Військовополонений Володимир Цема-Бурсов, старший солдат 56-ї окремої мотопіхотної Маріупольської бригади у складі ЗСУ, за 20 місяців у полоні схуд з 95 кілограмів до 57-и.
Володимир повернувся додому в рамках великого обміну 3 січня. Наразі він досі перебуває на лікуванні, адже за час полону у нього додалось дуже багато хвороб, та й сам фізичний стан військового викликає занепокоєння. Історію Володимира розповіло видання Свої.City.
Був музикантом, а став військовим
Володимир Цема-Бурсов з дружиною й маленькою донькою жив у Маріуполі. Він – військовослужбовець 56-ї окремої мотопіхотної бригади, на контракті з листопада 2019 року із посадою “артист оркестру”. Повномасштабне вторгнення застало чоловіка на службі. Коли росіяни вже обстрілювали місто, він та близько 500 військових 56 бригади, нацгвардійців та “азовців” перебували у школі.
“Я частково працював на польовій кухні, ходив у наряди. Щодо нашого підрозділу, то ми переважно всі наряди стояли на КПП, звичайна вартова служба. А через 10 днів з цієї школи нас всіх розкидали, кого куди. Бо тут вже було велике скупчення військової техніки, автомобілів. Тобто школа стала вже мішенню для росіян”, – пригадав ці події Володимир.
45 діб військовий провів або на кухні, або окопуючись, постійно міняючи дислокацію. В підсумку, він опинився на заводі. Звідти намагались вибратись, зокрема, Володимир пробував прорватись на авто без фар уночі 12 квітня. Військові намагались виїхати на підконтрольну Україні територію, але потрапили в полон: захисників привезли в Оленівську колонію, де їх одразу побили дубинками та гумовими палицями.
Далі Володимира переводили в інші установи, і всюди били, бо вважали інструктором “Азову”. Тоді він потрапив у Росію.
“Все супроводжувалося побиттям – палицями, кийками, обробними дошками і шокерами. Одяг наш забрали, розкидали по мішках, які підписали. Потім взяли відбитки пальців. І знову побиття, лупцювали куди діставали – спина, груди, голова, руки, ноги. І навала матюків на нашу адресу”, – згадав умови полону Цема-Бурсов.
Російський полон: наслідки будуть відчуватись ще довго
20 довгих місяців у страшних умовах провів український військовий.
“У ніч на 4 січня прокинулися від того, що в коридорі, за кілька камер від нашої, почули матюки та брязкіт зв’язки ключів. У нашій камері було 8 людей, чотирьох викликали. Посадили в автозаки й повезли на аеродром. Літак був просторим, не таким, як нас доставляли у в’язницю. Були довгі лавки. Руки, як раніше, вже не зв’язували, але їх треба було тримати на колінах долонями вверх, голови опущені. Я на деякий час заснув, бо погано почувався”, – пригадав день звільнення Володимир.
Він розповів, що коли прокинувся, то літак вже приземлився в Бєлгороді, далі хлопців пересадили в автобус і повезли на кордон з Україною, в Сумську область. Конвой вийшов, лишився лише водій.
“Хтось вдалині побачив український прапор і закричав від радощів. А я був у ступорі, не було жодних емоцій. На той момент мені здалося, що це відбувається не зі мною. Просто до кінця не міг усвідомити, що я на волі”, – зазначив колишній полонений РФ.
У полоні Володимир схуд на 38 кілограмів, з колись кремезного чоловіка залишились, без перебільшення “шкіри та кістки”. Він розповів, що зараз перебуває на лікуванні в одному з медзакладів на Полтавщині, адже стан його здоров’я набагато гірший, ніж він очікував.
“У мене, як то кажуть, “цілий букет” хвороб, серед яких хронічний гастрит на стадії загострення, неалкогольна жирова хвороба печінки, гастроезофагеальна рефлюксна хвороба (ГЕРХ) – хвороба травної системи людини, хронічний простатит на стадії ремісії тощо”, – сказав Володимир.
Олена Ковальська, Експрес
