Ці 6 мільйонів доларів правоохоронці колись називали “рекордним хабарем”. Величезні пакунки з грошима показували журналістам на пресконференції. Це була історія про красивий успіх, незалежність і непідкупність антикорупційних органів.
Тоді, у 2020-му, НАБУ і САП гордо заявили: викрили Миколу Злочевського на спробі за гроші зняти з себе підозру в корупції.
Злочевський – міністр екології за часів Віктора Януковича, утікач, власник однієї з найбільших приватних газовидобувних компаній України Burisma, в якій працював навіть Хантер Байден. У 2019 цей зв’язок із сином американського тоді ще кандидата в президенти став інструментом політичної боротьби в США і мало не призвів до імпічменту Дональда Трампа.
Злочевський – неодноразовий фігурант кримінальних розслідувань. І такий же неодноразовий щасливчик, якому постійно вдавалося вийти сухим з океану кримінальних справ. І він зробив це знову.
У 2023 справа про рекордний хабар офіційно завершилась. Ніхто з чотирьох її фігурантів не відправився до в’язниці. Ні в кого не конфіскували майно. Усі офіційно отримали дуже м’які покарання. Посередники – умовні строки, а сам Злочевський – штраф у 68 тисяч гривень.
При цьому вони перерахували гроші на Сили оборони. На всіх – близько 855,5 мільйона гривень. Це прокуратура і вважає своїм успіхом у справі.
Сам вирок Злочевському при цьому засекретили. “Українська правда” намагалась дістати матеріали справи протягом кількох місяців і від різних джерел чула: документи ретельно ховають.
Зрештою редакції вдалось дістати вердикт суду. Ми впевнені, що засекречення вироку було абсолютно безпідставним, а отже – незаконним.
Сама справа та її результати викликають ще низку питань, які можна узагальнити так: чи відбулось тут справжнє правосуддя?
“Українська правда” вперше публікує вирок Злочевському. Також ми розповідаємо, чому його донат на ЗСУ може бути черговим “відкупом”, як прокуратура дозволила викинути зі справи організатора рекордного хабаря, а його пособника представили викривачем.
УП зверталась по коментарі особисто до керівників САП Олександра Клименка та НАБУ Семена Кривоноса, а також їхніх пресслужб, надсилала запити до Антикорупційного суду та на електронні скриньки адвокатів Злочевського.
Відповіла лише Антикорупційна прокуратура. ВАКС проігнорував запит, надісланий за понад тиждень до публікації.
Як почався і закінчився рекордний хабар
На початку 2019 року Генпрокуратура оголосила Злочевському підозру в так званій “справі Курченка” – об’ємному кейсі про злочинну організацію в часи Януковича. Епізод Злочевського стосувався розкрадання стабілізаційного кредиту НБУ, виділеного “Реал банку” Сергія Курченка.
У 2020 році “справу Курченка” передали в Національне антикорупційне бюро.
У червні 2020-го Злочевський через посередників захотів за хабар закрити справу в НАБУ і повернутись в Україну. Його поплічники звернулись з такою пропозицією до підприємця Євгена Шевченка, відомого неодноразовою співпрацею з НАБУ як викривач.
У цій справі Злочевського він теж отримав такий офіційний статус і 10%, тобто 13,3 мільйона гривень винагороди за допомогу антикорупційникам.
На першому етапі фігуранти пропонували 1 мільйон доларів, щоб справу передали в поліцію. Або 2 мільйони – за закриття. Отримавши відмову, фігуранти підняли ставку до 5 мільйонів доларів. Гроші хотіли передати особисто керівнику САП Назару Холодницькому.
Під час передачі коштів трьох посередників затримали. Це були: колишня працівниця фіскальної служби Олена Мазурова, перший заступник начальника київської податкової Микола Ільяшенко та ексменеджер, юрист Burisma Андрій Кіча. Злочевському оголосили підозру заочно. За офіційними даними, зазначеними у вироку, він проживає на Кіпрі.
Мазурова була головною “зв’язковою” зі Злочевським, Кіча грав роль юридичного консультанта, а Ільяшенко забезпечив “вихід” на органи, оскільки був знайомий з “агентом НАБУ” Шевченком.
Ільяшенко взяв ще мільйон доларів собі за послуги. Тобто загальна “каса” була 6 мільйонів доларів.
У червні 2021 Мазурова пішла на угоду зі слідством. Вона визнала провину, дала свідчення, а також, за даними співрозмовника УП, дотичного до справи, допомогла вийти на слід злочинців у іншій корупційній справі, не пов’язаній зі Злочевським. Їй присудили умовний строк на 2 роки.
Це означає іспитовий строк, протягом якого засуджена має поводитись добре – у протилежному разі сяде на 5 років. Умовний строк Мазурової вже сплив, влітку 2023-го її мали остаточно звільнити від відповідальності. Поки такого рішення в реєстрі немає.
У березні 2023 на угоду пішов Кіча. Йому призначили один рік іспитового строку. За умовами угоди, юрист також зобов’язався заплатити 100 мільйонів гривень на “Армію дронів”. Вирок Кічі теж засекречений.
Також у березні 2023-го прокуратура змінила обвинувачення проти самого Злочевського. Йому послабили статтю: з хабаря – на зловживання впливом. Доленосне значення цієї, може здаватись, юридичної деталі ми пояснимо нижче.
У липні 2023-го Злочевський підписав угоду з прокурором, віддалено, у Києві його представляла лише адвокатка. У серпні угоду затвердив Антикорупційний суд. Злочевському присудили штраф у 68 тисяч гривень, що є максимальним за новою статтею обвинувачення.
Також ексміністр перерахував на ЗСУ 500 мільйонів гривень. Ще на 160,56 мільйона Силам оборони допомогла компанія, підконтрольна родичам Злочевського. Ймовірно, не грошима, а оснащенням. В угоді йдеться, що вона зробила це “за його особистого сприяння”.
Антикорупційна прокуратура відповіла на запит УП, що ще 5,8 мільйона гривень родичі політика перерахували на ЗСУ вже після укладання угоди. У вироку суду про це не йдеться.
У жовтні 2023 на угоду пішов Ільяшенко, останній фігурант справи. Йому призначили 3 роки умовно. Він має заплатити на “Армію дронів” 50 мільйонів гривень.
6 мільйонів доларів хабаря також конфіскували на Сили оборони. Таким чином, загальна сума донатів сягає близко 855,5 мільйона гривень.
Кілька незалежних одне від одного джерел УП, дотичних до антикорупційних органів, повідомили, що першочергову справу Злочевського щодо “Реал банку” закрили. У НАБУ і САП не підтвердили і не спростували цього на запит УП.
Антикорупційники лише сказали, що провадження об’єднане з іншим, не уточнюючи жодних деталей, слідство триває. Це, однак, не означає, що підозра Злочевському залишається чинною. НАБУ і САП не стали відповідати на пряме запитання про те, чи досі ексміністр є підозрюваним, посилаючись на таємницю слідства.
Вирок ексміністру екології Миколі Злочевському був безпідставно засекречений. УП вдалось отримати його текст із власних джерел. Його можна переглянути за посиланням.
Суд для заможних?
Чи не є донат на ЗСУ відкупом від покарання? Це далеко не єдине питання до справи Злочевського, однак воно, вочевидь, постає першим.
Практика звільнення за донат за час великої війни вже поступово приживається в Антикорупційному суді. Нею скористались, наприклад, депутат Олександр Трухін, який пропонував хабар патрульним за “тихенько в ліс піду” з місця п’яного ДТП, чи спільник голови Верховного суду в хабарі Олександр Горецький.
“Перед нами постає проблема комерціалізації правосуддя”, – так у розмові з УП не під запис формулює це питання один із відомих науковців-правників.
Угоди зі слідством – це своєрідний баланс між бажанням порушника пом’якшити своє покарання та інтересами суспільства, яке в обмін на це може отримати якусь користь від порушника. Наприклад, допомогу у викритті інших злочинців.
У законі чітких критеріїв суспільного інтересу немає. Та, як влучно зауважив один із опитаних УП юристів, це те саме, що й поняття любові, яке неможливо визначити, але суддя на те й носить мантію, щоб розуміти такі матерії.
У справі Злочевського суд визначив суспільний інтерес так:
- скорочення судового процесу в часі, а отже, зменшення державних витрат на нього (стандартне формулювання);
- чималі донати на Сили оборони, що в умовах повномасштабної війни “безпосередньо пов’язане із благополуччям, стабільністю та безпекою українського суспільства”.
Володимир Петраковський, старший викладач правничого факультету Києво-Могилянської академії, вважає, що суспільний інтерес – множинний:
“Іншими словами, в кримінальному провадженні може існувати конкуренція “суспільних інтересів”. Відтак, задача суду не просто зробити вибір на користь певного/их, а також – розважливо пояснити цей вибір”.
У кейсі Злочевського вибір на користь комерційної вигоди викликає занепокоєння. Адже ексміністр уже неодноразово “вирішував” свої проблеми із законом. Зокрема через гроші.
У різні періоди він фігурував або потенційно міг мати стосунок до щонайменше 7 кримінальних проваджень. Йшлося про видачу Burisma з порушеннями спецдозволів на родовища, незаконне збагачення та легалізацію злочинних коштів, привласнення державного майна, розкрадання коштів банків, ухилення від податків. Більшість цих справ були або закриті, або ні до чого не призвели.
У 2016 році гучне розслідування проти Burisma, що вела Генпрокуратура Юрія Луценка, завершилося звинуваченням проти бухгалтерки. Її засудили за ухилення від податків. При цьому жінка нібито компенсувала усі приховані 33 мільйони гривень – завдяки цим грошам покарання не зазнала й вона.
Тоді Генпрокуратура так само хизувалась “рекордною” комерційною вигодою від своєї роботи, тобто штрафом, як тепер це робить Антикорупційна прокуратура.
Але грошові втрати не зупинили можновладця і не змусили його сумлінно дотримуватися закону. Злочевський знову пішов на злочин. Чому ж тепер це має змусити його стати на шлях виправлення?
“Справа Злочевського – це не справа про хабар високому чиновнику. Це справа про намагання уникнути правосуддя за попередні злочини, – каже Петраковський. – Тобто у цьому випадку суспільний інтерес полягав у тому, аби дати чіткий сигнал впливовим членам суспільства, що це суспільство не толеруватиме атаки на ідею правосуддя. Однак ВАКС обрав інший сигнал – у цьому суспільстві ідея правосуддя прямо пропорційна розміру твого гаманця”.
Фейкові інструменти правосуддя
Один із надважливих принципів правосуддя – рівність усіх перед законом. Та в цій справі прокуратура і суд, схоже, підлаштували кілька своїх інструментів під фігурантів.
1. Поблажлива кваліфікація
1 березня 2022 року Антикорупційна прокуратура направила справу Злочевського до суду. Його дії кваліфікували як організатора хабаря. Обвинувальний акт тоді підписав прокурор Ігор Семак, відомий своєю принциповістю. Згодом він пішов на фронт.
Антикорупційні органи завжди відрізнялись уважним і прискіпливим ставленням до доказів.
“Прокурори ніколи не погоджували неякісні матеріали, – пригадує на умовах анонімності один із колишніх працівників НАБУ. – Вони розуміли, що потім їм же ці докази відстоювати в суді”.
Та за рік після передачі справи в суд, 3 березня 2023, прокуратура вирішила змінити обвинувачення. Тепер йому дали кваліфікацію “зловживання впливом”. Нову версію підписав уже інший прокурор і погодив особисто керівник САП Олександр Клименко.
“Зловживання впливом” – це фактично той самий хабар. Тільки переданий людині, яка не може виконати потрібну “послугу” особисто, але може організувати її через власні контакти.
Саме нова кваліфікація дозволила Злочевському уникнути покарання. Адже початкова кваліфікація як хабар – це тяжкий злочин, який передбачає до десяти років ув’язнення з конфіскацією майна. Конфіскація теж могла би піти на користь ЗСУ, хоча й зайняла би значно більше часу.
А “зловживання впливом” – нетяжкий злочин, що дозволяє винуватцю відбутись штрафом.
У САП стверджують, що змінили обвинувачення, оскільки вже в суді зрозуміли, що їм бракує доказів. І вирішили вберегти справу від виправдувального вироку. За твердженням прокуратури, їхні матеріали свідчили, що Злочевський не знав, кому саме будуть передані кошти, не брав участі у перемовинах і покладався на посередників.
Хронологія подій змушує сумніватись, чи не була перекваліфікація частиною домовленостей зі Злочевським.
Адже вже менше ніж за місяць, 30 березня 2023 року, колишній можновладець зробив свій перший переказ на Сили оборони. Другий стався 10 травня. Ці дві транзакції, нагадаємо, і стали квитком у “суспільний інтерес”.
Прокуратура запевняє, що угоду зі слідством їм запропонував захист Злочевського, а її умови погоджували “протягом останніх декількох місяців”.
Угоду підписали 17 липня 2023. Отже, перемовини щодо неї тривали десь із квітня–травня. Тобто почались дуже скоро після вирішальної перекваліфікації.
У коментарі, який САП надіслала “Українській правді”, заперечується зв’язок між зміною кваліфікації та донатами. Там кажуть, що перерахування на ЗСУ не були підставою для укладання угод, а є лише “додатковою перевагою для українського суспільства”.
2. Діри в офіційній фабулі злочину
Остаточна версія прокуратури виглядає так. Колишня працівниця фіскальної служби Мазурова розповіла Злочевському, що має знайомих, які можуть закрити НАБУшну справу. Вона не говорила, хто саме може виконати цю послугу, але попросила на це 6 мільйонів доларів.
Злочевський погодився і довірив усю організацію Мазуровій та своєму юристу Кічі. Тоді до процесу залучили Ільяшенка, який і знайшов “агента” Шевченка. При цьому сам ексміністр нібито не знав про існування Ільяшенка, а його “зв’язкова” Мазурова “виходила за межі домовленостей зі Злочевським”, коли вибирала Ільяшенка помічником.
Нібито не знав Злочевський і того, що його 6 мільйонів доларів передадуть особисто керівнику САП Назару Холодницькому. І вважав, що ці кошти підуть якомусь незначному посереднику.
Щоб підсилити цю версію, прокуратура дещо змінила обвинувачення ще й податківцю Ільяшенку. Йому додали звинувачення в шахрайстві на 1 мільйон доларів. Той самий мільйон, який Ільяшенко взяв собі за послуги. За остаточною версією, податківець “обманув” Злочевського на цей мільйон, самостійно дістав його із загальної каси.
По-перше, фабула злочину звучить нелогічно. Прокуратура й суд легко переконали себе в тому, що можновладець просто віддав 6 мільйонів доларів, не цікавлячись долею грошей.
А посередники, які обговорювали навіть можливість передати частину хабаря генпрокурору, висували такі ідеї на власний розсуд. При тому що, судячи з матеріалів слідства, Мазурова на етапах організації переписувалась зі Злочевським.
Але в остаточній версії прокуратури йдеться, що вона мало не прийшла до ексміністра з уже готовою ідеєю та її ціною.
По-друге, така фабула злочину – нелогічна і з точки зору права.
“Якщо злочин вчинено у співучасті, то він має бути кваліфікований у всіх співучасників”, – консультує УП старший науковий співробітник Національної академії наук Микола Сірий, кандидат юридичних наук.
Усі троє посередників засуджені Антикорупційним судом за хабар. Але при цьому зі структури злочину зник організатор – адже нікому не інкримінують такий статус.
Крім того, у вироку щодо Злочевського йдеться про відсутність обтяжуючих обставин. Хоча, ймовірно, такою мало бути вчинення злочину групою осіб за змовою.
3. Абсурдні угоди і можлива брехня суду
Звільнення під умовне винуватців у корупції – дискусійна серед юристів історія. Закон в одному абзаці забороняє відпускати корупціонерів, а в іншому містить лазівку. ВАКС трактує її таким чином, що в разі угоди умовне все ж можливе.
“Угода про визнання винуватості є компромісом, на який варто йти, коли в процесі кримінального провадження виникають надмірні ускладнення. Правоохоронні органи роблять крок назустріч обвинуваченому за умови появи можливості розкрити основний “вузол” злочину, довести вину організатора чи виконавця”, – каже Микола Сірий.
І тут виникає питання: для чого держава погодилась відпустити на волю аж трьох посередників, якщо це не лише не посилило докази проти головного фігуранта, організатора, а й зрештою послабило позицію прокуратури?
За таких умов виникає великий сумнів, що суспільство справді мало інтерес відпускати посередників.
В Антикорупційній прокуратурі на це відповіли, що угоди з посередниками нібито посилили позицію обвинувачення щодо організатора. Зокрема, мовляв, “спонукали останнього до визнання вини та укладення угоди про визнання винуватості”.
Угода з останнім пособником, Миколою Ільяшенком, взагалі виглядає абсурдною. Як співпрацю зі слідством йому зарахували викриття злочинців у іншій справі. От тільки ця інша справа – про його ж невдалий хабар суддям ВАКС.
Через рік після рекордного хабаря Злочевського кілька адвокатів-шахраїв запропонували Ільяшенку за 1,3 мільйона доларів домовитись зі служителями Феміди у справі проти нього. Реального впливу на суддів вони ніби як не мали. Ільяшенко спершу повівся, почав продавати майно і позичати кошти. А вже коли зрозумів, що його обманули на кругленьку суму, вирішив звернутись до НАБУ.
Так невдалий хабародавець-рецидивіст перетворився на викривача. Найбільше вражає, що зрештою Ільяшенко отримав саме те, за що збирався передати хабар – угоду зі слідством.
І судді, яких він хотів підкупити, поставили свої підписи під словами: “беззастережно визнає провину”, “бажає виправити ситуацію”.
З такою індульгенцією Ільяшенку не погодився лише один суддя з трійки. На рішення це не вплинуло, але він опублікував свою окрему думку. Імена суддів у реєстрі приховуються. За даними УП, незгодний – це Ігор Строгий.
В окремій думці він каже, що під час засідання Ільяшенко стверджував, мовляв, шахраї вимагали в нього хабар погрозами. Однак під час інших засідань і з реєстру суддя Строгий дізнався, що податківець став “жертвою” лише тому, що його обманули. Він не повідомив про “вимагання” одразу.
Це, на думку судді, може свідчити про повторний злочин і не може бути підставою для звільнення Ільяшенка. Строгий прямо пише, що вважає цю угоду такою, що не відповідає інтересам суспільства.
Такі зізнання змушують також ставити під сумнів те, наскільки чесною перед судом була прокуратура, представляючи Ільяшенка як “викривача”.
“Суду була повідомлена вся інформація, передбачена законом, необхідна для прийняття законного та обґрунтованого рішення”, – відповіли на це питання в Антикорупційній прокуратурі.
Невиправдана секретність
“Правосуддя здійснюється від імені народу, а тому не повинно ховатись від суспільства, – переконаний Микола Сірий. – Закрите провадження у справі може бути тільки фрагментарним і тільки за наявності конституційно і законодавчо встановлених підстав”.
УП впевнена: вирок Злочевському приховали з публічного реєстру безпідставно.
Офіційна причина в тому, що засідання, на якому обговорювали угоду зі слідством, відбувалось у закритому режимі. Як пояснили у САП, ініціатором закриття виступив захист. На це було дві підстави: у суді розголошували інформацію про обладнання, куплене для армії, а також медична інформація про одного з родичів підсудного.
Це звучить логічно. І дійсно може бути обґрунтуванням для того, щоб не пускати в судову залу зайвих слухачів.
Однак, по-перше, закритий режим може бути лише частковим, на момент оголошення непублічної інформації, не обов’язково приховувати весь розгляд.
А по-друге, закритий розгляд не означає автоматичне засекречення вироку. Для цього однаково мають бути окремі підстави.
У вироку можна засекретити інформацію частково – саме ту, яка не має бути публічною і для захисту якої суд переходив у закритий режим.
Текст вироку, який вдалося дістати УП, свідчить: у ньому немає ані даних про озброєння для армії, ані лікарської таємниці. У документі просто не було що секретити. Він мав бути оприлюднений у реєстрі.
Антикорупційний суд відмовився пояснювати, чому цього зроблено не було. Прокуратура стверджує, що з нею засекречення не погоджували, і не стала відповідати на запитання, чи вважає це рішення законним.
“Якщо порушені базові принципи, то правосуддя не сталось. Ми маємо твердо пам’ятати, що відкритість судочинства – базовий принцип за Конституцією, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та згідно з загальновизнаними стандартами у сфері правосуддя”, – констатує Микола Сірий.
***
Отже, чи відбулось правосуддя у справі Злочевського?
Була порушена щонайменше одна з базових засад правосуддя. Спотворено кілька важливих інструментів, які державні органи протрактували на власний розсуд. І сформульовано важливу проблему: чи можна на шляху до одних цінностей руйнувати інші?
Воєнний стан чимало змінює в державі, обмежує права, посилює обов’язки. Але він не перетворює інститут суду на воєнний інструмент, не ставить його під контроль іншій гілці влади, не передає судові задачі на розсуд військових чи президента.
Тому що значення суду в демократичній європейській державі, за право бути якою і бореться Україна, неможливо переоцінити. Як і те, яку роль відіграє справедливість і боротьба з корупцією у вимогах іноземних партнерів до офіційного Києва.
855,5 мільйона для армії – вочевидь, ефектний і корисний крок. Ніхто не ставить під сумнів важливість цих коштів для Сил оборони.
Але суд – не комерційне підприємство. Його ефективність вимірюється не в зароблених грошах. А у рівності перед законом, невідворотності покарання, справедливості. Усе це в довготривалій перспективі розбудовує державу. І не купується жодними мільйонами.
Соня Лукашова, УП
