Після нещасного випадку в армії, чоловік втратив зір. Але не впав у відчай, одружився, почав займатися дзюдо і став бронзовим призером Паралімпійських ігор.
У Польщі провели доволі успішну операцію з повернення зору 56-літньому Сергію Сидоренку із Житомира. Чоловік був незрячим 36 років, пише The Guardian.
Сергій втратив зір у 1986 році внаслідок вибуху під час служби армії. Лівим оком він міг розрізнити зміни світла, а іноді й розмиті тіні. Правим взагалі не бачив нічого. Через п’ять років одружився, а пізніше став успішним дзюдоїстом, завоювавши бронзу на Паралімпійських іграх у 2008 році.
За тиждень до Різдва минулого року Сергій Сидоренко переніс складну операцію на рогівці правого ока, яка має покласти край його сліпоті.
Коли медсестри вперше зняли пов’язки через кілька годин після операції, все, що пан Сергій бачив, було світло. Болісно яскраве, ніби хтось спрямовує промінь прямо йому в обличчя. Медсестри нанесли очні краплі і знову зав’язали пов’язки.
Через кілька годин їх знову зняли, і чоловік зміг розгледіти розмиті обриси обличчя медсестри. Наступного ранку професор, який оперував, відвідав його, і пов’язки знову знялися. Сергій сів у ліжку і оглянув кімнату. Він побачив професора, і вперше за багаторічне перебування у шлюбі свою дружину Тамару. Переповнений емоціями, він вимовив лише єдину фразу: “Я бачу!” Це був момент, про який він мріяв 36 років.
Всі ці роки Сергій Сидоренко відчував, що його люблять та підтримують, а також і те, що йому чогось не вистачає в житті. Коли він подорожував світом заради участі у спортивних змаганнях, не бачив місць, які відвідував. Вони з Тамарою виховували сина і дочку до повноліття, але він ніколи не бачив їхніх облич.
Коли минулого року Росія розпочала повномасштабну війну проти України, подружжя переїхало з Житомира до польського міста Познань зі своєю донькою Маргаритою. Там Сергій дізнався про професора, який проводив пересадку рогівки в Катовіце. У середині грудня погодився на операцію.
Після кількох днів реабілітації в лікарні Сергія виписали вранці 24 грудня, зір на праве око повністю відновився. Коли вони з Тамарою повернулися додому, різдвяний стіл уже був накритий, різноманітними стравами, які приготувала Марта, полька, котра їх приютила у своєму будинку. Також була присутня донька Маргарита, яку Сергій вперше побачив у житті.
“Це було різдвяне диво”, – каже він, згадуючи вечерю майже через рік.
Сергій і Тамара досі живуть у Познані. Сергій носить сонцезахисні окуляри, вони йому ще потрібні, коли є яскраве світло.
Дзюдо допомогло фізично і психологічно впоратися з відсутністю зору
Перші роки після поранення були надзвичайно важкими. У нього почалось безсоння та депресивні періоди.
Про це він зараз багато думає, адже тисячі українських воїнів повертаються з передової з важкими пораненнями.
“Їм буде потрібна справді хороша моральна та психологічна підтримка”, – сказав він.
Сергій зазначив, що від падіння його вберегли батьки. Згодом він почав працювати у спортивній школі. Місцевий тренер з дзюдо розповів Сергію про Паралімпійське дзюдо і запропонував знову зайнятися дитячим захопленням.
У 1996 році він тренувався зі збірною України з дзюдо і почав їздити на міжнародні змагання, змагаючись у ваговій категорії 66 кг, а потім піднявшись до 73 кг. Він посів четверте місце на Паралімпійських іграх у 2000 і 2004 роках, а у 2008 році завоював бронзу.
Іншим важливим моментом у його кар’єрі стала перемога 2003 року над британським дзюдоїстом Саймоном Джексоном, щоб виграти чемпіонат світу Міжнародної федерації спорту для сліпих у Квебеку.
Дзюдо допомогло Сергію фізично і психологічно впоратися з відсутністю зору. Це навчило його безпечно падати, корисна навичка в його обставинах, а також допомогло подолати почуття вразливості, один із найскладніших наслідків сліпоти.
