В обласному центрі Закарпаття закривають легендарну крамницю вживаних книг “Бовт “Файні книги», яка знаходилася в одному з приміщень Будинку Побуту. Творець цієї книгарні – відомий письменник, перекладач покійний Іван Петровцій.
Як поінформував “Дзеркало Закарпаття” поет Василь Матола, який опікувався книгарнею після смерті І.Петровція, причина банальна – непосильна оренда.
Пан Василь написав у Фейсбуці: “Агой! Мусимо завтра попрощатися з бовтом ,,Файні книгы”.
“Бовт “Файні книги» славився тим, що сюди приходили безліч цікавих людей: науковців, лікарів, письменників.
“Є люди, десяток чи два, які приходять зі стабільною періодичністю. Вони відчувають, коли щось нове з’явилося. Я кажу тоді «от звідки ви знали?», а він такий «а я от сиджу і гадаю, що точно зайти сьогодні треба»”, – говорив в одному з інтерв′ю поет Василь Матола.
Користувачі соцмереж із сумом відреагували на закриття книгарні:
Lesja Saša Adamová: “…велика шкода!..”
Іван Тарасенко: “Жаль!!!!”
Ольга Наконечна-Бобак: “Ну і новина…”
Михайло Бабидорич: “Доста чкода, яка не пуйде на хосен!”
Наталія Маєрчик: “Могло би знайтися і ліпше приміщення. Там тісно. а сходяться цікаві люди навколо п. Василя. Така шкода!”
Василь Ковач: “…ушитко ся упират у фінанцы. Не думаю ож даґде в Ужгородови є на тулько дешевый простор котрый бы мож уплатити из продаваня старых книжок. І “кобзарь” из новыми книгами ся умалив на половку уже давно”.
Наталія Маєрчик: “Гасне світло книги…”
Покійний письменник Іван Петровцій, уродженець села Осій Іршавського району, у своїй публікації “Трагедія книги” писав:
“Щоранку, йдучи від своїх рідних домашніх книг на роботу, я приходжу у свій “Бовт “Файні книгы”, де мене чекають не менш рідні книги. Так що – цілодобово з книгами.
Хоча я вже казав, що це в мене від народження. Моя мати мала шістнадцять братів і сестер. Сама народила нас шістьох. Вона щиро вірила, що той предмет, який новонароджене маля першим візьме
До своїх рук, визначить усе його життя. У нас так воно і вийшло: старшому братові Юрію мати втиснула до рученьок дерев’яного хреста – Юра став священником, старшій сестрі Марії мати втиснула до рученьок нитки для вишивання – сестра усе своє життя вишивала, мені ж моя золота мати найперше втиснула до рук складений Александером Духновичем молитовник “Хліб души”: я все своє життя – з книгою!..
Мені болить, що нині книгу убивають: це – трагедія! Найперше це – моя трагедія”.
