У виданні The Economist вийшла велика колонка головнокомандувача Збройних Сил України генерала Валерія Залужного.
У ній він описує поточний стан війни і які п’ять пунктів допоможуть перемогти у війні проти Росії.
Наводимо переклад повного тексту.
***
Вторгнення Росії в Україну в лютому 2022 року спровокувало глобальну безпекову кризу. Напад на демократію з боку морально хворої імперської влади в серці Європи похитнув баланс сил в інших частинах світу, включаючи Близький Схід і Азіатсько-Тихоокеанський регіон. Неспроможність таких багатосторонніх органів, як ООН та Організація з безпеки та співробітництва в Європі підтримувати порядок означає, що Україна може відновити свою територіальну цілісність лише військовою силою.
Українці показали готовність покласти душу і тіло за свою свободу. Україна не лише зупинила вторгнення значно сильнішого ворога, а й звільнила значну частину своєї території. Однак війна зараз переходить на новий етап: те, що ми військові називаємо “позиційною” війною статичного та виснажливого бою, як у Першій світовій війні, на відміну від “маневрової” війни руху та швидкості. Це піде на користь Росії, дозволяючи їй відновити свою військову міць, що зрештою загрожуватиме збройним силам України та самій державі. Який вихід?
Основна зброя, така як ракети та снаряди, залишається важливою. Але збройні сили України потребують ключових військових можливостей і технологій, щоб вийти з такого роду війни. Найважливішим з них є повітряні сили. Контроль над небом необхідний для великомасштабних наземних операцій. На початку війни у нас було 120 бойових літаків. З них лише третина була придатна до використання.
Військово-повітряні сили Росії зазнали величезних втрат, і ми знищили понад 550 систем протиповітряної оборони, але вони зберігають значну перевагу над нами та продовжують створювати нові ударні ескадрильї. Ця перевага ускладнила нам просування вперед. Російські системи протиповітряної оборони все більше заважають нашим літакам літати. Наша оборона робить те саме з Росією. Таким чином, російські безпілотники взяли на себе значну частину ролі пілотованої авіації щодо розвідки та нанесення авіаударів.
Безпілотники також мають бути частиною нашої відповіді. Україні необхідно наносити масовані удари з використанням приманок і ударних безпілотників, щоб перевантажити системи протиповітряної оборони Росії. Нам потрібно полювати на російські дрони за допомогою власних дронів-мисливців, оснащених сітками. Ми повинні використовувати сигнальні приманки, щоб залучити російські плануючі бомби. А ще треба засліпити теплові камери російських безпілотників вночі за допомогою стробоскопів.
Це вказує на наш другий пріоритет: радіоелектронна боротьба (РЕБ), глушіння сигналів зв’язку та навігації. РЕБ — ключ до перемоги у війні безпілотників. За останнє десятиліття Росія модернізувала свої сили РЕБ, створивши новий рід армії та створивши 60 нових видів техніки. У цьому він нас перевершує: 65% наших платформ постановки перешкод на початку війни були вироблені ще за радянських часів.
Ми створили багато власних електронних систем захисту, які можуть запобігти глушінню. Але нам потрібен ширший доступ до електронної розвідки наших союзників, включаючи дані з обладнання, яке збирає сигнали розвідки. Необхідно розширити виробничі лінії наших систем РЕБ проти безпілотників в Україні та за кордоном. Нам потрібно покращити ведення радіоелектронної боротьби з наших безпілотників у ширшому діапазоні радіочастот, уникаючи при цьому випадкового придушення наших власних безпілотників.
Третє завдання – контрбатарейний вогонь: ураження артилерії противника. У цій війні, як і в більшості минулих воєн, артилерійський, реактивний та ракетний вогонь становить 60-80% усіх військових завдань. Коли минулого року ми вперше отримали західну зброю, ми досить успішно виявляли російську артилерію та вражали її. Але ефективність такої зброї, як Екскалібур, американський снаряд із gps-наведенням, різко знизилася через удосконалення російської електронної боротьби.
Тим часом власний контрбатарейний вогонь Росії покращився. Це значною мірою завдяки використанню боєприпасів “Ланцет”, які працюють разом із розвідувальними безпілотниками, а також завдяки зростанню виробництва високоточних снарядів, які можуть наводити наземні ретранслятори. Незважаючи на зневажливу думку деяких військових аналітиків, ми не можемо применшувати ефективність російської зброї та розвідки в цьому відношенні.
Наразі нам вдалося досягти паритету з Росією за рахунок меншої кількості більш точних вогневих засобів ураження. Але це не може тривати вічно. Нам потрібно створити наші локальні поля gps — використовуючи наземні антени, а не лише супутники — щоб зробити наші снаряди з точним наведенням більш точними в умовах російського глушіння. Нам потрібно ширше використовувати безпілотники-камікадзе для ударів по російській артилерії. Нам потрібно, щоб наші партнери надіслали нам більш якісне артилерійсько-розвідувальне обладнання, яке може виявляти російські гармати.
Четверте завдання – технологія розмінування. У нас на початку війни для цього було обмежене та застаріле обладнання. Але навіть західні поставки, такі як норвезькі танки для розмінування та ракетні пристрої для розмінування, виявилися недостатніми з огляду на масштаби російських мінних полів, які місцями простягаються на 20 км. Коли ми прориваємо мінні поля, Росія швидко їх поновлює завдяки дистанційному мінуванню.
Технологія – це відповідь. Нам потрібні датчики, схожі на радари, які використовують невидимі імпульси світла для виявлення мін у землі, і системи постановки диму, щоб приховати роботу наших підрозділів з розмінування. Ми можемо використовувати реактивні двигуни знятих з експлуатації літаків, водомети чи касетні боєприпаси, щоб пробивати мінні загородження, не закопуючись у землю. Нові типи тунельних екскаваторів, наприклад роботи, які використовують плазмові пальники для буріння тунелів, також можуть допомогти.
Мій п’ятий і останній пріоритет — нарощувати наші резерви. Росія не змогла використати свою величезну перевагу в робочій силі, тому що Володимир Путін стурбований тим, що загальна мобілізація може спровокувати політичну кризу, і тому, що Росія не може навчити та спорядити достатньо людей. Проте наші можливості для підготовки резервів на власній території теж обмежені. Ми не можемо спокійно втрачати солдатів, які відправляються на фронт. Крім того, Росія може завдати удару по тренувальних центрах. А в нашому законодавстві є прогалини, які дозволяють громадянам ухилятися від своїх обов’язків.
Ми намагаємося вирішити ці проблеми. Ми запроваджуємо єдиний реєстр призовників, маємо розширити категорії громадян, які можуть бути призвані на збори чи за мобілізацією. Також ми запроваджуємо “бойове стажування”, яке передбачає розміщення вже навчених мобілізованих у досвідчених передових підрозділах для їх підготовки.
Росію не варто недооцінювати. Вона зазнала великих втрат людей та боєприпасів. Але вона буде мати перевагу в озброєнні, техніці, ракетах і боєприпасах протягом значного часу. Її оборонна промисловість нарощує виробництво попри безпрецедентні санкції. Наші партнери по НАТО також різко нарощують свої виробничі потужності. Але для цього потрібен щонайменше рік, а в деяких випадках, наприклад у літаках і системах управління, — два роки.
Валерій Залужний, головнокомандувач Збройних сил України, The Economist
Читайте також: Залужний зробив термінову заяву
