Досить давно, років, мабуть, тринадцять тому Ганна пішла до лісу по гриби. Ще й не встигла у ліс зайти, як почало збиратися на бурю, блискало, гриміло.
Шкода було залишати ліс, але махнула рукою на гриби і побігла додому допомагати матері складати сіно. Вийшла з лісу на дорогу і почула якийсь дивний звук, схожий на дитячий плач.
Розгледілася довкола і побачила гадюку з відкритою пащею. А перед гадюкою сидить жаба-коропавка, крутить головою то в один бік, то в другий, впирається лапками і плаче. А гадюка її загіпнотизувала і вже збиралася проковтнути. Ганні стало шкода тієї жаби. Швидко знайшла палицю з рогачем і притисла нею до землі голову змії. Змія довкола палиці обвилася. Ганна перелякалася, що вкусить її і щосили кинула палицю разом із гадюкою. Прибігла до матері, а та поспішає складати сіно у копиці. Насварила її, що йде буря, а їй грибів треба…
Ганна глянула вгору, а над нею небо чисте, сонце світить. Та щойно ж було темно, похмуро, гриміло, стріляли блискавиці… Вона здивувалася, що за кілька хвилин погода так раптово змінилася. Ганна пригадує, майнула в голові думка, що це була подяка їй за те, що врятувала жабу від смерті. А ще подумала, як би поставився до її вчинку прадід Антон, який мав до змій особливе ставлення. Її покійний прадід Антон мав рідкісний дар – допомагав людям і худобі. А ще керував зміями. Прадіда вона не пам’ятає. Але від багатьох старших людей чула, що з цими небезпечними плазунами він був в особливих стосунках.
Як годиться, перед смертю прадід мав передати комусь свій дар. То мав бути хлопець із їхньої родини віком не молодший 20 років. На той час у родині такого хлопця не було і дід забрав із собою дар у могилу. На його похорон зійшлося багато людей, але, щонайдивніше, злізлися, мабуть, усі змії з довколишніх лісів та полів – ніде було стати у дворі. Священник ледве міг кадити довкола труни і щоразу поглядав вниз, аби не наступити на гадюку. Люди тих змій не боялися, бо знали, що при такій жалобі жодна гадина їх не вкусить.
…Одного разу приснився Ганні прадід Антон, ніби сидить він на хмаринці. Вона йому каже, що хоче туди, до нього, бо там так гарно. А він їй на те: «Тобі ще рано сюди. На землі будеш людям помагати». Цей сон вона добре запам’ятала. Лише через роки зрозуміла його глибинну суть. Мабуть, у тому сні прадід і передав їй частину свого дару.
Ніколи не думала, що буде серйозно займатися масажами. Працюючи на Іршавській меблевій фабриці, Ганна потрапила під скорочення. Треба було якось рятуватися і разом з односільчанами поїхала полоти буряки у село Ковалівка Немирівського району на Вінниччині. Одного вечора Анна Староста попросила її розімнути (помнути) їй плечі, скаржилася, що від копання не може повернутися – так її всі м’язи болять. Наступного дня Анна копала, мов «електрична», не скаржилася на здоров’я.
Ввечері жінки просили, щоб і їх помасажувати. Казали, що після її «пощипування» та поглажування почуваються так, ніби на світ народилися.
У бригаді було 27 заробітчан, половина з них жінки. Щовечора масажувала кожну з них по 5 хвилин. Наступного дня мали силу працювати. А робота із мотикою нелегка.
Ганна розповідає, як уперше поставила на місце диски чоловікові.
Петро Синяк почав дурачитися. Підняв на руки одну молодицю з бригади, і його сіпнуло. Ледве виліз на автомашину. На квартирі, де проживали, вчепився до Ганни, аби робила масаж. Вона пояснює, що треба костоправа, бо не знає ставити на місце диски.
Він почав корчитися від болю, зблід. Ганні стало його шкода. Подумала, попробую, що вже буде. Намастила свинським жиром поперек і десь хвилин 20 масажувала. Потім їй щось прийшло в голову і сильно здавила його подзвоночник. Петро так голосно заверещав, що вся бригада збіглася. Вона дуже перелякалася, що завдала великого болю чоловіку. У неї помутніло в очах, пропав голос.
Через кілька хвилин Ганна каже:
− Петре, вставай!
Чоловік тільки важко зітхнув.
− Я, напевне, не встану. Мене щось дуже заболіло в попереку…
Тоді Ганна повторила більш грізно:
− Вставай, тобі нічого немає!
Чоловік неохоче підвівся на коліна, повільно зліз із ліжка, став на ноги. Однак відразу відчув, що йому значно полегшало, став добре почуватися.
− Я тебе стільки умовляв, а ти казала, що не знаєш, як мені помочи, − чи то з іронією, чи просто, навмисне дорікнув Петро. Він і справді почував себе набагато краще, ніж ще хвилину тому.
Потім ще дев’ятьом чоловікам вставила на місце диски, й сама не знаючи, як вона це зробила.
Після повернення із заробітків до Ганни Вайтиковської на масаж приходили не тільки односільчани, а й жителі довколишніх сіл.
Сім років жінка робила масаж й виправляла диски без відповідної освіти, поки до неї не приїхала лікар з Ужгорода Ганна Петрецька. Вона мала дискову грижу. Де тільки не лікувалася, що тільки не робила, а результату бажаного не було.
Ось що вона сказала:
− Аня, відколи ходжу на масажі, так себе добре почуваю вперше. У вас незвичні руки – від них віє теплом. Вам треба неодмінно піти вчитися, аби набути відповідні знання. Від того ви тільки виграєте.
Так Ганна Вайтиковська у Києві пройшла курси аромасажу при медичному інституті української Асоціації народної медицини. Навчилася, як нейтралізувати негативну енергію і наповнюватися позитивною.
Після трьох сеансів масажу людина почувається краще. Чоловік із сусіднього села, Імстичова, мав проблеми з хребтом, лікарі діагностували запущену форму остеохондрозу й тромбофлебіт.
Вайтиковська на півгодини ставить чоловікові на спину шість присосок. Приєднує до китайського лікувально-профілактичного препарату «Чхун Хуа Бао».
− Препарат працює імпульсами, має тридцять режимів,− каже Ганна. − За східною медициною, людина хворіє, коли в неї порушена енергетика. Апарат її вирівнює. Можна лікувати й гангрену.
Під час масажу Ганна руками відчуває, що у людини хворе. До того місця прикладає долоні й пацієнт відчуває тепло і полегшення.
З півгодини вона робить процедури, втирає в тіло ароматичну олію з перцевої м’яти.
Родина Вайтиковських живе у власному будинку в селі Білки, присілок Ковбасово. У спальні Ганна Юріївна має ікону Божої Матері, Йосипа та немовляти Ісусика.
Від неї вона заряджається позитивною енергією. Неподалік хати – ліс. Щоранку, до сходу сонця, ходить туди і медитує, заряджається від дуба, якого посадив ще прадід Антон. А ще вона каже, що коли після третього сеансу масажу людина не відчуває полегшення, то їй слід лікувати душу: пробачити всі образи, покаятися у скоєних гріхах, піти до сповіді, прийняти святе причастя. Подолати злі вчинки ворогів, недругів допомагають щоденні звертання до Святого Архистратига Михаїла.
Петро ПІТРА, для Дзеркала Закарпаття
с. Білки.
