Після 20 місяців катувань, принижень і болю в російському полоні, Олександр Скалацький з Ніжина, що на Чернігівщині, повернувся додому. І тут на нього чекав ще один удар — у спину. Військовий дізнався, що, поки був у ворожій неволі, дружина офіційно з ним розлучилася, отримала більш як два з половиною мільйони гривень його грошового забезпечення, зняла понад 70 тисяч з картки, ще й подала на аліменти.
…У 2022 році Олександр Скалацький не чекав повістки з військкомату. Пішов добровольцем на фронт. Службу розпочав у ремонтному батальйоні 47-ї окремої механізованої бригади “Маґура”. Спершу перебував на другій лінії оборони у складі бойового підрозділу поблизу білоруського кордону, звідки чекали наступу ворога. Згодом солдат пройшов тритижневе навчання в Німеччині, де опановував навички ведення бою на машині піхоти “Бредлі”. Після повернення продовжив службу гранатометником у 25-му окремому штурмовому батальйоні на Запорізькому напрямку. У серпні 2023-го їхній підрозділ висадили неподалік села Роботине. Наказали зайняти позицію і тримати оборону. Разом з двома бойовими побратимами закріпилися в напівзруйнованому погребі. Ворог переважав у силі й оточив наших бійців. Вони відстрілювалися до останнього патрона.
14 місяців Олександр Скалацький офіційно вважався безвісти зниклим. Дружина Аліна спочатку казала друзям, начебто він перейшов на бік ворога. Потім — що загинув, його тіло не можуть забрати. І лише через рік та два місяці представники Червоного Хреста зафіксували бійця як полоненого. Загалом у російській неволі він провів понад 20 місяців. Додому повернувся в межах обміну у травні 2025 року.
“Відразу ж набрав по телефону Аліну і сказав, що живий, скоро буду дома, — згадує 36-річний Олександр. — Але у відповідь почув холодне: “Ми офіційно розлучені. Я виходжу заміж за іншого і збираюся виїхати за кордон”. Для мене ці слова були мов ніж у спину. Як ішов на фронт, дружина клялася у вірності й обіцяла чекати…”
Коли Олександр запитав про гроші, які йому нараховували за час перебування в полоні, Аліна відрізала: “Я їх отримувала законно, як твоя дружина. Так що жодної гривні не поверну”.
Ба більше, з’ясувалося, що через мобільного оператора вона відновила сім-картку, здобула доступ до банківського рахунку чоловіка і переказала з нього на свою картку 72 тисячі гривень. За словами Олександра, поки він був у полоні, Аліна жила на широку ногу і закрутила роман, ще й виставляла у соціальних мережах світлини з новим обранцем.
“За мої гроші вони каталися по Україні, їздили за кордон, купили автомобіль, дорогу шубу, престижний мобільний телефон, ювелірні вироби”, — каже співрозмовник.
Олександра Скалацького з Аліною офіційно розлучили наприкінці січня 2025 року заочним рішенням Ніжинського міськрайонного суду. Дружина мотивувала тим, що з чоловіком не підтримують шлюбно-сімейних стосунків, мають різні погляди на родинне життя й не ведуть спільного господарства. Мовляв, подальше збереження шлюбу суперечитиме її інтересам. Про те, що Олександр не зміг прибути на суд, бо перебуває у російському полоні, Аліна змовчала. Також про офіційне розлучення не повідомила військову частину. І їй продовжували виплачувати гроші за чоловіка. Як стверджує Олександр, поки він був у полоні, дружина привласнила 2 467 472 гривні, з яких 2 092 058 гривень вважаються спільним сумісним майном подружжя, а 375 413 гривень — його особистими коштами, адже Аліна отримала їх з військової частини вже після розірвання шлюбу. Окрім того, вона подала на аліменти. Тож тепер з його пенсії по інвалідності, яку отримав через підірване в полоні здоров’я, автоматично відраховують частину грошей на утримання сина.
З приводу привласнення грошей ексдружиною Олександр Скалацький звернувся із заявою у поліцію.
“До матеріалів справи долучено результати перевірки, які підтвердили у діях колишньої дружини наявність ознак шахрайства у великих розмірах, — каже речниця обласної поліції Наталія Слабеняк. — Наразі слідство готує повідомлення жінці про підозру в скоєнні злочину за частиною 4 статті 190 Кримінального кодексу. В разі доведення вини їй загрожує до восьми років ув’язнення”.
Поки триває розслідування, Олександр подав до суду цивільний позов про стягнення з колишньої дружини незаконно привласнених нею коштів. Розгляд справи розтягнувся більш як на рік. Засідання неодноразово переносили з різних причин, але зрештою воно відбулося. Щоправда, повернути вдалося не всі гроші. При ухваленні рішення Ніжинський міськрайонний суд зауважив, що 2 092 058 гривень колишня дружина отримала ще до розлучення і ці кошти вважаються спільною власністю подружжя, тому підлягають поділу порівну. Тож стягнув із жінки 1 068 400 гривень заробітної плати Олександра, яка була нарахована на картковий рахунок у період із 1 жовтня 2023 року до березня 2025-го. А також — 7362 гривні судового збору та 14 589 гривень витрат.
У подібній ситуації опинився 29-річний Сергій Мороз із Львівщини. Під час російського вторгнення у складі 36-ї окремої бригади морської піхоти він брав участь в обороні Маріуполя. Потрапив у полон на самому початку війни. У ворожій неволі провів чотири роки й місяць. Згадує цей період, як жахливий сон — постійні побої, катування, знущання. Єдине, що допомагало вижити в тих пекельних муках, — віра, що вдома на нього чекають дружина Світлана та її син від першого шлюбу, який став рідним. В Україну Сергій повернувся під час обміну в травні цього року. І насамперед зателефонував дружині. Очікував від неї радісних емоцій. Але у відповідь прозвучав крижаний голос. Відразу зрозумів — щось не те. Уже згодом дізнався, що Світлана завела коханця. Утім, як з’ясувалося, крім подружньої зради, на Сергія чекав ще один неприємний сюрприз. Грошове забезпечення, яке нараховували військовослужбовцю за понад чотири роки перебування у полоні, а це майже п’ять мільйонів гривень, отримувала дружина. Усі кошти вона протринькала. А він же мріяв відкрити бізнес.
Світлана виправдовувалася, мовляв, левову частку грошей витратила на лікування родички від раку. Решту ж вкладала в сина. Заявила, що повертати ці гроші не збирається, бо отримала їх законно як дружина полоненого. Сергій має наміри подати на розлучення і стягнути гроші через суд.
— Це далеко не поодинокі випадки, коли полонені, які повернулися з російської неволі, з’ясовують, що їх фактично ошукали родичі, — коментує адвокат Микола Бовшик. — Майже під час кожного обміну фіксуються подібні історії. Найбільше гучних скандалів через гроші виникає між подружніми парами, які отримували виплати до лютого 2025 року. Йдеться про 100 відсотків грошового забезпечення, тобто про мільйони гривень (полоненим, які не добровільно здалися ворогові, нараховується на місяць приблизно 120 тисяч гривень. — Авт.). Згідно із законом, ці кошти визнаються спільним сумісним майном подружжя. І під час розлучення суди ділять їх порівну. Але це не означає, що військовий отримає їх відразу на руки. Фактичне стягнення грошей з дружини може затягнутися на роки, а то й на десятиліття. Це породжувало масу скандалів. І лише в лютому 2025-го набули чинності зміни до закону “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей”, згідно з якими родичам, у тому числі дружинам, виплачується лише 50 відсотків грошового забезпечення. Решту заморожується у військовій частині й буде виплачено, коли військовий повернеться з полону.
— А як же так стається, що суди заочно розлучають чоловіків, котрі перебувають у полоні чи зникли безвісти? Наскільки такі рішення правомірні?
— Коли відкривається справа про розірвання шлюбу за позовом дружини, то суд надсилає повістку чоловікові на офіційну адресу його зареєстрованого місця проживання, яку отримує через ЦНАП. Але, якщо особа там не проживає і не повідомила суду іншу адресу, повістка вважається врученою у день повернення листа з відповідною поштовою відміткою. Цим і користуються деякі недобросовісні жінки. Вони просто не повідомляють чи спеціально приховують, що чоловік служить або перебуває у полоні. У результаті справа слухається без його участі й виноситься заочне рішення. Але ж треба враховувати реалії воєнного стану. Скажімо, якщо чоловік хоче усиновити дитину чи визнати через суд її місце проживання з батьком, то до розгляду справи залучають ТЦК як третю особу. Тож, вочевидь, це треба робити і у справах про розлучення чоловіків мобілізаційного віку. Або хоча б законодавчо закріпити, щоб суд мав право вимагати довідку від ТЦК про те, чи мобілізований чоловік, чи не перебуває у полоні або не вважається безвісти зниклим.
Микола Заверуха, Expres.online
