Вихователька Наталія Пісоцька з Чернігова врятувала 30 дітей з дитячого притулку.
Вона просиділа з ними в підвалі кілька тижнів, а потім вивезла в безпечне місце в Івано-Франківську.
Про цю історію розповіла директор Седнівської гімназії Тетяна Ясочко для УНІАН.
“Ніхто не знає, але вона майже місяць прожила з вихованцями в підвалі… відмовилися всі, тому що звичайно ситуація складна… Ця людина рятувала дітей, коли двічі потрапили до притулку, ховала в келіях церкви… Діти молили не кидати їх і не йти додому, і Наталія Іванівна забрала своїх дітей і весь воєнний час жила з ними, годувала і дбала, до речі, молодшому хлопчикові – 3,5 рочки”, – розповіла Ясочко.
Вона додала, що вихователька – жінка з великим серцем і доброю душею. Вона взяла на себе відповідальність і вивезла всіх дітей в безпечне місце. Організувати безпечний гуманітарний коридор було неможливо, тому дітей вивозили власними силами.
Зараз всі малюки в безпеці, їх прийняли в Івано-Франківській області.
“Я пишаюся нею! І дуже хочу, щоб керівництво звернуло увагу та обов’язково відзначило цю святу людину за її відданість, сміливість і героїзм!”- зазначила Ясочко, яка перебувала з Пісоцькою в бомбосховищі.
“Сьогодні” поспілкувалися з вихователькою та дізналися, як їй це вдалося.
“24 лютого о 6:30 мені зателефонував чоловік і сказав, що почалася війна, – розповідає Наталія Пісоцька. – Чоловік сказав зібрати мені дітей, взяти гроші та документи. Але цього дня була саме моя зміна. Я поїхала на роботу. На одній із зупинок весь транспорт зупинився, бо пропускав колону військової техніки. Солдати висунули з вікон каски та закричали: “Війна!”. У цей же момент я побачила багато швидких, що мчаться, і зрозуміла, що вони вже везуть поранених”.
Наталя все ж таки дісталася роботи.
“У нашому центрі реабілітації дітки різного віку. Наймолодшому, Михайлику, усього 3 роки. Багато дітей без батьків. Отож, я відпрацювала зміну, але залишилася з дітьми. Так тривало кілька днів. Пізніше я потрапила додому на день, але потім повернулася в інтернат. 3-4 дні ми були на поверхні, але потім спустили матраци до підвалу і стали жити там”, – каже Наталя.
У підвалі вона з 30-ма дітьми прожила тиждень. Доки у будівлю не влучив снаряд. Вибух був такої сили, що навіть у підвалі тріснула одна з плит.
“Діти кричали та плакали. Ми зрозуміли, що потрібно шукати інший притулок”, – каже Пісоцька.
Вихователька знайшла місце у місцевій церкві:
“Пішли на уклін, попросили, щоб нас прийняли. Переселялися перебіжками. Схопила 3-4 дітей та біжимо до церкви. Потім повертаюсь за наступними”.
У відповідь на запитання про найстрашніший день, Наталя каже, що страшно було, коли вперше відключили світло та воду.
“П’ятеро дітей з енурезом, а води і світла немає. Ми всі жили в приміщенні, площа якого 16 квадратів. У туалет ходили у відро”, – згадує жінка.
Вона додає, що заспокоювала дітей як могла – розповідала казки, тихенько співала пісні.
“Через 11 днів до нас приїхали люди з автоматами та сказали діткам, що у них є 15 хвилин на збори. Що в нас було під рукою, то ми й взяли з собою. За 9 годин доїхали до Києва полями та лісами. Вже у Києві волонтери запитали у нас, чи ми поїдемо до Івано-Франківська. Ми взялися за руки і почали заходити до поїзда”, – згадує Наталя.
За її словами, приїхали вони до села Ясень у Карпатах. Там їх нагодували та поселили в санаторії.
“Старші дівчата, хоч і самі діти, але допомагають мені. Чужих дітей жалію більше за своїх. У моїх є мама і тато, а у тих – нікого… “, – говорить відважна вихователька Пісоцька.
