”.
Таку думку висловив військовий під час свого виступу на форумі “Re: Open Zakarpattia 2024”, пише Суспільне.
“Перебуваючи на фронті, я мушу констатувати — мені доводиться працювати на два фронти. Перший ворог, зовнішній, — Росія, другий, внутрішній, — стара Україна. Це та Україна, проти якої ми виходили на Майдани в 2004 та 2013 роках, і яка зараз, на третьому році повномасштабного вторгнення, намагається відродитися. Чому? Люди, які раніше контролювали владу, займаються значно важливішими справами, б’ються з ворогом, а тому ці прихильники старої України, корупціонери та недоброчесні чиновники, піднімають голову і знову нищать Україну зсередини”, — сказав Олександр Волосянський.
За його словами, публічність прохань з боку підрозділів злить чиновників і депутатів, проте зараз це єдиний спосіб змусити їх фінансувати ЗСУ.
“З неофіційного спілкування знаю, що в тій же ужгородській мерії автори схем з-поміж депутатів та керівників міста реально бояться повернення військових після війни. Але замість ставати порядними, вони прагнуть встигнути провернути ще більше махінацій до того часу. Як же змусити таких чиновників і депутатів почути військових? Максимальна публічність всіх запитів. Бо просто лист-прохання депутатами часто ігнорується. Тому потрібна взаємодія волонтерів та суспільства з військовими підрозділами для подальшого публічного лобіювання важливих питань. І вимоги мають бути максимально конкретизовані — чим більше конкретики, тим важче чиновникам “заговорити” тему”, — поділився військовий.
Олександр Волосянський каже: самоцензура в умовах війни і небажання нашкодити країні часто зупиняє людей у критиці мерії і депутатів, але, не зупиняє їх. Тому потрібно й надалі знаходити ефективний баланс тиску і тиснути далі.
“Загалом Ужгород виграв від війни, бо багато людей приїхало, збільшився бюджет міста. Ужгород отримав імпульс для розвитку. Але, водночас, влада не використовує це для того, щоб активніше підтримувати свої ж військові підрозділи. Влада займається ремонтами. Наприклад, на ремонт вулиці Гагаріна витратили 85 млн. грн., чи як на мішки з піском витратили 11 млн. грн. Військових ніхто не чує, все робиться тільки для галочки, реальні потреби не враховуються. Влада вже нічого не боїться. Це велика загроза для України”, — розповів військовослужбовець.
Зараз суспільство перебуває у точці зневіри, втоми, розчарування, оскільки бачить, що поки “найкращі люди гинуть на фронті, у тилу робляться негідні та темні справи”. Це те, що відбувається взагалі в Україні, додав Олександр Волосянський.
“Як людина, яка має подвійну оптику, яка знає, яку страшну ціну ми платимо в цій війні, хочу ще раз наголосити: суспільство має контролювати владу. Суспільство не має дозволяти влаштовувати бенкет під час чуми за наші ж податки. Адже колись війна закінчиться. Люди повернуться й з болем побачать, що сталося з їхніми містами. Багато людей, воюючи на сході, виношують нові ідеї стосовно того, як перебудувати Україну на засадах чесності, прозорості, ефективності та моральності. Тож після війни ці люди, якщо вони виживуть, отримають можливість втілити ті зміни, яких прагнуть”, — пояснив командир групи безпілотних систем.
Для того, щоб ці люди перемогли на фронті, а потім, щоб українці перемогли у своїх містах та селах, та й взагалі в Україні, потрібен суспільний консенсус, довіра, взаємна підтримка громадянського суспільства проти прихильників старої України і корупції, вважає Олександр Волосянський.
“Колись молодим студентом, я вірив, що все можна змінити за одну ніч: ось, мовляв, переможемо на Помаранчевій революції, Ющенко все змінить і заживемо. Тепер я вже знаю, що це не умовний Ющенко має змінювати, а ми самі маємо змінюватися, і цей процес — на довгі роки. Уже третій рік я на війні й розумію, що ця війна надовго. А тому ми не маємо права відкладати зміни на потім. Мусимо робити їх самі і вже тепер, бо багато хто може до них просто не дожити. Такими є реалії війни. Хочеться воювати за країну, у яку віриш, яка варта жертви своїх найкращих синів і дочок”, — підсумував військовослужбовець.
