Хотіли побудувати туристичну базу, натомість зробити соціальний реабілітаційний центр. На Закарпатті благодійники відкрили Дитяче містечко “Затишок”.
Там вже оселили понад пів сотні дітей зі Щастя, Соледара, Чернігова, Херсона.
Мар’яна Мартин бачила як живуть діти.
“Це в нас ігрова кімната виглядає вона ось так, іграшки бачити поділено по секціях. Тут дітки граються в холодний час. Зараз теплий час тому діти знаходяться на гірському повітрі.
А ще кухня, актова зала, бібліотека, пральня, душові, вбиральні… Рената показує нам будівлю дитячого містечка “Затишок”. Ще кілька місяців тому, це велике приміщення колишньої турбази у Пилипці – занепадало. Його викупив один із підприємців. Тут все відремонтували. Продумали все до дрібниць”.
Марія Макаренко, керівник БФ “Боржавська Надія”:
“Ми створили тут, на Закарпатті, соціально-реабілітаційний центр, дитяче містечко “Затишок”. Для допомоги дітям. Коли почалась війна ми зрозуміли – ми маємо зробити те, чим зараз займаємося. Це приватна організація, приватна ініціатива. Ми не збираємо там публічно ніяких коштів, ми не потребуємо фінансування з державного бюджету”.
Благодійний Фонд “Боржавська Надія” об’єднав багатьох підприємців. І вони змогли відновити будівлю. Її планують і утримувати. Нині у “Затишку” оселилося кілька десятків дітей з різних куточків України. Тут і опікуни будинків інтернатного типу, сімейного типу та діти-переселенці, які опинилися у складних життєвих умовах.
Рената Гусейнова, член наглядової ради соціально-реабілітаційного центру “Затишок”:
“Тут 30 кімнат, фонд зараз опікується 45 дітьми. Луганська область, Донецька область, Херсон, Чернігівська область і в нас є дітки з Київської області. От хлопчик у нас попросив принести котика, і ми вирішили йому принести котика. А от і її власник Ваня зайшов. – Добрий день, добрий день. – Тримай свою кицю”.
Ваня з Боярки. Його виховувала бабуся. Однак не так давно її не стало. Тому поки що дім хлопчика тут. Його сусіди по кімнаті Дмитрик та Юрчик, теж із Київщини.
Іван та Дмитро, жителі соціально-реабілітаційного центру “Затишок”:
“Мені нравиться тут, очень нравиться. В мене от мрія здійснилася – кицька зубаста. Це мій друг, його звать Дмитро. – Ти звідки Дім? – З Боярки”.
Дітям тут є що робити. З ними займаються і вчителі, і психологи. І місця для розваг – вдосталь.
Тут машинки, гладілки, от речі сушать.
Пані Світлана із Соледару приїхала з двома онуками. Все життя пропрацювала на соляних шахтах. Нині її робоче місце тут – у пральні. Жінка не може говорити без сліз.
Світлана, переселенка з Соледара:
“Війна нас заставила виїхать під обстрілами бігли. Всього ми приїхали, три рюкзачки – мій з документами і два у дітей. Все… Нам все дали, нам їжу дали, нам одежу дали, я не можу говорити, мені важко”.
Аби захистити своїх онуків, жінка була змушена покинути рідну домівку. Досі не вірить, що у сучасному світі війна може бути такою жорстокою.
Світлана, переселенка з Соледара:
“Прокляті орки все зруйнували, все життя зруйнували у свої 59 я повинна починати все з нуля”.
На урочистому відкриті містечка діти підготували святкову програму.
Війна змінила все. Не тільки дорослі, а й дитячі мрії. Іван та Дмитрик ще вчора найбільше любили гратися машинками. Один мріяв стати блогером, іншим кухарем. Нині ж…
Іван та Дмитро, жителі соціально-реабілітаційного центру “Затишок”:
“Я желаю нашій державі, щоб вони всіх руських повбивали. Да-да, я согласєн, щоб поїхали в росію на цього путіна. Да. А вже скоро сам здохне він вже старий хрищ. Та йому 70 лєт. Боже”.
Ну, а вихователі “Затишку”, кажуть, в роботу вкладатимуть всю душу. І чекають нових поселенців. До них вже їдуть дітки з Луганщини. Щиро вірять, що зможуть оселити у дитячих серцях спокій та віру у світле майбутнє. В рідній, незалежній Україні.
