Нещодавно в руки потрапила книжка «Європейське коріння» (2016). У своїй основі це – путівник-довідник мандрівника Ярослава Достала «Підкарпатська Русь» (так називалося Закарпаття за часів перебування у складі Чехословацької Республіки), перекладений із чеської, упорядкований та доповнений ужгородським лікарем і дослідником історії краю Юрієм Фатулою. (На фото: Соляна шахта в Солотвині, 1919 рік).
У книжці зібрана коротка, але показова інформація, яка стосується соціально-економічного, культурного, освітнього та релігійного життя краю в 1919 – 1939 рр., й, звісно, туризму та рекреації, яку вже Ю. Фатула систематизував по кожному місту й селу. Ми дослідили 300-сторінкове видання. Дізналися, що відповідно до перепису 1930 р., із 725 357 жителів Підкарпатської Русі 446 916 записалися русинами, 109 472 – мадярами, 91 255 – євреями, 20 719 – чехами, 13 249 – німцями, 12 641 – румунами тощо. Населені пункти в «Європейському корінні» подаються по 12-ти округах – відповідно до тогочасного адмінустрою. Кожен окружний центр мав свій уряд, суд, нотаріальну установу, податковий та жандармський відділ, пошту, телеграф, телефон. Серед господарських управлінь найрозповсюдженішими були лісозаготівельні, з маловідомих – інспекторат та відділення фінансової стражі – третя (після армії та жандармерії) воєнізована озброєна служба, яка забезпечувала охорону кордонів від проникнення контрабанди, пише Ю.Фатула. Перераховані й навчальні заклади: в кожному селі діяла народна школа – початкова державна, вказуються й мови викладання (русинська, чеська, угорська, єврейська, німецька). А ще – професійні й господарські школи, зокрема державна землеробська в Мукачеві, акушерська в Ужгороді, спеціалізована з деревообробки в Ясіня. В одному населеному пункті їх могло бути по кілька різномовних, зважаючи на національність учнів. У цей же період у краї функціонувало 700 релігійних споруд п’яти віросповідань: греко-католицькі й православні церкви, іудейські синагоги, реформатські, римо-католицькі костели й інші (саме в такому порядку по спадній у них фіксувалася кількість вірників).
Матеріали в категорії «Промислові, господарські і транспортні об’єкти» свідчить, що ПР належала до промислово розвинених регіонів Європи. Вже тоді збудували Ужгородський держаеродром із міжнародним сполученням Чехословаччина – Румунія – СРСР, Солотвинський солерудник забезпечував сіллю дві третини ЧР, а біля Ясіня була нафтовидобувна вишка. Отже – коротко про цікаві факти.
В Ужгороді, адмінцентрі Підкарпатської Русі, діяли парова електростанція, збудована у 1930 – 1932 рр. ( нині вона теж є), по 2 цегельні та лісопильні заводи, фанерно-меблева й паперово-картонна фабрики, а ще – з виготовлення жерстяних і плиточник матеріалів, керамічних труб, цвяхів і дротяної сітки. Була й сучасно обладнана скотобійня, відкрита 1927-го, маргаринова фабрика, спиртовий і винокурний завод, винні підвали (найбільший – «Королівський», на вул. Собранецькій). Щодо спортивно-оздоровчих об’єктів, то згадується міський парк із спортмайданчиками, відкритим басейном, будівля організації «Сокол» («Соколовня»), лазня «Квасна вода» з мінваннами, термальна ванна, баня євреїв-ортодоксів, купальні на Ужі з річковими лазнями. Діяло відділення Клубу чехословацьких туристів на 35 ліжок, готелі «Карпатія», «Коруна», «Централ», «Берчені», «Фюреді». «Будинок підприємців» був наймодернішою ресторацією на Підкарпатській Русі, де подавали вишукану каву, десерти з різних видів морозива, натуральні вина. Конкурували з нею Пурмова кав’ярня, Літовельська ресторація, «У Вацлава».
Берегово, яке було центром Берегівського округу, тоді вже мало фабрики з виробництва кристалічної соди та глауберової солі, мила, 2 винокурні заводи з рафінерією спирту та три з виготовлення шампанського й лікерів, державні та приватні виноградники (1900 га в околицях). Винні підвали під час Першої світової та румунської окупації (1919 р.) знищили разом із устаткуванням.
Чехословацьке держуправління заново їх відбудувало: провели вузькоколійку, встановили на залізобетонні основи великі бочки, у скелі вирубали дренажний тунель для відведення ґрунтових вод, встановили сучасне обладнання, лабораторію. Довжина приміщень – 500 м. Управління приймало зібраний виноград, переробляло і зберігало, за що власник платив 1 крону за декалітр на місяць. На каналі Верке, що тепер схожий на болото, тоді діяли громадські купальні. А от у с. Велика Бакта працювали державна сільськогосподарська дослідна станція, механізована сироварня та ферма з розведення овець-мериносів. В Косоні діяло лікувальне джерело з лазнями, ще три використовували для пиття. Із маловідомих фактів, про які пише Ю. Фатула: у Вилоку раніше виготовляли спеціальний віск для змащування вусів у чоловіків, який користувався великим попитом за кордоном – ним послуговувався французький імператор Наполеон III та Вільгельм II.
У смт Великий Березний, центрі Великоберезнянського округу, облаштували парк із липовою алеєю, де були спортмайданчики «Сокола», 2 тенісні корти, відділення і станція КЧСТ, а також туристична хата на г. Явірник, де ночувати могли 20 людей. Вона згоріла в 2015-му. А от у с. Ужок згадується 7 джерел: 3 – для пиття, інші – для купання після підігріву. Бальнеологічний курорт під час Першої світової зруйнував артилерійський снаряд. Ще згадується турготель «Спорт» на 60 ліжок, збудований у 1933 – 1934 рр., який згорів у 1944-му. У Волосянці – «Тайга», відкритий у 2-й половині 1920-х. Назва не випадкова: власник під час 1-ї світової потрапив у російський полон і став чехословацьким легіонером у Росії, повернувся через 12 років. Готель і будинок згоріли 1944-го.
У Воловому (нині Міжгір’я), центрі Волівського округу, діяли станція та відділення КЧСТ, Штурсова ресторація. В Ізках – готель «У Давидовича», у Колочаві у присілку Мерешор – лікувальне джерело і будівля з 3-ма кабінками. У присілку села Майдан теж були купелі. У Синевирі – лісосплавні комплекси з водними запрудами й ресторація Кагана, а в Синевирській Поляні – дерев’яний готель-ресторан Ілька Подберецького.
Щодо Іршавського округу, то тут найбільше людей проживало у с. Білки – 5 614, тоді як у Іршаві – 3065. Остання мала залізничну станцію, зупинку приватного автобуса, готель «Принц». У Довгому було відділення КЧСТ, готель із 2-ма кімнатами біля залізничної станції та аж 7 ресторанів.
У Мукачеві, центрі Мукачівського округу, працювала державна тютюнова фабрика – єдина у краї, відкрита завдяки Едмунду Егану. А ще нафтопереробний завод, теж єдиний. Щоправда, через відсутність власної сировини переробляв польську та румунську. Унікальною була й тутешня приватна ферма із розведення черепах. Її заснував ротмістр місцевого військового гарнізону Й. Єшатко для збереження болотної черепахи, яку фіксували у краї тільки в урочищі Чорний Мочар та його каналах біля Мукачева. У місті діяли також термальний комплекс «Нові лазні», Літовельська ресторація, готель «Зірка». У Баркасові користувалися попитом 2 лікувальні джерела з лазнями. В Підгорянах діяв єдиний у краї пивоварний завод, а в Підмонастирі у виноградниках на схилах Чернечої гори – лікувальне джерело «Хавелка», біля якого були прості лазні з 10-ма кабінами для купання.
У Перечині, центрі Перечинського округу, був хімічний завод Бантліна (суха дистиляція деревини), а в Тур’їх Реметах – державний племінний кінний завод Підкарпатської Русі, що на полонині Рівна мав свій тваринницький комплекс, де випасали 800 коней, 3 000 корів, 32 племінні бики та 33 – гуцульської породи. За випасання коня за сезон пастух отримував 20 крон, буханку хліба і кіло солонини. Державна ж оплата за коня – 6 крон, за жеребця – 3. Були й лазні у Лумшорах, розташовані на р. Туриця, – старі й нові. Перші – це чан під відкритим небом, до якого по дерев’яному жолобу із джерела йшла сірчана вода. Другі – будівлі з ваннами-кабінками, 23 кімнати для гостей, велика їдальня. Тут є також йодоване та залізо-сірчане джерело для лікувального пиття.
У Рахові, центрі Рахівського округу, функціонували лікувальне джерело з держлазнею «Боркут», громадський відкритий басейн, туристичний дім-готель КЧСТ і ще 2 приміщення для ночівлі туристів, гірська хата на схилі гори Думен. Узагалі таких було чимало, бо округ цей – чи не найбільш туристичний. Згадується готель-ресторан Розенталя з гаражем для авто та стайнею для коней. А от у Ясіня клаузура Апшинець на лісосплавному комплексі була найбільшою на Підкарпатській Русі: містила 4 млн декалітрів води.
«Має двоє воріт, через які випускаються плоти-бокори, а ще дерев’яну одноповерхову будівлю, що нагадує маленький замок». Біля залізничних станцій у Ясіня та присілку Зимір (на Яблуницькому перевалі) на туристів чекали таксі й карети-дрожки. А в с. Кваси згадується лікувальне джерело, біля якого – дерев’яна будівля з 4-ма кімнатами для купання. Поруч – нова лазня з готелем, гірська хата на полонині Квасівський Менчул неподалік державної станції із переробки молока. Поблизу – дерев’яна капличка св. Миколая. У ресторані-готелі «На пошті» пропонували чеську кухню, натуральні підкарпатські вина, різноманітні консерви та сири.
Солотвино згадується двічі – Selo Slatina і Slatinske Doly. Неподалік першого діяло 14 солоних озер завглибшки 10 – 14 м на місці закинутих копалень. Щодо другого, то тут були єдині у ЧР соляні шахти. 1936-го працювали 2, за день добували 35 вагонів солі – машинами з пневматичними свердлами. Тут же був сучасний соляний млин. Працювали Людвігові та Павлові купелі.
Свалява – центр Свалявського округу. Маловідомий факт: 12 грудня 1935 р. біля міста сталася залізнична аварія: розчепився потяг із боєприпасами і врізався в поїзд із військовими. Тоді загинуло 28 солдатів, багато поранилися. Цензура утаємничила цю справу, тому на шпальти газет НП не потрапила. Із цікавого: в Чинадійові діяв завод із виробництва сірників «Вулкан», у Неліпині – бальнеологічний курорт із водолікарнею «Стефанія», в Поляні – курорт, де були бювети для пиття мінводи плюс люди могли прийняти вуглекислі та хвойні ванни. У с. Синяк теж були купелі, неподалік – кілька джерел (одне із вмістом йоду), з яких вода подавалася до 24-х ванн. А от за пів кілометра від с. Солочин із двох мінджерел воду розливали у пляшки й вивозили. Воловець тоді вважався центром зимового туризму, тут був трамплін завдовжки 40 м для лижників. Діяв туристичний готель.
У Севлюші (Виноградів), центрі Севлюського округу, теж була «Соколовня», а в урочищі Теплиця на схилі Чорної гори – лікувальне джерело з лазнями, готелі «Рояль», «Європа», «Карпатія», чеський магазин Антоніна Браги з їдальнею, вишуканим вином і підкарпаторуською керамікою. В с. Оклі джерело використовували влітку для купання хворі на ревматизм. У Рокосові в лісі також було лікувальне джерело з малими лазнями, які утримували місцеві мешканці. А от у Королеві – найдовший у ЧР дерев’яний міст завдовжки 420 м.
У Тячеві, центрі Тячівського округу, фунгували відділення КЧСТ й кілька готелів, ресторація. У с. Лопухів на клаузурах могли ночувати туристи – на підлозі. У Німецькій Мокрій згадується готель-ресторан Обербухлера на 40 ліжок, туристи могли ночувати й на станції із переробки молока на схилі г. Стеняк. Біля чехословацько-польського кордону – мисливська «Графова хата» з цікавим надписом над дверима: «Лисиці мають нори, птахи гнізда, а син людський не має де голову прихилити. Лишаємо цей дім на Божу ласку, для раптових подорожуючих на короткий час». Там були три ліжка, встелені травою. У Руській Мокрій згадуються 2 лікувальні джерела, а в Тереблі – соляне, де купаються. У присілку Мала Уголька його використовували і для купання, і для пиття. У книжці також зазначається, що околиці сіл Усть-Чорна, Німецька Мокра і Руська Мокра були «наймокрішим закутком» ЧР: щорічно тут випадало 1355 мм опадів.
Ужгородський округ: у Циганівцях згадане лікувальне джерело із простими лазнями, у Глибокому – ресторан Аусландера, біля Кам’яниці на г. Плішка – турхата, в Нижньому Солотвині – лазні «Деренівка»: невеликий парк, біля якого будівля з кабінками на 2-3 ванни і будиночки для гостей (10 кімнат). А в Середньому діяв готель Шуцбергера з 5 кімнатами, сад, гараж, кегельбан.
У Хусті, центрі Хустського округу, було відділення КЧСТ на 42 ліжка, а ще готелі «Роял», «Централ» із централізованою водою в кожній кімнаті, «Коруна», руський народний ресторан і «Слов’янський дім». У Вацлава Хітри діяв магазин іноземних товарів (чеський житній хліб, копчена салямі), перед ним – бензозаправка. У Крайникові й Данилові – ресторани Фаркаша. Щодо Шандрова (Олександрівка), то у книжці йдеться, що чеський уряд планував тут відновити солевидобуток: «За пів години пішки північніше села є криниця глибиною 15 м, яка дає 38,4 декалітра ропи за добу. Люди із 60 сіл їдуть за ропою, купуючи її за ціною 1 галер за літр. 300-літрова бочка ропи після випарювання містить 50 кг кухонної солі». Коло Вишкова (мова про курорт Шаян) на схилі Замкової гори на базі лікувальних джерел «Джозеф» (для пиття) та «Габор» (із запахом сірководню для ванн) функціонував бальнеологічний заклад із лазнями та будинками для гостей, куди приїжджала лікуватися і відпочивати угорська знать. Під час румунської окупації (1919 – 1920 рр.) все було зруйновано і розкрадено, вивезено в Румунію. Керівництво Буштинського лісозаготівельного управління за ЧР відновлювало комплекс. Крім того, у присілку Шаян були 4 лазні. Вода для пиття та приймання ванн бралася з 4-х джерел.
Оксана ШТЕФАНЬО, НЗ
Фото з архіву М. МАРКОВИЧА та з книжки “Європейське коріння”
