Наприкінці вересня в інформаційному просторі гучно пролунала заява 24-річного військовослужбовця 56-ої окремої мотопіхотної Маріупольської бригади Сергія Гнезділова. Він публічно оголосив, що самовільно залишив частину (СЗЧ).
9 жовтня його затримали працівники Державного бюро розслідувань.
“Військова служба і захист України – обов’язок кожного громадянина. Але без чітких термінів (військової служби – УП) це перетворюється на кріпосне право. Я готовий повернутися на службу, якщо Міністерство оборони подасть законопроєкт про чіткі терміни. Якщо ні, крім того, що боротимуся за свою свободу, буду застосовувати інші методи впливу, наприклад, голодування”, – сказав Гнезділов 11 жовтня в суді перед обранням запобіжного заходу.
Того ж дня Печерський райсуд Києва відправив військового під варту на два місяці без права на заставу. Адвокат бійця Олександр Шадрін у коментарі УП уточнив, що його підзахисному інкримінують дезертирство. Гнезділову загрожує до 12 років позбавлення волі.
Співрозмовник УП у Міністерстві оборони на умовах анонімності наголошує, що публічний розголос СЗЧ Гнезділова не пришвидшує встановлення термінів служби.
“Якщо зараз усі військові влаштують флешмоб і підуть у СЗЧ, нам знову доведеться відбивати Київ від росіян”, – каже він УП.
Вчинок Гнезділова викликав протилежні думки, зокрема серед військових. Проте йому вдалося відкрити скриньку Пандори – після заяви на тему СЗЧ масово заговорили в медіа.
“Українська правда” розповідає, наскільки поширеним явищем стали самовільне залишення частини й дезертирство в українській армії та чи реально зараз встановити чіткі терміни військової служби.
Причини: чому бійці йдуть у СЗЧ
Щоби розібратися, чому бійці залишають свої підрозділи, ми поговорили з військовим психологом Олексієм Скиртачем, а також військовослужбовцями, командирами й узагальнили їхні відповіді щодо причин СЗЧ.
Втома та відчуття несправедливості
“Коли дзвонив одному зі своїх вересневих “СЗЧешників”, він відповів на дзвінок і сказав: “Я не повернуся. За*бався”, – пригадує під час розмови з УП заступник командира батальйону з психологічної підтримки персоналу (ППП) однієї зі штурмових бригад. За словами офіцера, боєць воював на передовій з початку повномасштабного російського вторгнення. Таких історій безліч.
Військовий психолог Скиртач пояснює УП, що у військових часто зникає бажання воювати не лише через втому, але й через загострене відчуття несправедливості.
“Людей, які пішли в армію на самому початку великої війни, нібито немає ким замінити. Мені пацани кажуть: “Я їду у відпустку. Проїжджаю бари, кафе, ресторани – вони всі забиті. Якого х*я ми на фронті помираємо, а всі інші сидять по кабаках?” – розповідає він.
Страх і брак мотивації
“Ця війна відрізняється від АТО/ООС тим, що раніше воювали тільки на “передку”, а зараз, навіть якщо ти штабіст, писака-юрист чи діловод, тебе все одно може “накрити”, бо головна мета ворога – це штаби бригад, батальйонів, пункти, звідки керують боєм в онлайн-режимі. Усі військові бояться, а більшість із них перебувають у хронічному стресі”, – каже Скиртач.
До того ж, за словами військового психолога, в 2022 році до ЗСУ долучалися вмотивовані люди, а зараз – найчастіше ні. “Вони не вміють воювати і не хочуть вчитися. Тому після першого ж бою шукають шляхи, як знову не потрапити на “передок”, – стверджує психолог.
Заступник комбата “Ахіллесу” з ППП Богдан Рижак із позивним “Гермес” вважає, що саме новобранці схильні до СЗЧ. Оскільки більшість із них потрапили у військо не добровільно, а через “бусифікацію”.
Неефективне відновлення після бойових завдань
Механізм ротацій в українській армії недосконалий. По-перше, вони короткотривалі.
“Хлопці з жовтня 2022-го по червень 2024-го працювали на “передку”. Потім їх вивели на відновлення на 3–4 тижні. Вони 20 місяців були на позиціях, брали участь у боях. Стерті, виснажені, психологічно травмовані.
Замість нормального відновлення з них сколотили БТГр (батальйонну тактичну групу – УП) і відправили на Курщину. Вони дізналися, що їдуть воювати на територію РФ, коли вже опинилися в Курській області. Багато бійців просто сказали “до побачення” і поїхали додому”, – розповідає УП офіцер з психологічної підтримки персоналу однієї з механізованих бригад ЗСУ.
А по-друге, коли бійців після завдань виводять на відновлення, вони опиняються в місцях, де немає елементарних побутових умов.
Психолог Скиртач пригадує, що минулого року військових, які брали участь у боях за Лисичанськ, Бахмут, Херсонську область, перевели на відпочинок в Київську область. Їх поселили, де була можливість: у дитсадках, занедбаних будівлях і райдержадміністраціях. Бійці спали на холодних підлогах, подекуди з пацюками.
Тобто особливої різниці в побуті між фронтом і тиловим відновленням немає. Хіба що ракети і дрони рідше прилітають.
Конфлікти з командирами
Зараз левова частка української армії – не професійні військові, для яких статут ЗСУ – закон Божий, а вчорашні цивільні, здебільшого пострадянських поколінь, які не вважають за потрібне терпіти армійський “совок”. На цьому тлі між бійцями та командирами часто виникають конфлікти.
Військові, які не знаходять спільну мову з безпосереднім керівником, намагаються перевестися в інший підрозділ. Але переведення в ЗСУ – задача із зірочкою, бо жоден командир не хоче відпускати своїх військовослужбовців. Тому подекуди бійці використовують СЗЧ як метод, часом єдиний дієвий, перевестися в інший підрозділ.
“Нещодавно в моїй бригаді боєць посварився з командиром, послав його нах*й і звалив з частини. Місяць десь шаро*бився. А потім виявилося, що він уже в іншому підрозділі воює. Довелося переводити в експрес-режимі. Це поширена практика в армії. СЗЧ вже давно використовують як механізм “переведення”, – розповідає УП не під запис офіцер однієї зі штурмових бригад.
Відсутність психологічної допомоги
Нещодавно УП писала про низький рівень психологічної допомоги в українській армії. Адже посади психологів у ЗСУ часто обіймають люди без профільної освіти, які отримали психологічну спеціалізацію на кількамісячних курсах.
Через брак знань і досвіду вони не можуть надати фахову допомогу психологічно травмованим військовим. Тому бойовий стрес часто стає причиною втечі бійців зі служби, призводить до розвитку алкогольних, наркотичних залежностей або ігроманії, які також можуть спровокувати СЗЧ.
“За моїми спостереженнями, часто зі служби тікають “аватари” (люди, які зловживають алкоголем – УП). Напиваються і шукають пригод на свої ср*ки”, – каже УП на умовах анонімності офіцер з психологічної підтримки персоналу однієї з інженерних бригад ЗСУ.
Наслідки: як військових карають за СЗЧ і дезертирство
Військовослужбовців, які втекли зі служби, можуть притягнути до відповідальності за двома статтями Кримінального кодексу України:
- 407 стаття (СЗЧ) передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років;
- 408 стаття (дезертирство) – від 5 до 12 років.
СЗЧ – це тимчасове залишення місця служби більше ніж на три доби без дозволу командира або без поважних причин.
Натомість дезертирством вважається залишення частини з наміром не повертатися на службу.
Найбільш поширеним злочином серед військовослужбовців є саме СЗЧ.
Нещодавно Верховна Рада декриміналізувала випадки самовільного залишення частини і дезертирства, які сталися вперше.
Військовий може уникнути кримінальної відповідальності та повернутися на службу, якщо добровільно звернеться з клопотанням до слідчого, прокурора, суду та за наявності письмової згоди командира. Після цього він має прибути в частину впродовж трьох діб.
Військовослужбовець може обрати, куди повертатися – в попередню частину або в іншу, – але за згодою командирів обох підрозділів.
Співрозмовники УП серед командирів і офіцерів із психологічної підтримки персоналу, які працюють “у полях”, не в захваті від таких законодавчих змін. Оскільки вважають, що декриміналізація стимулює бійців тікати зі служби. Усі вони зауважують, що кількість випадків СЗЧ в їхніх підрозділах значно збільшилася після ухвалення закону.
“Військові розуміють, що можуть побігати кілька днів, і їм нічого за це не буде. Максимум – місяць побудуть без додаткової винагороди за перебування в зоні бойових дій.
Коли “СЗЧешники” повертаються, частина підрозділу невдоволені. Бо бійці знають, що він десь гуляв, відпочивав, бухав, поки за нього їб*шили”, – каже УП заступник комбата “Ахіллесу” з ППП Гермес.
Загальна статистика випадків самовільного залишення частини і дезертирства в Збройних силах України – державна таємниця. Але всі співрозмовники УП серед командирів, народних депутатів і урядовців стверджують, що це масове явище, яке вимірюється десятками тисяч.
УП звернулася до Офісу генерального прокурора із запитом щодо статистики зареєстрованих кримінальних правопорушень – СЗЧ і дезертирства.
У відповіді ОГП зазначається, що за січень – вересень 2024-го зареєстровано втричі більше випадків СЗЧ і майже в чотири рази більше дезертирства, ніж за аналогічний період минулого року.
Але кількість судових вироків за СЗЧ і дезертирство в десятки разів менша за чисельність зареєстрованих кримінальних правопорушень.
Співрозмовник УП з Комітету ВР з питань правоохоронної діяльності не під запис зізнається, що ДБР не здатне розслідувати таку кількість справ.
“Як наслідок, ми приходимо до найжахливішого в правовій системі – до вибіркового правосуддя. Одного спіймали, другого не спіймали, а третього спіймали і відпустили, бо він заплатив хабар.
І будь-які виконавці з ДБР скажуть: “А які до нас претензії? Як ви собі уявляєте, щоб ми розслідували одночасно десятки тисяч справ по СЗЧ і дезертирству? Це ж просто неможливо”, – пояснює член правоохоронного комітету на умовах анонімності.
Чіткі терміни служби, ротації й умови. Що робити із СЗЧ та дезертирством в армії
Встановлення термінів військової служби – один із дієвих варіантів вирішення проблеми СЗЧ і дезертирства в армії.
Терміни служби закладали в початковій версії закону про мобілізацію. Але перед ухваленням документа головнокомандувач Олександр Сирський попросив депутатів виключити “демобілізаційну” норму. Тоді нардепи ухвалили закон без термінів, але зобов’язали Кабінет міністрів розробити окремий проєкт, щоб їх встановити.
Темпи мобілізації різко зросли з травня 2024-го, порівняно з початком року, стверджував секретар Комітету ВР з питань нацбезпеки, оборони і розвідки Роман Костенко. Однак, за його словами, на початку осені вони суттєво скоротилися.
Співрозмовник УП у Міністерстві оборони на умовах анонімності запевняє, що процес розробки законопроєкту триває, відбуваються консультації з Генштабом, співставляються цифри мобілізованих, поранених, загиблих, СЗЧ і дезертирів.
“В Росії зараз триває осінній призов. Вони планують призвати до 150 тисяч осіб. Якщо ми не посилимо мобілізацію і звільнимо частину військових через завершення термінів служби, фронт посиплеться, а лінія бойового зіткнення проходитиме по Дніпру.
Ще один фактор, який необхідний для встановлення чітких термінів служби – стабільна або виграшна для нас ситуація на фронті. Зараз, м’яко кажучи, ситуація не дуже стабільна”, – розповідає УП не під запис представник МОУ.
3 жовтня “Українська правда” звернулася до Міністерства оборони. УП зробила запит щодо напрацювання законопроєкту про встановлення чітких термінів служби під час воєнного стану. Проте на момент публікації матеріалу відповідь не надійшла.
Членкиня Комітету ВР з питань національної безпеки, оборони і розвідки Соломія Бобровська під час спілкування з УП зазначає, що наразі терміни військової служби неможливо вирахувати і встановити через критичну ситуацію на фронті. Натомість Бобровська вважає, що систему ротацій треба удосконалити і збільшити тривалість відпусток.
Військовий психолог Олексій Скиртач зазначає, що за “натівськими” стандартами воїн може перебувати в зоні бойових дій максимум 40 діб. Приблизно до двох тижнів він адаптується до навколишніх умов, з третього тижня до 30–35 діб – триває пік результативності бойової роботи. За 40 діб його однозначно треба виводити на відновлення в тил.
Але армії країн НАТО ніколи не брали участі в таких інтенсивних війнах, як російсько-українська. Тому повністю скопіювати досвід західних партнерів Україні не вдасться.
За словами Скиртача, українське військове керівництво намагається налагодити внутрішню ротацію. Бійців на “нулях” міняють переважно за 3–5 діб. Однак якщо людей у підрозділі не вистачає, тоді військових на передовій немає ким замінити.
Не менш важливо створити комфортні умови служби, відновлення та реабілітації.
“Коли американські бійці під час місії в Іраку отримували психічні травми або перевтомлювалися після бойових зіткнень, прилітав гелікоптер і забирав їх у безпечні місця. Там були кондиціонери, монітори з Playstation, СD з порнофільмами, а в холодильниках завжди було пиво. Їм дозволяли вживати по декілька пляшок на день, але так, щоб не напивалися”, – розповідає Скиртач.
***
“Я часто чую від бійців, які воюють на “нулі”, що в них лише три варіанти (звільнитися зі служби – УП): “200”, “300” або СЗЧ. Вони обирають СЗЧ”, – розповідає УП на умовах анонімності офіцер з психологічної підтримки персоналу однієї з інженерних бригад ЗСУ.
Здолати СЗЧ як явище неможливо, бо воно існує стільки, скільки й війни. І поширене в усіх арміях світу.
Але щоб воно не стало фактором, який суттєво впливає на хід війни, треба боротися не лише з наслідками, а й з причинами.
Посилювати покарання і влаштовувати показові судилища над бійцями, які втекли в СЗЧ, щоб іншим неповадно було – не вихід. Адже альтернативи стати “200” чи “300” бійці, особливо ті, хто був мобілізований до війська, а не прийшов туди добровольцем, завжди боятимуться більше, ніж покарання.
Ангеліна Страшкулич, УП
