Україна ось уже понад рік бореться з коронавірусом, який не щадить ні дітей, ні дорослих. З початку епідемії десятки лікарів і медсестер нашої країни віддали свої життя, рятуючи інфікованих пацієнтів. У багатьох лікарнях катастрофічно не вистачає медиків, адже рівень госпіталізацій тримається на дуже високому рівні.
Водночас коли лікарі самі хворіють, то виявляються абсолютно безпорадними перед цією хворобою.
OBOZREVATEL розповідає історії лікарів, які померли від COVID-19 лише цьогоріч. У всіх них залишилися родини, діти, близькі та друзі. Але вони до останнього перебували на “новому фронті”…
Навіть у реанімації консультував пацієнтів
Володимир Гатцук багато років пропрацював в Одеській обласній дитячій лікарні лікарем-анестезіологом. Як повідомила волонтерка Катерина Ножевнікова, він пішов працювати в інфекційну лікарню, щоб рятувати людей від коронавірусу.
На жаль, себе врятувати він так і не зміг від цієї хвороби. “Пішов із життя прекрасний лікар, професіонал своєї справи. Саме він зберіг життя моїй дитині. Ця людина стала для мене більше, ніж лікарем моєї дитини. Він жив роботою, дзвінки, приїзди до пацієнтів у будь-який час доби. Відкритий, добрий, чуйний, веселий, було стільки планів на життя!” – написала про нього його дружина Юлія Акименко.
OBOZREVATEL Юлія розповіла, що Володимир в Одеській обласній дитячій лікарні пропрацював 30 років.
“Перед новим роком він звільнився, хотів змінити рід діяльності. Але, мабуть, природа взяла своє. Я теж йому говорила, що він не зможе піти з медицини. Він усе життя рятував людей. 24 години на добу і сім днів на тиждень. Йому могли дзвонити у вихідні, ввечері о першій годині ночі, о третій годині ночі… Він обов’язково відповідав і консультував. Він був дуже кваліфікованим лікарем”, – каже вона.
Так і сталося, невдовзі Володимир Станіславович зателефонував Юлі і повідомив, що йому запропонували піти працювати в інфекційну лікарню.
Деякий час він з Юлею намагався спілкуватися телефоном, щоб не заразити її та її дочку.
“Близько 10 лютого ми сходили в театр. Потім він мені зателефонував і сказав, що погано почувається. Попросив, щоб я стежила за собою, щоб ми зайвий раз нікуди не ходили. У нього піднімалася висока температура. Як лікар він знав, що треба робити, приймав жарознижувальні. А 15 лютого його забрали в лікарню. Спочатку він лежав у відділенні, але вже був на кисні. А 17-го він мені повідомив, що його переводять у реанімацію”, – каже Юлія.
“Коли він ще працював у дитячій лікарні, то були випадки, коли піднімалася температура. Він переносив це в легкій формі, все проходило. А тут … Я приїжджала в лікарню, спочатку мені говорили, що він стабільно важкий, потім просто важкий, ніхто прогнозів не давав. Повідомляли, що роблять усе можливе. Лікар сказав, що йому не змогли зробити КТ, бо він кисневозалежний і перевозити його неможливо.
Його хотіли під’єднати до ШВЛ, але він категорично відмовився, ймовірно, знав, чим це може закінчитися. Йому ставили додатковий концентратор, щоб збільшити потік кисню. І що дивно, до останнього, перебуваючи в реанімації, він консультував пацієнтів. Йому телефонували, запитували: “Чому в тебе такий голос?”, – він відповідав, що мовляв у лікарні. І далі давав поради, відправляв на обстеження. У дочки горло заболіло, так він попросив надіслати її знімки і теж консультував”, – розповідає Юлія.
Володимир Гатцук місяць боровся за життя, але перемогти коронавірус не зміг. 20 березня його не стало.
Хірург двічі зіткнувся з коронавірусом
У Хмельницькому від коронавірусу помер 50-річний хірург міської лікарні Олег Гвоздовський. Він пропрацював у цій установі понад 28 років. Прийшов сюди ще 1993 року на інтернатуру, а через три роки став лікарем, працював у відділенні хірургії №1.
За словами дочки Діани, на коронавірус він захворів удруге.
“Вперше він інфікувався ще восени. Тоді у відділенні хворіли багато лікарів і він вирішив зробити ПЛР-тест. Результат виявився позитивним. Хоча симптомів не було, лише легке покашлювання. І тоді все пройшло легко”, – згадує вона.
Вдруге лікар захворів уже в січні цього року. Дочка припускає, що батько міг заразитися від пацієнта. “Він дуже багато чергував у лікарні. І тоді його викликали в інше відділення як хірурга, треба було оглянути пацієнта. Пізніше вже ми з’ясовували, цей пацієнт захворів на коронавірус і помер. Можливо, саме тоді тато й інфікувався”, – припускає Діана.
14 січня в Олега Анатолійовича піднялася висока температура. Вона весь час стрибала 38,7-39, на пів години вдавалося її збити, але вона знову підвищувалася. 15 січня йому провели тест і рентген. Тест виявився позитивним, а знімок показав двобічне запалення легенів. Його відразу поклали в інфекційну лікарню, де працює завідувачкою відділення його дружина. Фактично вона до останнього була з ним, доглядала і намагалася врятувати.
“У лікарні тато провів 15 днів. Йому ставало то краще, то гірше. Потім він потрапив у реанімацію, різко почала падати сатурація, він задихався постійно, на кисні. Йому під’єднали високий потік кисню. Потім уже він був на ШВЛ. А 31 січня в нього сталася зупинка серця, і його не стало”, – розповідає Діана.
У лікаря не було ніяких супутніх захворювань, ні діабету, ні проблем із серцем.
“Він був найкращим: і як тато, і як лікар, як дідусь, для мами – найкращим чоловіком. Він дуже хотів жити і будував плани. Ніхто цього не очікував, він сам цього не очікував, він, напевно, навіть не зрозумів, що з ним трапилося”, – хвилюється дочка.
Міг заразитися під час операції
Також від ускладнень, викликаних коронавірусом, у Харкові помер 69-річний головний лікар міської лікарні №18 Борис Менкус.
Він міг заразитися ще під час операції. Як повідомила заступниця міського голови Харкова Світлана Горбунова-Рубан, Борис Володимирович проводив операцію пацієнтові, у якого пізніше виявили COVID-19. Це сталося ще у жовтні минулого року. Стан лікаря відразу був важким.
Інфекція дала ускладнення, загострилися хронічні захворювання, зокрема і цукровий діабет. Лікар переніс інсульт і тривалий час перебував у комі. 4 квітня 2021 року його не стало.
Менкус пропрацював у 18-й лікарні з 1978 року, відразу після вузу він прийшов сюди молодим хірургом. А через рік став заступником керівника лікарні. З 2005 року очолив її.
Друзі кажуть, що Борис був неймовірно доброю людиною, доброзичливим і любив життя. Незважаючи на вік, він весь час підтримував стосунки зі своїми однокурсниками. Лікарня була для нього другою домівкою. Він міг приїхати на роботу і на вихідних, щоб провідати пацієнтів. Медсестри зі сльозами згадують свого колишнього головного лікаря, кажуть, що він до всіх ставився дуже добре.
Він любив свою сім’ю. Молодший син Бориса Володимировича пішов його стопами – став медиком.
Ніхто не знає, інфікована пацієнт приходить чи ні
Буквально за три тижні від коронавірусу згорів 60-річний лікар-уролог Яготинської центральної міської лікарні на Київщині Володимир Шанайда.
“В останній день, коли я його бачив, він був із невеликою температурою. Ніщо не передвіщало біди, ми були впевнені, що все це швидко мине. Цього дня він поїхав до Києва, там його поклали в лікарню. Спілкування було дуже мізерним, а через три тижні він помер. Досі не можемо в це повірити”, – каже OBOZREVATEL головний лікар медзакладу Вадим Нескорожений.
За його словами, лікар міг захворіти на роботі.
“Хоча ми начебто з пацієнтами з коронавірусом не працюємо, але ми ж не знаємо, заражена людина, яка прийшла на прийом, чи ні. До того ж він брав чергування в стаціонарі, оглядав пацієнтів і направляв їх і у коронавірусні відділення. Тому контакт цілком можливий. Звичайно, всі ми носимо індивідуальний захист, але ніхто не застрахований від хвороби”, – говорить Нескорожений.
Володимир Шанайда в Яготинській лікарні пропрацював більш ніж 30 років, прийшов сюди відразу після вузу. З 2020 року він був заступником головного лікаря.
“Прямолінійний, правдивий і завжди готовий допомогти. Ось таким був Володимир Ігорович. Він залишався після роботи, з ним можна було порадитися. Він був відмінним урологом, діагностом, своїх пацієнтів вів до останнього”, – говорить Нескорожений.
Історії загиблих від коронавірусу лікарів говорять про те, що ця хвороба не щадить нікого. Будь-хто може захворіти навіть вдруге, і не важливо, є в тебе супутні захворювання чи ні. Тому не варто нехтувати заходами безпеки і поспішати вийти з локдауну, коли лікарні України досі переповнені важкохворими людьми.
