Кількість хворих на скарлатину зазвичай збільшується саме восени та взимку, коли імунітет у людей падає.
Цьогоріч у Києві, за повідомленням столичного центру контролю та профілактики хвороб, вже зафіксовано випадки захворювання на скарлатину серед школярів. Ця ж недуга вклала в ліжка дітей на Рівненщині, Івано-Франківщині, Полтавщині та в інших регіонах.
— Спричиняє скарлатину бета-гемолітичний стрептокок групи А, — каже Ольга Чудінова, лікарка-епідеміологиня. — Ця бактерія певний час може жити в носоглотці непомітно, але внаслідок стресу чи сезонної ГРВІ активізується і провокує запальний процес. Бактерії від зараженої людини до здорової можуть передаватися через краплі під час кашлю, через посуд. Характерно, що деякі носії бета-гемолітичного стрептокока самі не хворіють, але можуть інфікувати інших. При атиповій формі скарлатини вона перебігає з невеликим підвищенням температури. Проте навіть такі легкі симптоми не можна ігнорувати. На жаль, доволі часто люди недооцінюють початкові ознаки недуги. Буває, дитина скаржиться на дискомфорт у горлі, батьки ж відправляють її у садок чи школу. І достатньо кількох годин, щоб інші діти в групі чи класі заразилися. Кому не пощастило — стане відомо через 2 — 12 днів (інкубаційний період при скарлатині).
— Як відрізнити скарлатину від, наприклад, сезонної ГРВI?
— На тлі загального нездужання, підвищеної температури є й характерні ознаки саме стрептококового ураження, які обов’язково зауважить лікар, якщо до нього звернутися: малиновий колір язика хворого (звідси і назва “скарлатина”, адже латинською scarlatium — “яскраво-червоний”) з білим нашаруванням, типове стрептококове ураження мигдаликів, а з розвитком хвороби — дрібний рожевий висип на згинальних поверхнях рук та ніг, передній і боковій поверхні шиї, боковій поверхні тулуба, животі. Це пов’язано з тим, що бета-гемолітичний стрептокок виробляє еритротоксин, який руйнує еритроцити крові та викликає інтоксикацію у всьому організмі.
Характерна ознака — так званий носогубний або скарлатинозний трикутник: шкіра навколо рота бліда, а на щоках — червоний висип. Неспроста у давні часи скарлатину називали “пурпуровою лихоманкою”.
Щоб визначитися з діагнозом, лікар призначає аналізи: бактеріологічний посів слизу з ротоглотки з метою виділення бета-гемолітичного стрептокока групи А. При підозрі на інфекційну хворобу зазвичай призначають і клінічний аналіз крові.
— Чи ризикують занедужати на скарлатину близькі хворого? I чим небезпечна ця патологія?
— Так, ризикують, якщо не ізолювати хворого в окрему кімнату, користуватися з ним одним посудом, рушником. Особливо чутливі до цієї інфекції діти. У дорослих захворюванню сприяють хронічні недуги, тривалий психологічний і фізіологічний стрес. А хто ж від нього захищений під час війни?!
Найважча септична форма скарлатини, за якої можуть розвиватися гнійні запалення лімфовузлів, отит, синусит, стрептококовий менінгіт. Серед небезпечних ускладнень — ураження нирок і серцевого м’яза, зокрема міокардит і ревматична хвороба серця. Дістати такі ускладнення найбільше ризикують люди з хронічними патологіями, імунодефіцитними станами.
При легкій формі скарлатини й правильному лікуванні (щадний домашній режим, спеціальна терапія для боротьби з інфекцією і виведення з організму продуктів розпаду бактерій і токсинів, за потреби — жарознижувальні препарати тощо) її симптоми вщухають уже через п’ять діб. Хоча в ізоляції хворий має перебувати приблизно десять днів.
— Чи можна захиститися від скарлатини за допомогою щеплення?
— На жаль, вакцин проти цієї хвороби не існує. Але якщо її лікувати грамотно, то формується стійкий імунітет. Більшість людей нездужають на “пурпурову лихоманку” лише раз у житті.
Ірина Конторських, Експрес
