Кажуть: війна забирає найкращих. Саме таким для своїх рідних був Віталій Щадей із Хустщини. Для рідних він був люблячим чоловіком, турботливим батьком і найдорожчим сином, а для України — справжнім патріотом і незламним Героєм, котрий віддав за мирне небо найцінніше – своє життя.
Віталій Іванович Щадей народився 19 грудня 1971 року в селі Боронява, Хустського району у сім’ї голови сільської ради Івана Петровича та кондитерки Катерини Йосипівної.
З 1977 року навчався у Боронявській середній школі. У ПТУ №10 здобув фах електрогазозварювальника. У 1989 році вступив до лав Радянської Армії, військову присягу прийняв 28 січня 1990 року. Служив ГДР начальником радіопеленгатора, радіоперехвата і пеленгування радіотелефонних передач. Службу закінчив у званні сержанта. Повернувшись у рідне село, працював електрозварювальником у колгоспі.
29 липня 1995 року одружився. У тому ж році був прийнятий на роботу в будівельну бригаду АТОП «Бороняво». 1996 року вступив на навчання у Хустський Лісотехнічний Коледж за спеціальністю «Експлуатація і ремонт обладнання лісового комплексу». З 2007 року працював монтажником у ТОВ «Нострадамус-Плюс». Відтак був майстром-будівельником в Україні та за кордоном.
З початком повномасштабного вторгнення добровільно вступив до лав ТРО м. Хуста у складі 101 бригади 72 батальйону. 28.02.2022 року призваний згідно Наказу Президента 64/2022 «Про введення воєнного станку 24.02.22». 26 квітня 2022 року у складі в/ч А7124 був відправлений в Донецьку область на захист східних кордонів України. 12 травня 2022 року старший стрілець 1 стрілецького відділення 3-го стрілецького зводу 3-ої стрілецької роти в/ч А7124 Віталій Щадей загинув, в результаті ворожого обстрілу в селі Тошківка, Луганської області, виконуючи свій громадянський обов’язок.
Дружина загиблого героя Віта каже, що після загибелі чоловіка, прислали його речі. Між іншим знайшли записник, у котрому Віталій написав: «Любити і поважати один одного. Говорити добрі слова. Більше посміхатися. Бути терплячим. Дарувати обійми. Пити разом чай. Прощати. Довіряти. Не сваритись. Завжди поспішати додому. Дотримуватись обіцянок». Це був не просто набір фраз, а стиль його життя. Ці слова стали мудрими батьківськими настановами для синів – Владислава та Віталія.
– Хто такий Батько? На мою думку – це приклад справжнього чоловіка. Він був для мене прикладом до війни, а після повномасштабного вторгнення – став прикладом для всіх чоловіків нашої країни. Тато добровільно вступив до лав Територіальної оборони, а потім і до лав ЗСУ. Мав міцний та стриманий характер, у якому відчувалася впевненість та рішучість. Своє життя присвятив будівництву – роботі, яку виконував якісно та відповідально. Любив свою сімʼю. Є багато спогадів, де ми відпочивали разом сімʼєю. Дякуємо йому за те, що був поряд під час важливих подій, давав слушні поради. Ми завжди відчували його батьківську підтримку. А коли потрібно було їхати захищати кордони нашої країни, він не вагаючись поїхав в Луганському напрямку, та сказав таку фразу: «Хто як не ми?». На жаль, під час виконання бойового завдання, батько загинув від танкового удару в с. Тошівка (Луганська обл.). Як і в кожного справжнього чоловіка, в нього були мрії. Найголовніша: побачити та побавитися з онуками (в нього тепер є дві чудові внучки). Я б віддав все на світі, щоб він потримав на руках мою доньку. Він хотів щоб ми з братом знайшли себе в житті. Шкода, що батько не застав наших досягнень, – ділиться спогадами син Владислав.
Осиротілими залишилися не лише сини, котрим так не вистачає надійного плеча батька і його мудрих настанов. Батьки втратили сина. І не одного. Середній брат Віталія Івановича Олександр загинув 19.07.2022 р внаслідок обстрілів. Молодший Сергій залишився без ока внаслідок поранення, він був на фронті разом з Віталієм. Не переживши непоправне горе, за рік після загибелі синів помер і їх батько Іван Петрович. А цього року відійшла у засвіти і мама – Катерина Йосипівна.
Родина загиблого захисника України звертається до всіх небайдужих із проханням підтримати петицію про присвоєння військовому почесного звання Героя України посмертно:
https://petition.president.gov.ua/petition/263800
Воїн віддав своє життя, захищаючи рідну землю від російських окупантів. До останнього подиху залишався вірним присязі, мужньо боронив державу, своїх побратимів та український народ. Сьогодні сім’я просить громадськість не залишатися осторонь та підтримати петицію, аби подвиг захисника був гідно вшанований на державному рівні. Кожен підпис – це шана пам’яті захисника, вдячність за його жертовність і внесок у боротьбу за свободу України.
Пам’ять про Героя житиме у серцях рідних людей вічно.
