46-річний Іван Бройса з Рахова — взуттєвик за фахом. Свого часу навчався цьому ремеслу в одному з львівських профтехучилищ.
“З дитинства придивлявся до різного взуття. Часи були непрості, радянські, — розповідає. — Зрідка в магазинах з’являлося щось імпортне й добре “на ноги”. А якщо і вдавалося кому діставати хороші черевики чи чоботи, то коштувало це дорого. Я хотів навчитися шити гарне взуття. Тому й професію таку обрав”.
Іван Бройса має свою майстерню, де шиє і ремонтує взуття. Якось один його знайомий приніс старі постоли й запитав, чи зможе він відтворити подібні, бо це, мовляв, родинна реліквія. Майстер ретельно їх вивчив і пошив нові. Відтоді й почав виготовляти взуття, яке в давнину носили гуцули.
За його словами, постоли шиють лише зі шкіри молодої худоби. Матеріал пан Іван бере готовий, вичинений. Має лекала для різних розмірів, за ними і розкроює шкіру.
“Далі треба взуття морщити. Для цього на краях розкроєної шкіри роблю прорізи, в які вкладаю “лямочки” — тонкі шкіряні пасочки, і сильно їх стягую. Так робляться складки (зморшки). Звідси й назва процесу”, — зазначає пан Іван.
Спереду майстер додатково стягує постоли пасочками, аби був “дзьобик”. І жодних ниток при їх виготовленні не використовує.
Прикрашає взуття закарпатець спеціальними металевими формами у вигляді ромбів, зірок, листочків, квітів з допомогою техніки гарячого тиснення.
“Постоли, які носили й носять на Закарпатті, відрізняються від, скажімо, прикарпатських, тим, що спереду не защіпаються на пряжки, а зав’язуються волоками — спеціальними шнурівками з овечої шерсті. Кожна волока має шість сплетених косичкою міцних ниток. Волоки протягують у постоли крізь дірочки. Таке взуття добре тримається на нозі”, — зауважує майстер.
А щоб підошва не стиралася, пан Іван може підшивати її мікропористою гумою і тоді вона значно довше носиться. Зробити одну пару гуцульських постолів закарпатець може за дві-три години.
Сабіна Ружицька, Експрес
