У пунктах пропуску – черги. Виїзд за межі України для багатьох перетворився на справжній квест.
Від початку року соцмережі рясніють повідомленнями про проблеми з перетином кордону чоловіками пільгових категорій — особами з інвалідністю, багатодітними тощо. То що ж коїться на кордоні?
Ми зібрали декілька реальних історій.
Андрій — інвалід 3-ї групи з 2015 року, після початку повномасштабного вторгнення він з дружиною залишився в Україні. Подружжя не мало намірів виїжджати за кордон.
“Але на роботі так склались обставини, що ті мої колеги, які часто їздили у відрядження за межі України, пішли в ЗСУ або їм просто не можна виїжджати. Тож закордонними справами зайнявся я, — пояснює чоловік. — Мій графік приблизно такий: тиждень — у Польщі, три — вдома. Досі проблем із перетином кордону не було. Вкотре мав виїжджати сьомого січня. Не знав, чи мене пропустять, не мав у кого спитати, тож поїхав на пункт пропуску Краківець — Корчова, став у чергу. Чесно кажучи, я так переживав, що аж захворів, усю ніч не спав. Ходив цього тижня у військкомат, просив якусь довідку, щоб не мати проблем із перетином. А там мені кажуть: “Чоловіче, ти ще з 2015 року маєш довідку з ВЛК, що знятий з обліку військовозобов’язаних за станом здоров’я. Виходить так, ніби ти давно звільнився з роботи, а тепер прийшов вимагати довідку з місця праці”.
Запитую в Андрія, які документи він раніше показував на кордоні, щоб його пропустили.
“Ще влітку 2022 року було достатньо показати висновок комісії про інвалідність, ну і, звісно, закордонний паспорт, — пригадує. — А потім почались якісь шахрайства з тими папірцями — і сказали показувати посвідчення інваліда (на практиці, після того, як комісія присвоює тобі інвалідність і дає корінець-виписку, то посвідчення виробляють десь за три місяці). Тож боявся, що тепер не пропустять. Від хвилювання навіть пачку сигарет скурив. Але пропустили. Потрібно було показати лише посвідчення інваліда”.
Водій автовоза Іван каже, що ще до війни переганяв автомобілі зі Швейцарії.
“І тепер цим займаюсь. Тож майже щомісяця перетинаю кордон, — зауважує. — Звичайно, мої дані внесено у “Шлях”, моя фірма має цивільно-правовий контракт, який я і показую на кордоні. Перетинав кордон “Шегині — Медика” в понеділок, 8 січня. Цієї ночі не було жодних проблем — мене пропустили за тим самим пакетом документів, що й завжди. Але цікаво, що волонтерів не пропускали, вони стояли збоку. Я хоч і везу автівки на фронт, але не маю посвідчення волонтера”.
Іншим досвідом поділився Олег — багатодітний батько, який спробував перетнути кордон на перетині “Шегині — Медика” на початку січня.
“Займаюсь пасажирськими перевезеннями — вожу на бусі людей до Польщі, — пояснює. — Директор, щоб не заморочуватися із перепустками, взяв на роботу водіїв з числа багатодітних та пенсіонерів, які мають право перетинати кордон”.
Усе було добре, аж поки цього разу чоловіка не пропустили — сказали принести довідку з військкомату про відстрочку від мобілізації.
“Я залишився з пасажирами на кордоні, бо вони були не лише зі Львова. Не мав куди їх повертати, — каже Олег. — Натомість попросив дружину піти у військкомат і швиденько взяти мені цю довідку. Але без мене її не дали”.
До речі, мій товариш (теж багатодітний батько) віз дітей у Закопане в спортивний табір. Так от — його пропустили без довідки з військкомату, хоча й просили її. Він мав лише посвідчення багатодітної сім’ї та повний автомобіль власних дітей. Мабуть, все і справді залежить від рішення окремих прикордонників.
Максим Качурівський, Експрес
