Опубліковано: 2 Листопада, 2021. Переглядів: 647


“Від жінки залишилися тільки чоботи!” Як ведмеді, рисі та вовки уживаються з людьми в Карпатах (+ФОТО)

Спостерігаючи за заходом сонця на четвертому поверсі затишного готелю в Карпатах, я стала свідком справжнього дива. Метрів за двісті від мене між дерев на пагорбі промайнув силует ведмедиці, за якою хвостиком бігли двоє ведмежат.

Лісники в цих краях кажуть, що ведмідь трапляється їм на вічі від сили раз на рік.

Кожна зустріч із хижаком – це подія місцевого значення. Її бурхливо обговорюють, а часом про це пишуть у газетах та навіть знімають сюжети для телебачення.

Ведмедева площа

Щоправда, заголовки таких новин зазвичай супроводжуються словами “ведмідь напав на мисливців”, “ведмідь розірвав людину на шматки”, “потерпілий у реанімації”. І хоча такі події трапляються раз на кілька років, емоційні розповіді переляканих свідків та потерпілих допомагають міцно закріпити за ведмедями й іншими хижаками Карпат імідж страшних монстрів, які чи не щодня полюють на беззахисних людей.

Місце, звідки я побачила ведмедицю з ведмежатами. Звірі підійшли дуже близько до людей

Останній випадок нападу вовка на людину в Українських Карпатах насправді трапився аж півсторіччя тому. Але місцевий люд і досі з жахом в очах переповідає історію про те, як вовк загриз і з’їв вчительку: “шукали її довго, але вовк згриз усе дочиста, тільки чоботи від неї залишилися!”

Насправді ж вовки ставляться до людей обережно – під час випадкової зустрічі вони зазвичай тікають.

Карта поширення вовка в Українських Карпатах та на Поліссі. Дані: WWF

“Вовків регулярно відстрілюють, регулюючи їхню кількість. Це здійснює своєрідний відбір тварин, які бояться людину й асоціюють її запах зі смертельною небезпекою”, – пояснює єгер нацпарку “Сколівські Бескиди” Микола Свистун.

“Поведінка людини при зустрічі з вовком має бути спокійною, не потрібно робити різких рухів і повертатися спиною. Рекомендується рухатися повільно на безпечну відстань. Якщо вовк намагається переслідувати, ви можете спробувати налякати його гучними криками. Не намагайтеся втекти. Поранені та хворі на сказ тварини можуть бути небезпечними та непередбачуваними”, – зазначає єгер.

За даними природоохоронців, ЗА ОСТАННІ П’ЯТЬ РОКІВ В УКРАЇНІ НЕ БУЛО ЖОДНОГО ВИПАДКУ, КОЛИ ХИЖАК ВБИВ ЛЮДИНУ.

Як і вовки, найбільші на території нашої країни хижаки – червонокнижні рисі та ведмеді – також намагаються уникати зустрічей із незваними гостями. Тому зустріти ведмедя на популярних серед туристів локаціях (як-от Чорногірський хребет) практично неможливо.

“В основному ведмеді нападають, коли їх провокують під час випадкової зустрічі: на стежці за поворотом або в чагарниках, – пояснює начальник Петрос-Говерлянського природоохоронного науково-дослідного Карпатського біосферного заповідника Ігор Іванків. – Тварина переживає стрес, і тому може атакувати. Також люди, які шукають роги косуль, коли знаходять труп косулі, хочуть його забрати. А це здобич ведмедя. І коли на неї зазіхають, ведмедю це не подобається”.

Науковці й природоохоронці пояснюють: Карпати рідшають, а великим хижакам потрібен простір, на якому вони можуть прогодувати себе самі.

Щоб нормально існувати та розмножуватися, одному ведмедю в середньому потрібно близько 37 кв. км площі, вовкові – 158 кв. км, рисі – 120 кв. км.

Через неконтрольований відстріл тварин та зменшення площі лісів за останні двісті років популяція хижаків знизилася в рази.

За різними оцінками, зараз В УКРАЇНСЬКИХ КАРПАТАХ ЖИВЕ ВСЬОГО 335 ВЕДМЕДІВ, 400 РИСЕЙ ТА 350 ВОВКІВ.

Для прикладу, в нацпарку “Верховинський” площею 120 кв. км природоохоронник Іван Коляджин нарахував до десяти ведмедів.

Людина відвойовує у диких тварин все більше площ, де вони можуть прогодувати себе

Всеядний вуйко (так називають ведмедя в Карпатах) з-поміж усього полюбляє ягоди, ожину та малину. Щоб заробити на ягодах, місцевий люд з кожним роком заходить у лісові хащі все далі і далі та знаходить місцини, де звик годуватися ведмідь. Тварини від таких гостей, м’яко кажучи, не в захваті.

Координатор проєкту “Співжиття заради збереження” “WWF-Україна” Роман Черепанин співпрацює із лісниками та співробітниками нацпарків, щоб разом знаходити рішення для проблем співжиття диких тварин та людей

Директор Гринявського лісгоспу Андрій Максим’юк розповідає, як десять років тому на жінку, котра збирала ягоди, напала ведмедиця.

“Вона музику в навушниках слухала і не побачила звіра. Динамік заграв, бо навушник випав із телефону, і ведмедиця музики злякалася”, – переказує Максим’юк.

Та найобережніший хижак в українських лісах – це рись. Зазвичай вона поводиться як “привид”, тож зустріти її у дикій природі дуже важко. При зустрічі ця тварина перша рятується в хащі. Агресію вона проявляє лише щоб захистити своїх кошенят або коли поранена чи хвора. Тож історії про випадкові зустрічі з риссю – зовсім рідкісна окраса карпатського фольклору.

Рись – найзагадковіший звір Українських Карпат. Зустріти її в дикій природі майже неможливо, бо вона намагається ховатися від людини, реагує на голос

Одну з таких історій розповідає єгер Микола Свистун: “Доглядач високогірної біологічної станції піднявся по снігу на базу. Снігу було багато, вище колін. На підйомі дороги він зупинився, щоб відпочити й озирнувся. За 50 метрів він побачив дорослу рись, яка йшла по протоптаній ним стежці. Він злякався і почав швидко віддалятися. Рись повільно продовжувала йти за ним крок за кроком, тримаючись на відстані. І лише в більш рівному місці рись зійшла з маршруту сторожа і зникла в лісі”.

Керівник представництва WWF в Україні Богдан Вихор радить під час зустрічі з риссю не робити різких рухів. “Якщо тварина шипить і робить випади попереду, щоб вас налякати – повільно відступайте на безпечну відстань. Також кричіть, щоб налякати тварину – у лісі, де водяться рисі, варто поводитися галасливо. Тварина почує вас і не підійде першою”.

Нема ведмедя – нема проблеми?

Серед найулюбленіших ласощів у Карпатах – високогірний мед. Місцевий люд облаштовує пасіки на висоті понад 1000 метрів над рівнем моря, де ростуть ендемічні види трав та квітів. Охороняти вулики нікому, бо господар зазвичай живе в селі – в долині між горами. Але запах солодкого меду приваблює ведмедя, особливо навесні, коли вуйко голодний та слабкий після зимової сплячки.

Тварина вагою понад півтонни легко розбиває дерев’яні вулики і залишає після себе тільки збитки. Особливо якщо пасіка розташована в природоохоронній зоні, на території нацпарків.

Деякі обійстя та дачі розташовані дуже близько біля лісу, звідки в гості у пошуках їжі навідується ведмідь або вовк

За підрахунками природоохоронної організації “WWF-Україна”, лише у 2019-2020 роках ведмеді розорили в Карпатах 91 вулик. Власники бджолиних ферм розлючені, адже пасіка – це дохід родини.

Саме голод спонукає хижаків іти на зустріч із людиною на її території. Взимку вовки та рисі полюють на зайців та птахів. Але, як і тисячі років тому, коли бракує харчу, заходять на людські обійстя і їдять собак. Інколи ведмеді такі голодні, що втрачають страх і лізуть у пошуках поживи в людські сади й городи.

А в кінці травня і до середини жовтня перед хижаками з’являється легка здобич – великі отари овець.

Поки ягнята залишаються в кошарах, в травні дорослі вівці піднімаються на полонину в гори

Начальник науково-дослідного відділу нацпарку “Верховинський” Ярослав Зеленчук досліджує, як тварини і люди конфліктували раніше: “Щоб налякати звіра, люди використовували батоги, які робили звук, схожий на постріл. Також пастухи розводили постійний вогонь біля овець. Зараз ці методи не використовуються, тому рись і ведмеді частіше нападають на худобу”.

Директор Гринявського лісгоспу Андрій Максим’юк бідкається, що минулої зими в їхнє лісове господарство зайшла велика популяція вовків. “Ведмідь – тварина розумна. Як заходить на полонину, то тільки одну вівцю за раз краде.

А ВОВК ДУРНИЙ – ЯК НАПАДАЄ, ТО МОЖЕ І П’ЯТЬ ОВЕЧОК ЗАГРИЗТИ.

Вовк просто грається і лишає. Рись також на овець і телят нападає, кілька випадків на рік на території району трапляється”, – розповідає директор.

Пастухи заганяють овець у загін двічі на день, щоб подоїти. Тут же вони і ночують

На високій полонині я зустріла Василя Пандусяка, який пасе овець дванадцятий рік поспіль. Слідкувати за отарою із 300 голів йому допомагають ще четверо пастухів та п’ятеро собак. Але вовки все одно примудряються красти худобу.

“Вовк нападає через день. В основному вночі пролазить у кошару – загороджене місце, де худоба ночує. Якщо йому не заважати, то щодня приходить. Стріляємо, щоб злякати вовка – він напудиться і йде на іншу полонину”, – розповідає вівчар Пандусяк.

Зараз селяни в Карпатах частіше тримають овець хіба для власних потреб – щоб мати молоко, сир, масло і м’ясо; із вовни роблять теплі шкарпетки, ковдри, жилетки та светри.

57-річний господар Василь випасає корову і 30 овець на своїх угіддях площею якихось 50 соток. За його словами, за один сезон вовки нападають на його худобу кілька разів: “Минулого року не вкрав жодної вівці, а позаминулого – аж 13!”

Природоохоронна організація “WWF-Україна” допомагає таким господарям, як Василь, і дарує “електричні пастухи”

Розпач та озлобленість селян можна зрозуміти. Одна вівця за день дає лише 0,3 літра молока, та й доїти її можна тільки чотири місяці на рік, з травня по вересень. Кожна вівця тут – на вагу золота, тому помста за шкоду господарству – друга за частотою причина вбивства великих хижаків в Україні. І червонокнижний статус рисі та ведмедя для господарів – не аргумент для жалості.

Сировари показують кружки, якими відміряють кількість овечого молока на початку сезону. Потім власники овець отримують кількість сиру, співмірну із надоями, які дали їхні вівці. А сир продають туристам

“В останні роки чисельність окремих локальних популяцій великих хижаків, особливо вовка, збільшилися як у нашому регіоні, так і в інших частинах Європи, – розповідає Тарас Ямелинець, провідний експерт “WWF-Україна” та координатор проєкту “Відкриті кордони для дикої фауни у Карпатах”. – Трапляється, що дикі тварини, витіснені діяльністю людини з природного середовища, вимушено наближаються до населених пунктів та спричиняють конфлікти. Як наслідок, їх можуть знищувати як шкідників, хоч вони перебувають під захистом держави і мають важливе екологічне значення”.

На цій експозиції показано, як у Карпатах зменшувалася популяція бурих ведмедів за кілька сторіч

У Карпатах про хижаків, які шкодять господарству, здавна побутує приказка: “нема ведмедя – немає проблеми”. Але якщо ведмеді, рисі та вовки зникнуть із регіону, на їхнє місце прийдуть інші тварини – шакал і бобер. Місцеві екологи уже помічають бобра на підніжжі Говерли – через збудовані цими гризунами греблі там замулюються річки. В результаті змінюється вся екосистема, гинуть види риб, які люблять швидкий гірський потік.

Навіщо Карпатам вівці?

Пасічники та вівчарі часто бідкаються через шкоду від хижаків, але самі рідко докладають зусиль, щоб захистити своє господарство.

Пасічники сяк-так примудряються створити перешкоди для ведмедів: встановлюють страхопудала, огорожі з колючого дроту, підпалюють петарди.  Але такі методи зазвичай не діють. Природоохоронці ставлять у приклад Швейцарію, де вже кілька десятиліть корівки й вівці пасуться на пасовищах, огороджених так званими “електропастухами” – огорожею з кількох горизонтально натягнутих металевих дротів під напругою 12 вольт. Такого струму достатньо, щоб створити у тварин неприємні відчуття, але не поранити.

Перші “електропастухи” почали використовувати в Карпатах лише кілька років тому. Для місцевого люду цей інструмент все ще сприймається як ноу-хау

Для українських фермерів цей інструмент все ще незвичний. Вони не поспішають купувати електропастуха, бо, кажуть, задорогий. Щоб захистити своє обійстя або кошару, одному господарю доведеться витратити в середньому 50 тисяч гривень.

“Люди завжди будуть тримати худобу та пасіку. Якщо ми охороняємо дику природу, то має бути логічний підхід, – розмірковує експерт Всесвітнього фонду природи Ігор Дикий. – Має бути профілактика зіткнення. І для цього ми проводили на Івано-Франківщині та Закарпатті семінари для пасічників та пастухів. Розповідали про конфлікт із дикими тваринами і про те, як його уникнути. Показували, як встановити “електропастуха”, про те, як огорожа допомагає та захищає”.

Ефективність електроогорожі доведена вже давно. За останні три роки “WWF-Україна” подарував постраждалим господарям та потенційним жертвам хижаків 29 комплектів електричних огорож – і в цих місцях напади припинилися повністю.

Начальник науково-дослідного відділу нацпарку “Верховинський” Ярослав Зеленчук розповідає фермерам про мирне співіснування людей та хижаків

Є дві причини, чому природозахисники безкоштовно роздають селянам коштовні електроприлади. По-перше, на захищені ділянки не будуть навідуватись червонокнижні хижаки. Відповідно, люди їх не вбиватимуть, щоб помститися. А по-друге, якщо люди втомляться від збитків, завданих хижаками, і перестануть заводити овець, квітучі полонини перетворяться на хащі.

“Якщо вівці зникнуть із полонин, ті заростуть густим темним смерековим лісом, бідним на різноманіття, – пояснює експерт Всесвітнього фонду природи Дикий. – А саме на луках трапляються рідкісні види квітів, трав, які є ендемічними, тобто ростуть тільки в цій місцевості. Не стане трав і квітів – за ними зникнуть комахи та птахи”.

“Вівчарство має величезну цінність і є родзинкою Карпатського регіону. Це і туристична привабливість регіону, і добробут місцевих мешканців, і оригінальна здорова їжа. Це і стале – наближене до природи – ведення сільського господарства”, – розмірковує начальник наукового відділу Верховинського нацпарку Ярослав Зеленчук.

Втім, “діючих” полонин в Карпатах з року в рік стає менше. Причини тому різні – це й небажання місцевих продовжувати непросту справу, і слабка підтримка таких господарств з боку держави.

Наприклад, у голови Ясінянської ОТГ Андрія Делятинчука є шість овець, які дісталися йому у спадок від діда. “Нам такої кількості вистачає, щоб у родини було молоко, сир і масло”, – розповідає голова ОТГ.

За його словами, в Ясінянській громаді зараз близько двох тисяч овець. “Дуже шкода, що кожен рік поголів’я зменшується, і все важче знайти вівчара, щоб він слідкував за вівцями.

Старі вівчарі відходять, а молодь не хоче вівці пасти, бо хочуть в місто з айфоном.

Та воно й зрозуміло – у класифікаторі навіть немає професії вівчара. І ми як громада не можемо їх працевлаштувати, щоб вони отримали соціальні гарантії від держави”, – пояснює Делятинчук.

Щоб стимулювати місцевий люд до вівчарства, Ясінянська ОТГ подалася на державний грант (250 тис. грн). Він передбачає фінансування підтримки полонинських господарств: закупити електроогорожі, генератори, електричні стрижки для овець.

Але і цього недостатньо. Невдовзі Верховна Рада може розглянути законопроєкт, мета якого – створити механізм компенсації для господарів за вбиту червонокнижними хижаками худобу.

“Шкоду, заподіяну великими хижаками, які перебувають під охороною держави, держава має і відшкодовувати, це світова практика. Зараз ми працюємо над законопроєктом, який стосуватиметься компенсації шкоди, завданої великими хижаками, в першу чергу рідкісними. Також ми хочемо запровадити систему моніторингу такої шкоди та її запобігання”, – пояснює керівник “WWF-Україна” Богдан Вихор.

Також захисники природи планують відновити породу карпатської вівчарки – ці собаки генетично більше “заточені” на охорону овець від тварин, а не від людей.

Цуценя алабая росте разом з отарою овець, і тому сприймає їх як своїх родичів та захищатиме від нападів хижаків

“Імпринтинг – це коли тварину в дитячому віці вилучають, і вона далі асоціює себе з тим видом, з яким росте. Так собаки асоціюють себе з вівцями і захищають їх як членів своєї зграї від вовків. Зараз вівчарі використовують алабаїв, але ця порода дуже агресивна, коли захищає отару. А на полонинах бігають діти. Вівчарки більш врівноважені та безпечні для людей”, – пояснює експерт.

Любов Величко, Новинарня


Розробка сайтів у Хусті


Телефонуйте сьогодні:

+38 095 680 80 51

+38 098 311 90 70

Гарантійне обслуговування, адміністрування, просування, технічна підтримка


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Loading...