Робота в морі приваблює романтикою і розповідями бувалих моряків, але відштовхує не завжди простими умовами праці і розлукою з рідними. Тим не менше, поки одні лише мріють про безкраї простори, інші вже сміло опановують таку досить рідкісну професію. Як же насправді бути моряком? З якими труднощами доведеться зустрітися? Про це розповідає іршавчанин Михайло Плега, який вже неодноразово відчув на собі всі переваги і недоліки роботи в морі.
Зайшовши до нього в будинок, одразу помічаєш морську тематику: макети кораблів на полицях, картина з видами вузлів, годинник у вигляді якоря… Навіть тату у Михайла із зображенням мультиплікаційного героя моряка Попая.
Усе це говорить про відданість своїй професії, яка у цій сім’ї передалася від батька до сина.
Уперше чоловік відправився у далеке плавання в двадцятирічному віці. Розповідає, що наважився на поїздку досить легко, бо було цікаво дізнатися, що таке море. Працював на кораблі матросом. Морально така робота дуже важка. Безперервне перебування в контакті з одними і тими ж людьми протягом досить тривалого часу може негативно вплинути на психіку. Хоча в наші дні і є сучасні судна з обладнаними тренажерними залами, кімнатами для відпочинку, з окремими душовими і туалетами, відчуття закритого простору нікуди не дівається, бо впродовж семи-восьми місяців (а інколи і більше) навколо тебе лише море. Звичайно, бувають дні, коли корабель стоїть у порту. Це хороша можливість для моряків погуляти, відпочити, познайомитися з місцевим колоритом. За три рейси Михайло відвідав багато країн: Колумбію, Мексику, Індонезію, США, Бразилію та багато інших. Кожен моряк повинен мати хорошу фізичну підготовку та міцне здоров’я. Медкомісія не пустить в рейс людину, що страждає, наприклад, від проблем із зором.
Розповідав і про шторми, які є буденністю для кожного мореплавця: «Звичайно, у такі моменти є якийсь страх… Головне – за всім дивитися, бо від хвиль, навіть, прикріплені речі можуть «літати» по палубі корабля. Коли судно загружене, то майже нічого не відчуваєш, лише невеликі покачування…».
Хоча ми всі давно живемо в дуже високотехнологічному світі, напади морських піратів і захоплення суден час від часу таки трапляються. Зрозуміло, що образ бородатого страшного дядьки з гострою шпагою і різнобарвним папугою на плечі занадто далекий від сучасності. У наші дні пірати озброєні сучасною вогнепальною зброєю, яка заборонена до перевезень на звичайних судах, у зв’язку з чим корабель може виявитися абсолютно беззахисним перед агресивно налаштованими людьми далеко від рідного берега. У кращому випадку такі пірати тільки пограбують захоплене судно, а в найгіршому – вони вб’ють всю команду або захоплять в полон моряків, щоб згодом вимагати викуп: «Ми плавали у місцях, де водяться пірати. Тоді посилювалися вахти, по периметру судна прикріплювали колючий дріт. Також використовували спеціальні шланги. Усе це робиться для того, щоб не допустити підняття піратів на борт…Я з ними не зустрічався. Проте, якраз після того як зійшов з корабля, дізнався, що в Африці його намагалися захопити, але охорона «відбилася», тому все закінчилося добре».
Незважаючи на труднощі, така робота має і ряд привілеїв. Серед них, основне – це високий дохід. Зарплатня в кілька тисяч у.о. – це не міф, а дійсність. Кар’єрний ріст моряка, реальний і швидкий. Уже до тридцяти років можна отримати високу посаду і звання. На суші про такі перспективи залишається тільки мріяти. Під час роботи, мореплавців повністю забезпечують: трьохразове харчування, перельоти, готелі – усе оплачує компанія. Можливість покращити навички володіння іноземними мовами, бо на судні можуть працювати люди із різних країн світу.
Кожну професію потрібно цінувати, а особливо ту, де люди ризикують своїм життям, відносинами з рідними і близькими, фізичним та психічним здоров’ям. Однак робота в морі – це романтика. Кожен день є можливість дивитися в безкраї океанічні простори. Служба на кораблі – чудовий спосіб побачити далекі країни, познайомитися з культурою різних народів. Моряк – це покликання, стиль життя. Така робота підходить лише для дійсно сильних людей, витривалих, дисциплінованих і організованих.
Богдана РЯБЕЦЬ, Дзеркало Закарпаття
