Особам, які нелегально перетнули кордон у період воєнного стану, доведеться відповісти перед законом. Про це заявив міністр внутрішніх справ України Ігор Клименко.
“На сьогодні таких правил чи обмежень не встановлено, але я думаю, що після закінчення війни держава зробить усе для того, щоб кожному громадянинові нагадати, де він був під час війни. Маю на увазі тих, хто нелегально перейшов кордон”, — зауважив Клименко.
Очільник МВС каже, що це, найімовірніше, буде закон — спільна ініціатива Верховної Ради та Кабміну. “Наразі вивчаємо міжнародний досвід у цьому питанні, — зазначив Клименко. — Громадяни, які пішли на порушення, мають відповісти. Я думаю, кожен цього хоче і зрозуміє державу, якщо будуть якісь обмеження — як мінімум щодо подальшого пересування таких осіб за кордон”.
Заява міністра внутрішніх справ спричинила палкі дискусії в суспільстві. Багато хто підтримує його ініціативу. Є такі, що вважають її популізмом. А є і ті, хто відверто критикує наміри влади передбачити покарання для осіб, які не зовсім чесним шляхом виїхали за кордон. Мовляв, у нас серйозна демографічна криза і запровадження санкцій проти таких громадян лише поглибить її, бо чимало людей просто не повернеться в Україну.
Ситуацію аналізуємо разом з юристом, військовослужбовцем ЗСУ Ігорем Лапіним, співголовою громадської ініціативи “Права справа” Дмитром Снєгирьовим, членом координаційної ради Руху опору капітуляції, військовослужбовцем ЗСУ Сергієм Пархоменком та юристом Владиславом Юрчаком.
— Як вважаєте, чи потрібно запроваджувати покарання для тих, хто незаконно перетнув кордон під час війни?
● С. Пархоменко:
— Насправді питання стосовно того, законно чи незаконно виїхала особа за кордон, доволі умовне. Одна річ, якщо хтось виїхав до моменту, коли було запроваджено обмеження, а йому надійшла повістка вже після того і він про це просто не знав та не повернувся.
Інша річ — якщо особа отримала повістку, розписалася і потім під якимось приводом виїхала за кордон, тобто свідомо ухилилася від мобілізаційних заходів. Треба ретельно вивчати кожну конкретну ситуацію. Як на мене, всі випадки покарання, крім свідомого ухиляння (коли особа вже отримала повістку, але виїхала), буде оскаржено в суді. Тому варто міркувати над нестандартними рішеннями.
● І. Лапін:
— Чи варто карати чоловіків, які незаконно виїхали за кордон? Так, варто! На сьогодні їх можна покарати щонайменше за підробку документів, за шахрайство. Але тоді треба карати і тих, хто допоміг цим особам оформити фіктивні документи чи налагодив механізм незаконного виїзду.
Подивіться: обвинувачений у корупції депутат Київради Владислав Трубіцин виїхав за кордон нібито як волонтер. Попросив посприяти виїзду Трубіцина командувач Сил спеціальних операцій ЗСУ Віктор Хоренко. Підписав лист керівник Головного управління розвідки Міноборони Кирило Буданов. Команду пропустити дав голова Державної прикордонної служби Сергій Дейнеко. Отже, питання тут до цих трьох генералів. Як на мене, це чиста корупція! До речі, разом з Трубіциним виїхало ще четверо — їхні прізвища також значилися в листі Буданова…
— Насправді відомо чимало випадків, коли особи за спеціальним дозволом виїхали за кордон, але не повернулися у визначений термін. Що робити з ними?
● І. Лапін:
— Відповідальність треба було запроваджувати раніше — до того, як відкрили шляхи за кордон для певних категорій осіб. Є Конституція України, є презумпція невинуватості, а є поняття, що закон, якщо йдеться про обтяження покарання, зворотної сили не має. Нехай Клименко піде повторно на перший курс юридичного факультету, якщо цього не знає. Він може хіба що поцілувати в одне місце тих, хто виїхав, а не притягнути до відповідальності.
● Д. Снєгирьов:
— МВС і спеціальні служби мають перевіряти списки тих, хто виїжджає за кордон. Вони не з того почали. Усі ці “шляхи” (система “Шлях” дозволяє чоловікам-водіям, зокрема волонтерам, легально перетинати кордон України в умовах воєнного стану. — Авт.), листи від держадміністрацій, керівництва спецслужб тощо — це корупційні схеми. Хто виїхав за такими схемами? Платоспроможні особи, які скористалися тотальною корупцією правоохоронних органів і спеціальних служб.
З проблемою треба було боротися з моменту її виникнення, а саме — з моменту створення корупційних схем виїзду. Спочатку випускають за кордон за гроші, причому за грубі, а потім заявляють: “Ми їх будемо притягати до відповідальності!” А кого? Тих, з кого гроші отримали? На мій погляд, заяви, які озвучує Клименко, — це дешевий піар, який має на меті зняти напругу в суспільстві на тлі скандалів, як-от у випадку з Трубіциним.
— А яке покарання передбачено сьогодні для тих, хто незаконно перетнув кордон?
● В. Юрчак:
— На сьогодні за незаконний перетин кордону передбачена адміністративна відповідальність — штраф від 3400 до 8500 гривень або адміністративний арешт на строк до 15 діб. Але якщо особа під час перетину кордону використала підроблений документ, то такі дії кваліфікують як підробку документів (за це загрожує 17 тисяч гривень штрафу або обмеження волі до 3 років).
— А що каже закон стосовно тих, хто перетнув кордон як волонтер, водій, спортсмен чи артист, але не повернувся?
● В. Юрчак:
— Якщо така особа, наприклад, перевищила строки перебування за кордоном, то Мінінфраструктури чи військові адміністрації можуть скасувати дозвіл на повторний виїзд. Законодавством не передбачено ніякої відповідальності за невчасне повернення.
— Чи може влада все-таки запровадити санкції для тих, хто не повернувся з-за кордону? Якщо так, то — які?
● І. Лапін:
— Якщо буде закон про відповідальність для тих, хто незаконно виїхав як волонтер чи спортсмен і не повернувся, то це буде закон для тих, хто завтра це зробить. Тих, хто зробив це вчора, він не стосуватиметься.
Щоправда, можуть ухвалити закон, який вимагає, щоб ті, хто виїхав на незаконних підставах чи як волонтери, повернулися, умовно кажучи, впродовж 48 годин. Їх покарання омине. Бо вони виїхали законно і не порушили закону про обов’язкове повернення.
А тим, хто не повернеться, загрожуватиме відповідальність — кримінальна чи адміністративна. І якщо говорити про кримінальну відповідальність, то має бути стаття про позбавлення волі на термін не менш ніж 6 років. Чому “не менш”? Бо якщо йдеться про понад 6 років, умовного позбавлення волі не може бути.
● С. Пархоменко:
— Було б доцільно на 5 або на 10 років після завершення воєнного стану (залежно від проступку) обмежити таким людям право працювати на державній службі, обиратися до Верховної Ради та до місцевих органів самоврядування. У деяких випадках — навіть позбавляти їх на певний термін права голосу та права працювати у виборчих комісіях. Хтось скаже, що це порушення громадянських прав. Так, можливо, це йде врозріз з певними нормами. Але такий метод може бути дієвим! Ніякі штрафи чи заборони на виїзд не дозволять адекватно врегулювати ситуацію.
● В. Юрчак:
— У ситуації, яка створилася, на мою думку, ідеального закону не може бути. Адже з моменту запровадження воєнного стану минуло вже більше ніж рік і три місяці. Отже, законодавець відверто запізнився. Водночас в Україні далі діє система оформлення дозволів на перетин кордону водіям, волонтерам, спортсменам, діячам культури та хворим, які потребують лікування. Запровадити відповідальність потрібно для прикриття так званих тіньових схем виїзду, якими скористалася вже велика кількість осіб.
На мою думку, за невчасне повернення треба карати за законом. Що ж до санкцій, то найдоцільнішим буде передбачити штраф у грошовому вимірі, за рахунок чого держава зможе акумулювати кошти для покриття дефіциту державного бюджету.
Водночас підтримую думку, що потрібно встановити окрему підставу для звільнення від кримінальної відповідальності осіб, які добровільно повернуться у визначений строк. Вони мали б сплатити добровільний внесок на підтримку ЗСУ.
— Як загалом ставитеся до тих, хто будь-яким способом намагається уникнути військової служби в час війни?
● І. Лапін:
— До тих, хто виїхав до запровадження воєнного стану, претензій немає. А тих, хто втікав, треба карати. Бо вони знали, що подають “ліві” довідки і що не приїдуть.
● С. Пархоменко:
— Хотілося б, щоб наші чоловіки були свідомі того, що треба йти захищати країну, що втікати, ховатися, уникати військового обов’язку — це як мінімум негідно. Як людина, яка бере участь у заходах із відсічі збройної агресії Російської Федерації з початку повномасштабного вторгнення, не можу позитивно ставитися до таких осіб. Не уявляю, як вони потім будуть дивитися в очі тим, хто їх захищав.
Наталія Васюнець, Експрес
