Санітарні рубки призначені для того, щоб “оздоровлювати” або рятувати ліси від хвороб і наслідків стихії. Але на практиці значна їхня частина використовується лісівниками для прикриття, щоб рубати здоровий ліс там, де це заборонено. Оскільки загалом впродовж останніх чотирьох років за рахунок санітарних рубок було отримано понад 40% усієї деревини в Україні, йдеться про значні масштаби можливих зловживань і порушень. Які до того ж завдають шкоди природі.
14-го березня комітет Верховної Ради з екополітики та природокористування підтримав законопроєкт № 9516. Він дозволяє лісівникам проводити майже всі суцільні санітарні рубки, уникаючи процедуру оцінки впливу на довкілля (ОВД). Тобто на власний розсуд – незалежно від того, чи справді такі рубки виправдані й наскільки вони можуть нашкодити природі та самому лісу в майбутньому.
Якщо депутати проголосують за проєкт документу, то, на думку природоохоронців, лісівники позбудуться важливого механізму зовнішнього контролю за їхньою роботою. А Україна, відповідно, скоро втратить свої найцінніші ліси.
“Українська правда” розповідає про суть законопроєкту та про те, чому захисники природи переконані, що він не відповідає інтересам України та її суспільства.
Що таке санітарні рубки
Найперше варто розібратися, що таке санітарні рубки. Очевидний результат будь-якої рубки ми можемо бачити у вантажівці, яка везе соснові або дубові стовбури. Проте цей результат не єдиний, а в багатьох випадках навіть не первинний.
Бувають так звані рубки головного користування. Їх проводять саме для того, щоб заготовити достиглий ліс. Тут ситуація нагадує збирання врожаю пшениці, кукурудзи чи соняшника.
Однак буває інакше. На певній ділянці заготовлювати деревину не можна або поки що не можна, бо не настав її час. Але через цю ділянку проходитиме нова дорога. Тому дерева доведеться прибрати. В таких випадках йдеться про так звані інженерні рубки.
Є й інші види, але для нас цього разу важливі санітарні рубки. Назва натякає, що вони потрібні для “оздоровлення” лісу. Наприклад, сталася пожежа, і дерева, якого б віку вони не були, обгоріли й будуть всихати.
Можливо, ця ділянка взагалі ніколи не призначалася для вирубки, бо захищала від ерозії берег гірського струмка. Та все ж тепер її доведеться вирубати. Адже деревину можна продати, поки вона остаточно не зіпсувалася, а на порожньому місці – посадити нові сосни, дуби чи ялини.
Подібні ситуації також можуть виникати, якщо ліс пошкодили комахи, інфекційні захворювання, вітер тощо.
Якщо йдеться про окремі дерева, то застосовують так звані вибіркові санітарні рубки; а якщо про цілі ділянки – то суцільні. В цьому тексті ми будемо говорити тільки про другі.
Однак важливо розуміти: і при згаданих інженерних рубках, і при санітарних лісівники отримують деревину, хоча вона не основний, а лише супутній результат.
Чому до санітарних рубок багато питань
Щодо ефективності санітарних рубок часто-густо серед науковців точаться дискусії. В частині випадків і при правильному підході це справді є корисним інструментом догляду за лісом. Проблема в тому, що за їхньою допомогою можна організувати нехитру й ефективну корупційну схему.
Наприклад, на якійсь ділянці майстер лісу помічає багато дерев, буцімто вражених шкідником-короїдом. Щоб пересвідчитися в цьому, на місце виїжджає фахівець-лісопатолог і підтверджує найгірші здогадки – шість гектарів лісу хворі.
Найкраще, на думку лісівників, що можна зробити – зрубати дерева просто зараз, поки вони не зіпсувалися остаточно. Всі залучені до процесу представляють одну структуру, тому особливих заперечень чи сумнівів ні в кого з причетних не виникає. Навіть якщо в реальності короїда не було.
Коли на ділянці залишаються самі пеньки, то сказати, чи були там раніше якісь шкідники, грибкова чи ще якась інфекція – майже неможливо.
Про незаконні або необґрунтовані санітарні рубки неодноразово публічно повідомляли українські та іноземні природоохоронні організації. Кілька років тому німецьке відділення WWF (Всесвітній фонд природи) провело дослідження в українських Карпатах і написало звіт про численні порушення, що стосуються санітарних рубок.
Пізніше представники WWF-Україна зафіксували незаконні суцільні санітарні рубки на Закарпатті. За інформацією неурядової організації Earthsight кількарічної давнини, приблизно половина всіх таких рубок в українських лісах можуть проводитися необґрунтовано.
Навіщо потрібна оцінка впливу на довкілля
На щастя, в законодавстві є запобіжник, який обмежує апетити недоброчесних лісівників – оцінка впливу на довкілля.
Прийнятий у 2017-му році закон про ОВД передбачає, що процедура має передувати будь-яким проєктам, які потенційно можуть нашкодити довкіллю. Зокрема це стосується й суцільних санітарних рубок.
Може виникнути логічне запитання: якщо кілька гектарів лісу поламав ураган, вразив короїд чи грибкова інфекція, то яка може бути користь від ОВД? Проблема вже сталася і, щоб її не посилювати, потрібно просто зрубати дерева якнайшвидше. Однак на практиці все значно складніше, якщо, звісно, турбуватися про природу не тільки на словах.
Лісівник Андрій Сагайдак, засновник природничого центру “Міжрічинська Пуща” розповів один приклад, який спостерігав на Чернігівщині. Ділянка лісу була відведена під рубку, але під час проведення ОВД виявилося, що на ній гніздує чорний лелека. Цей птах, занесений до Червоної книги, на противагу білому лелеці живе подалі від людей.
Лісівники й самі розуміли, що рубати таку ділянку лісу не варто, але ж рішення ухвалено, а щоб його скасувати – потрібна офіційна підстава. От звіт з ОВД і став такою підставою.
Лісівники від процедури ОВД для санітарних рубок явно не в захваті. Зокрема тому, що вона проводиться за їхні кошти й затримує рубки на кілька місяців. Але передусім, звісно, оскільки ОВД – це фактично єдиний механізм зовнішнього контролю за санітарними рубками. “Свої” фахівці схильні, умовно кажучи, перебільшувати проблеми зі здоров’ям лісу й не помічати рідкісні види на ділянці.
Натомість ОВД враховує думку громадськості, яка можна кардинально розбігатися з думкою лісівників. І рішення по ОВД приймає Міндовкілля. Якщо воно проти – рубати не можна.
Треба сказати, лісівники знайшли в законі лазівку, яка дозволяє в багатьох випадках обходити процедуру оцінки впливу на довкілля. Річ у тім, що за законом її потрібно проводити лише для санітарних рубок на площі один гектар і більше. Якщо менше ніж гектар – ОВД не потрібна.
Тому лісівники стали просто “нарізати” великі ділянки так, щоб кожна була менше як один гектар. Такий приклад “Українська правда” на власні очі спостерігала минулого літа в одному з лісів Івано-Франківщини.
Аргументи лісівників проти ОВД
Щоб усунути навіть цей небездоганний запобіжник, торік улітку депутати зареєстрували законопроєкт № 9516.
Одним із його авторів став Олександр Матусевич, який свого часу очолював Вигодський лісгосп. Також авторами виступили Ігор Фріс, Тетяна Грищенко, Валерій Стернійчук, Іван Калаур, Костянтин Касай, В’ячеслав Рубльов, Геннадій Касай, Микола Задорожній, Ірина Констанкевич та Олексій Устенко. Констанкевич представляє групу “За майбутнє”, всі решта – “Слугу народу”.
Серед іншого проєкт документу передбачав, що процедуру ОВД для санітарних рубок треба скасувати взагалі. Виняток – лише для тих, що проводяться на території заповідних об’єктів.
Природозахисна громадськість виступила проти таких змін, і законопроєкт перейшов у “сплячий режим”. А більше ніж пів року по тому депутати взялися за нього знову.
Після всіх зауважень та обговорень екологічний комітет Верховної Ради підтримав новий варіант законопроєкту. Тепер він пропонує проводити ОВД лише для санітарних рубок на площі понад 10 гектарів. Якщо порівнювати з попереднім варіантом, виглядає так, ніби він трішки пом’якшився.
Але, за даними “Української природоохоронної групи” (UNCG), за весь минулий рік ДП “Ліси України” провели 7786 суцільних санітарних рубок. Серед них всього-на-всього 26 ділянок мали площу більш як 10 гектарів. Іншими словами, за тими нормами, що пропонуються, понад 99% санітарних рубок можна проводити без ОВД.
Чому ж законотворці хочуть звільнити санітарні рубки від ОВД?
У пояснювальній записці до законопроєкту наводиться кілька причин. Головна полягає в тому, що процедура ОВД призводить до економічних втрат. Вона триває в середньому пів року, а за цей час деревина псується і її вже не можна продати за нормальною ціною. Натомість у європейських країнах ОВД для санітарних рубок чи взагалі не вимагається, чи носить формальний характер.
Ще один важливий аргумент – війна.
З одного боку, воєнні дії ускладнили або й зробили неможливими в багатьох випадках догляд за лісами, зокрема гасіння пожеж, боротьбу зі шкідниками тощо. Тому й потреба в санітарних рубках зросла.
З іншого – ліс потрібен для того, щоб будувати фортифікаційні споруди. А також як паливо для обігріву та приготування їжі поруч із лінією фронту. Отже, є можливість одним рухом і ліс доглянути, і військових забезпечити.
Контраргументи й можливий компроміс
Петро Тєстов із UNCG погоджується, що законодавчі вимоги для проведення санітарних рубок в інших країнах Європи справді м’якші, якщо порівнювати з українськими. Але там немає й численних грубих зловживань та маніпуляцій із санрубками. Цей факт визнають навіть радикальні захисники природи з інших країн, схильні, скажімо так, надто ретельно вишукувати проблеми.
Анатолій Павелко, еколог організації “Екологія – Право – Людина”, який сам брав участь у бойових діях, вважає, що проблему дров та будівельних матеріалів можна вирішити й без скасування ОВД для санітарних рубок:
“У прифронтових і сусідніх з ними областях України є сотні тисяч гектарів штучних лісів. У тому числі з інвазійних видів дерев. Вибірковими рубками тут можна зрубати сотні тисяч кубометрів, з мінімальною шкодою природі. Цього цілком вистачить і на фортифікації, і на дрова”.
В подібному дусі проти законопроєкту висловився інший природоохоронець і військовий Андрій Плига:
“Я військовослужбовець, на фронті, а в цивільному житті – природоохоронець, що роками мав справу з брехнею і маніпуляціями представників лісової галузі, безумовно погоджуюся, що фронту потрібна деревина – і багато деревини. І в той же час категорично не підтримую згаданий законопроєкт”.
Щодо термінів проведення ОВД, то, з одного боку, влітку минулого року Верховна Рада вже скоротила їх. З іншого – Петро Тєстов наводить приклад, коли в 2021-му році лісівники в Житомирській області отримали позитивний висновок з ОВД для вирубки згорілого лісу, але навіть до сьогодні не завершили рубки. В таких випадках “повільна” ОВД не звучить як переконливий аргумент для її скасування.
До речі, варто сказати, що навіть тоді, коли ліс згорів і здається, що не залишається нічого іншого, як зрубати й посадити новий, процедура ОВД також дуже важлива.
Наприклад, у 2020-му році на Луганщині відбулася пожежа, після якої лісівники вирішили провести суцільну санітарну рубку на площі понад 6 тисяч гектарів. Звіт з ОВД, який проводили для цього, містив рекомендації, як саме потрібно рубати.
Приміром, пошкоджені вогнем дерева, які все одно з часом загинуть, потрібно залишити, бо вони ще можуть дати насіння, за рахунок якого відбудеться природне поновлення. Також потрібно залишати пошкоджені великі дерева з дуплами, адже в них живуть птахи.
Потім висаджувати ліс також треба у певному порядку – так, щоб він за структурою був справді наближений до природного з деревами різних видів і різного віку. А це, до речі, в майбутньому зробить його не таким вразливим до хвороб та пожеж, як монокультура сосни “під лінійку”.
Представники громадськості, які брали участь в обговоренні законопроєкту № 9516, пропонували компромісне рішення. Воно полягало в тому, щоб скасувати процедуру ОВД, якщо причиною санітарної рубки є пожежа, викликана бойовими діями. Це можна закріпити постановою Кабміну, як це вже зроблено для інших випадків, що стосуються надзвичайних ситуацій чи наслідків військової агресії. Але зрештою екологічний комітет на цей компроміс не погодився.
З погляду лісівників, ОВД – це те, що заважає їм нормально виконувати свою роботу. З погляду громадськості, це спосіб контролювати можливі зловживання та порушення з боку лісівників.
Але є ще одна причина, чому ОВД при санітарних рубках абсолютно необхідна. Щоб її зрозуміти, доведеться процитувати одне, але довге речення з Лісового кодексу:
“Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах”.
Легко помітити, що “лісові ресурси”, під якими мається на увазі й деревина, згадуються в останню чергу. Але на практиці часто лісівники і велика частина суспільства розглядають ліси якщо не виключно, то насамперед у розрізі кубометрів деревини. При цьому щось дуже важливе залишається поза увагою.
Є таке поняття, як рідколісся, коли дерева ростуть на великій відстані одне від іншого. З суто економічного погляду ці ділянки взагалі не цікаві. Дерев тут мало і їхня деревина не має особливої цінності, бо мають свободу рости, куди їм треба, замість того, щоб наввипередки тягнутися вгору.
“Але рідколісся – це неначе суміш лучного біотопу з лісовим, де є і лісові види, і лучні, – розповідає Андрій Сагайдак. – Більше світла потрапляє під крони дерев, тому краще розвиваються трави та чагарники.
Трави приваблюють комах-запилювачів, наприклад, різних джмелів. А чагарники – лосів, козуль та оленів, яким у густому лісі немає чого робити, бо всі гілки з листям десь високо вгорі”.
Якщо сприймати ліс винятково як ресурс, то таку ділянку потрібно чимшвидше пустити під санітарну рубку. І насадити на ній щось переконливіше з господарсько-економічної точки зору, на зразок рядів сосни або інвазійного червоного дуба.
Але якщо ми погодимося, що ліс це не “поле для вирощування деревини”, то очевидно, краще не рятувати його від уявного короїда чи “розрідженості”, а дати йому спокій.
Дмитро Сімонов, Українська правда
