У дохристиянські часи 16 серпня наші предки вшановували лісовиків – міфологічних істот, що вважалися господарями лісу. Цього дня на лісових галявинах розкладали їжу, аби лісовик не робив зла, і святили хліб.
У народі 16 серпня вшановували Антона Римлянина і визначали за цим днем погоду на жовтень, бо вірили, що Антон саме на жовтень дивиться.
«Як день сухий, то й жовтень сухий». До всього, якщо Антонів день – вітряний, зима буде сніжною.
За церковним календарем 16 серпня вшановують день пам’яті преподобного Антонія Римлянина, Новгородського чудотворця; преподобних Ісаакія, Далмата і Фавста; мученика Раждена, перса; преподобного Косму пустельника.
Іменинники 16 серпня:
Антон, Соломія, Кузьма.
16 серпня народились:
1881 – Іван Дряпаченко – український живописець, графік, колекціонер. Автор полотен «На озері», «Косарі», «Лелеки перед грозою», «Назустріч вечору», «Параска у святковий день».
«Нашої красуні Василівки я не проміняю на жодну Венецію. Садки й гаї, білі хатки й чарівна ріка української пісні!» (Іван Дряпаченко).
1852 – Микола Дашкевич – український літературознавець, історик. Автор праць про Івана Котляревського, дослідник українських дум, історії Галицько-Волинського князівства.
1908 – Антон Задонцев – український учений у галузі рослинництва. Директор Всесоюзного науково-дослідного інституту кукурудзи (м. Дніпропетровськ).
Події 16 серпня:
1649 – відбулася Зборівська битва – переможна битва козацької армії, очолюваної Богданом Хмельницьким, з польським військом під командуванням короля Яна ІІ Казимира під Зборовом (тепер Тернопільська область). В результаті 18 серпня 1649 р. був укладений Зборівський договір, за умовами якого визнавалася самоврядність Війська Запорозького, Гетьманщини; на землях Війська Запорозького влада належала гетьману, чисельність козаків Війська Запорозького обмежувалась реєстром у 40 000 осіб.
1651 – польські війська зайняли Київ.
1820 – у Ніжині коштом князя Олександра Безбородька відкрито Гімназію вищих наук (нині – Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя).
1914 – у Львові створено легіон Українських Січових Стрільців.
1914 – Головна Українська Рада оприлюднила маніфест до українського народу з приводу Першої світової війни із закликом боротися за визволення України.
1919 – армія УНР зайняла Умань, Христинівку, Хмільник та Немирів.
1941 – у Червоній армії видано наказ № 270, згідно з котрим всі радянські військовополонені оголошувались зрадниками країни.
1945 – у Москві був підписаний «Договір між СРСР і Польською Республікою про радянсько-польський державний кордон», в основу якої була покладена «лінія Керзона».
1992 – у Каховці відбувся перший фестиваль «Таврійські ігри».
Чи знаєте ви, що:
Про «Заповіт» Шевченка
Якби не втручання Андрія Козачковського в долю Шевченка, то «Заповіт» і справді став би останнім твором у житті Кобзаря.
Листопад 1845 р. видався мокрим і холодним. Шевченко працював тоді в Археографічній комісії і мусив весь час роз’їжджати селами і містами, змальовуючи старовинні церкви, монастирі, незвичайні будівлі. В одній з таких подорожей він захворів. Довелося злягти в чужій хаті серед чужих людей.
Про хворобу поета дізнався його щирий приятель, переяславський лікар Андрій Осипович Козачковський і негайно ж перевіз Тараса Григоровича до себе у Переяслав. У хворого почалося двостороннє запалення легенів. І лікар, і поет знали, що у той час мало хто видужував від цієї хвороби. Після 20 грудня хворому погіршало, становище його було майже безнадійним.
Тоді ж, лежачи у чистій, теплій, затишній кімнаті Шевченко думав про свою останню годину. Було боляче, що лишилися невиспіваними його думи. Ось тоді Шевченкові страшенно захотілося сказати народові, Україні, своїм друзям тепле щире слово, і на папері лягли рядки: «Як умру, то поховайте…»
На щастя, талант лікаря і міцний організм Шевченка перемогли хворобу, і через два тижні поет вже вирушив на Чернігівщину з тим же таки завданням Археографічної комісії. А «Заповіт» пішов у люди.
Рідна країна
