“Це ще один мінус від вирубки карпатських лісів – немає де сховатися від сонця”, – каже Єгор, поки наша компанія підіймається лісовою дорогою до місця чергової рубки. Цього разу в мене закрадаються сумніви – чи не перегинає він палицю? Адже разом із двома колегами-природозахисниками він приїхав у Карпати, щоб показати мені, де лісівники порушують закони. А зовсім не для того, щоб хвалити лісівників та їхню роботу.
Дорога достатньо широка для лісовозу і, як не крути, ліс не завжди заховає подорожніх від палючого післяобіднього сонця.
Трішки пізніше я зрозумів, в чому “фокус”. Цієї дороги, як і багатьох інших у Карпатах, взагалі не мало бути. Тут могла бути стежка або просто темний ліс, але не відкрита сонцю дорога.
Вона не веде до гірського села чи спортивної бази. Не вливається в іншу дорогу, яка кудись приводить. І жодним чином не допомагає розвивати туризм у Карпатах, як запевняють лісівники. Вони також кажуть, що нові дороги дозволяють легше та швидше гасити лісові пожежі. Щоправда, альтернативна думка стверджує, що ліси горять там, де з’явилися дороги.
Справжня головна функція цієї та багатьох інших нових лісових доріг – дістатися до тих карпатських лісів, які донедавна не вдавалося вирубати. Можна сказати, що ця дорога веде в нікуди.
На початку серпня я провів один день у карпатських лісах разом із Єгором Гриником та його колегами з “Української природоохоронної групи”, щоб на власні очі побачити, наскільки “успішно” лісівники нехтують або жонглюють законами, щоб вирубувати ліси там, де робити цього не можна.
Штучний ліс
Перша зупинка на початку дня – на трасі за кілька кілометрів до Вигоди – колись “смт”, а за новим законом – села в Калуському районі Івано-Франківської області. Стрілка на зеленому фоні вказівника повідомляє, що ліворуч розташоване урочище “Полюк”. Як і всі ліси, що ми побачимо цього дня, воно належить філії “Вигодське лісове господарство” державного підприємства “Ліси України”.
На ґрунтовій дорозі чимало багнюки та калюжі, які доводиться обходити кущами. Йдемо по рівному, бо справжні Карпатські гори починаються вже далі за Вигодою.
Обабіч дороги – штучний ліс. Щоб побачити “штучність” не потрібен диплом ботаніка чи лісівника. Праворуч від дороги височіють червоні дуби. Їхнє листя з гострими “променями” справді дуже ефектно червоніє восени. Але біда в тому, що на землі воно не розкладається й утворює килим, через який не можуть пробитися інші рослини.
Дерево родом з Північної Америки, але в нас до самого недавнього часу його висаджували в лісах. Бо добре росте, тому його вигідно вирощувати на деревину.
Але для лісу та його мешканців цей дуб створює масу проблем. Тому нещодавно Міндовкілля заборонило висаджувати в лісах його та інші чужорідні види дерев, чим викликало справжню хвилю обурення з боку лісівників.
По інший бік лісової дороги росте чистий ялиновий ліс. Ялина звичайна, або смерека, як її називають у Карпатах – не просто місцевий вид, але й певний символ Карпат.
Проблема в тому, що тут, де ми йдемо, на висоті менше ніж пів кілометра над рівнем моря, “чисто ялинових” лісів не було, поки їх не посадила людина. Натомість були мішані, де крім смереки ріс бук чи ялиця.
І це не просто так, адже чистий смерековий ліс у тутешніх кліматичних умовах почувається не надто добре. Інша справа – в горах, на висоті тисяча метрів і більше – тут ялині добре в лісі без інших дерев.
Справжній ліс
В якийсь момент Єгор звіряється зі своїм смартфоном, і з лісової дороги ми пірнаємо в ліс без найменшого натяку на стежку. Схилом балки, по якій біжить лісовий струмок, ми рухаємося вниз, аж поки не потрапляємо в інший ліс.
“Інакшість” впадає в око. Про американські дуби тут навіть не йдеться. Натомість з’являються наші рідні. А крім ялини можна побачити буки.
Я прошу Тетяну Шаміну з “Української природоохоронної групи” разом обійняти стовбур одного з них. Нам бракує сантиметрів десять, щоб замкнути коло. Цьому буку ніяк не менше 120 років.
Але не всі дерева тут старі. Це ознака нормального природного лісу – як і нормальне людське суспільство, він – різновіковий. Є ті, хто нещодавно народився, молоді дерева в розквіті сил і ті, які готуються до наступного життя.
Життя мертвого дерева
В дерев воно, тобто “наступне життя”, абсолютно точно можливе і дуже важливе.
Єгор звертає мою увагу на так звану мертву деревину навколо. Тут вона є в асортименті: товстий пеньок, який трухлявіє вже багато років, старе дерево, яке впало після того, як згнило його коріння, а також стремп. Так називається давно мертве дерево, яке зламалося на висоті кілька метрів, але все ще стоїть.
Екологи люблять говорити, що в мертвій деревині більше життя, ніж у живій. І в цьому вислові немає перебільшення. Мертве дерево дає життя безлічі видів грибів та дрібних тварин, які розкладають деревину, щоб хімічні елементи могли повернутися в коло життя.
Наприклад, личинки жука-оленя живляться виключно відмерлою деревиною. А те, що він занесений до Червоної книги, наводить на певні роздуми. Поруч із ним мешкають безліч не таких помітних, але не менш важливих комах та інших безхребетних.
Все, що ми бачимо навкруги, говорить, що ми потрапили у справжній природний ліс. Якщо його хтось і рубав, то давно і в невеликих обсягах. На щастя, він для цього і не призначений. Адже заготівля деревини проводиться не в усіх, а тільки окремих, призначених для цього лісах. Цей же – має рекреаційну функцію.
Але Єгор звертає мою увагу на стовпчик. Напис “ВРС–23” під номером ділянки лісу означає, що цього року лісівники збираються провести тут вибіркову санітарну рубку (скорочено її позначають ВСР або ВРС).
Вирубати, щоб врятувати
Якщо серед людей поширюється інфекційна хвороба, їй треба перерізати шляхи: закрити кінотеатри, поставити на паузу школи та садочки і, може, навіть обмежити користування громадським транспортом.
Серед дерев теж вистачає своїх хвороб та шкідників. Наприклад, короїд–типограф селиться в ослаблених деревах і вбиває їх. Також дерева хворіють на заразний “рак”, хоча зі справжнім його не поєднує нічого, крім назви.
Якщо діяти за людською логікою, то хворі дерева в лісі потрібно ізолювати від решти. Тобто вирубувати їх, щоб інші не постраждали. Це й називається вибіркова санітарна рубка.
Її головна задача – “вилікувати ліс”. Хоча отриману в такий спосіб деревину ніхто, звісно, викидати на смітник не буде. Закон дозволяє проводити такі рубки в різних лісах, а не тільки в тих, які існують заради деревини. Логічно, бо ж ліси треба оберігати.
Проблема з санітарними рубками полягає в тому, що, з наукового погляду, їхня ефективність щонайменше під сумнівом.
Так, якщо заражене короїдом дерево виявити дуже швидко і одразу зрубати та прибрати з лісу, це справді може вберегти решту дерев. Але на практиці це зробити вкрай складно. Коли ж ідеться про бактеріальні інфекції дерев, то санітарними рубками цю проблему не вирішити, хоча лісівники з цим і не погоджуються.
Та найголовніша проблема полягає в іншому. На кількох старих буках внизу на стовбурі ми бачимо відмітки сокири. Лісівники вибрали їх, щоб пустити під санітарні рубки. Але дерева здорові, а якщо й загрожують комусь, то хіба що птахам чи кажанам, які можуть оселитися в їхніх дуплах.
Саме про такі дерева екологи говорять, що вони важливі з погляду біорізноманіття.
Прямі лінії природи
“Природа виявляє неабиякі знання з геометрії – вона любить правильні форми”, – каже Петро Тєстов, ще один учасник нашого рейду.
Поки ми піднімаємося до нашої наступної ділянки у Свічівському лісництві, він показує мені гірські схили навпроти. Посеред зеленого лісу то тут, то там видніються вирубані клапті з напрочуд правильними контурами.
Це вже сліди суцільних санітарних рубок. Не складно здогадатися, що лічівники вдаються до них тоді, коли захворіли не окремі дерева, а одразу ціла ділянка лісу.
Гірка іронія в тому, що на практиці майже неможливо, щоб ліс хворів “прямокутниками” чи якимись іншими фігурами з правильними контурами. Але “санітарять” його часто саме так. Тобто вирубують і здорові дерева разом з хворими (якщо вони там взагалі були).
У Петра є принаймні кілька іпостасей. Останні півтора року в якості волонтера він активно допомагає військовим. Паралельно з цим вже багато років продовжує займатися природоохоронною справою. А колись давно в якості мандрівника об’їхав кількадесят країн світу і ледве не всю Україну, з її горами, лісами, ріками та териконами.
Але “..хто примножує пізнання, примножує скорботу”. Чим довше він займався охороною природи, тим складніше ставало насолоджуватися її красою.
“Часто для мене туристичні змагання завершувалися кількома кримінальними справами”, – каже він.
“Проти кого?”
“Проти лісівників”
Корисна арифметика
Обабіч лісової дороги штучні насадження ялини подекуди всихають. Лісівники часто вказують на цей факт, мовляв, хоч-не-хоч, а треба рубати, щоб зберегти решту лісу. Але річ у тім, що ліс часто сохне на краю вирубки і це не випадково. Якщо його вирубати, буде сохнути новий край і так далі. Це стародавній змій, який кусає себе за хвіст.
Ми зупиняємося біля двох стовпчиків, літери та цифри на яких розповідають нам, що цього року лісівники збираються провести тут суцільні санітарні рубки. Одна на площі 0,9 гектара, інша – на 0,6 гектара (це той випадок, коли арифметика справді стане нам у нагоді).
Стовпчики розташовані на відстані буквально витягнутої руки один від іншого. Отже, дві ділянки насправді є однією, штучно “розбитою”. Цей фокус має просте пояснення.
Якщо лісгосп хоче, тобто має потребу здійснити суцільну санітарну рубку на площі більше одного гектара, він мусить попередньо провести процедуру оцінки впливу на довкілля. ОВД, як її скорочено називають, загалом має супроводжувати будь-які проєкти, що можуть вплинути на довкілля – будівництво електростанції, нової дороги тощо.
Для цього збираються експерти і зважують всі ризики для природи, які може створити той чи інший проєкт. До процесу також залучається громадськість. А потім вже Міндовкілля дивиться на аргументи і приймає рішення – дозволяти проєкт чи ні. А якщо так, то на яких умовах.
В лісі оцінка впливу на довкілля може виявити, що вирубувати одразу всю ділянку не можна, навіть якщо треба. Бо вона, наприклад, захищає схили струмка. Або на ній ростуть червонокнижні рослини. Або на ділянці ще лишаються здорові дерева, і рубати їх разом із сухими чи хворими не тільки немає сенсу, але й шкідливо.
Очевидно, що лісівники від процедури ОВД, м’яко кажучи, не в захваті. На щастя для них, якщо суцільна санітарна рубка планується на площі менш як один гектар, ОВД не потрібна!
Тому замість одної ділянки на півтора гектара значно легше вирубати одну ділянку на 0,9 гектара і поруч із нею іншу – на 0,6 гектара. Тоді щодо ОВД можна не турбуватися.
Екологи знають про цю нехитру схему, і так само про неї знають правоохоронці. Тому лісівники вирішили зробити все по-чесному – внести правки в закон, щоб суцільні санітарні рубки можна було проводити без процедури оцінки впливу на довкілля. Одним із авторів законопроєкту №9516, до речі, є Олександр Матусевич, який свого часу очолював Вигодський лісгосп.
У каламутній воді
Під палючим сонцем “дорогою в нікуди” ми йдемо до нашої третьої та останньої із запланованих на цей день локацій.
Подекуди зі схилу стікають струмки з кришталевою-прозорою водою. Як і сто років тому, її все ще можна пити без найменшого страху за здоров’я. Можливо, ніде більше в Україні, крім Криму, посеред природи такої чистої води ви вже не знайдете. Але більший потік, який збирає ці струмочки, щоб віднести їхні води до річки Свічі, зовсім каламутний – від того “кришталю” не лишилося й сліду.
В карпатських річках подібне можна побачити після великої зливи. Рівень води очевидно піднімається, вона вирує і може наробити справжньої біди. Але сьогодні зовсім не та погода.
“Це означає, що десь вище за течією відбувається рубка лісу, – каже Єгор. – У нас в Карпатах дуже поширена тема, коли лісівники тракторами, лісовозами просто їздять по струмку. Коли вони їздять по струмку, вони піднімають величезну муляку, плюс – з місць рубки ґрунт стікає і відбувається ось така фігня”.
Українське законодавство прямо не забороняє транспорту їздити через струмки. Але ріка Свіча входить до складу ландшафтного заказника місцевого значення “Ріка Свіча з притокою Мізункою”. Тому, за словами Єгора, в даному разі точно йдеться про порушення закону “Про природно-заповідний фонд”.
Є ще й інший аргумент. “Вигодське лісове господарство”, як і багато інших лісгоспів України, має сертифікат FSC.
Міжнародний сертифікат
Ці три літери, які означають “Forest Stewardship Council” (“Лісова опікунська рада”) можна побачити на деяких упаковках харчових продуктів поруч зі стилізованим зображенням дерева. Міжнародні аудитори дають такий сертифікат лісгоспам, які у своїй роботі турбуються про збереження біорізноманіття більше, ніж того вимагає наше національне законодавство.
Лісівникам такі сертифікати потрібні для того, щоб продавати свою продукцію до Європи. Але на практиці вони далеко не завжди гарантують, що те чи інше лісове господарство справді дружнє до довкілля.
“Величезна кількість порушень лишається поза увагою аудиторів, на жаль, – стверджує Петро Тєстов. – Зокрема й найочевидніші. Щоб їх фіксувати, не треба далеко їхати – це переїзди через водотоки. Просто достатньо зайти на будь–яку ділянку в ліcгосп, щоб побачити, що на ній наявні такі порушення”.
Кінцевий пункт “дороги в нікуди”
Після ділянки стрімкого підйому ми виходимо на плато, що є кінцевим пунктом нашого “сходження”. Землі під ногами не видно в буквальному сенсі, бо вся вона вкрита шаром дрібних гілок, що лишилися після вирубки лісу.
Єгор каже, що до минулого року тут був справжній природний ліс віком 140 років, якщо вірити документам. Але коли до нього дісталася дорога, яка, за словами лісників, потрібна для гасіння пожеж, тут почалися суцільні санітарні рубки. Ніби якісь паразити і справді захопили цей ліс.
“Я вважаю, що це були незаконні рубки, тому що ліс тут не демонструє жодних ознак всихання, це нормальний природний ліс, – каже Єгор. – Лісівники рубають його незаконно “санітарними рубками” тільки тому, що інші рубки тут заборонені. Тут навіть пеньки зі смолою, купа зеленої хвої. Ну і плюс – я в цьому лісі був восени і сам все бачив, як воно виглядає.
Це незаконно з екологічної точки зору, з точки зору охорони біорізноманіття. Просто ми по-тупому втрачаємо безцінні залишки старовікових лісів.
В Європі люди просто, вибачте, окропом сцють, щоб їх зберігати. В Україні ми просто забиваємо на це і маємо те, що маємо”.
Як захистити ліс
Переважна більшість незаконних чи необґрунтованих рубок проводяться під виглядом цілком законних та обґрунтованих. На спеціальних ресурсах лісівники повідомляють про них заздалегідь.
Будь-хто з небайдужих громадян за бажання може розібратися з цими “анонсами”, які звуться лісорубними квитками, і поїхати в Карпати чи деінде, щоб на власні очі пересвідчитися, як лісівники дотримуються законів. Припустимо, що не дотримуються. Далі може бути кілька варіантів.
Якщо виявиться, що окремі дерева чи ділянку лісу вже зрубали, довести порушення буде майже неможливо. Навіть якщо на них натякають опосередковані докази у вигляді живих зелених гілок.
Можна, як це було на першій ділянці в урочищі “Полюк”, побачити цілком здорові, до того ж важливі з погляду збереження біорізноманіття дерева, які лісівники збираються зрубати. В цьому разі можна, та й навіть треба звернутися до Держекоінспекції, яка опікується подібними питаннями. Петро Тєстов каже, що саме так він та його колеги неодноразово вчиняли. Але толку з того було настільки мало, що зрештою полишили цю справу.
З початку воєнного стану ситуація з погляду природоохоронців ускладнилася ще більше.
Тепер екоінспекція, щоб провести таку позапланову перевірку лісгоспа, мусить отримати погодження від Міндовкілля. Це точно займає не один день і, навіть якщо всі зорі на небі зійдуться, та Держекоінспекція таки доїде до лісу, це точно не буде сюрпризом для лісівників. А від дерева залишиться вже пеньок – “нема тіла, нема справи”.
Петро розповідає, що кілька років тому, коли він працював у Міндовкіллі, в Брустурянському лісовому господарстві на Закарпатті колеги-природоохоронці виявили заплановані суцільні санітарні рубки, які були незаконними. Міністерство швидко дало дозвіл, Держекоінспекція виїхала на місце вже за три дні та справді зафіксувала порушення. Але оскільки рубка ще не відбулася, то все завершилося адміністративною справою проти рядового лісівника, який припустився помилки.
І навіть подібний результат складно вважати перемогою. Лісівники можуть за деякий час цілком законно запланувати нову рубку на цьому ж місці та провести її, якщо нічого знову не завадить.
Все ж на моє прохання Єгор написав звернення до Держекоінспекції, де попросив провести позапланову перевірку Вигодського лісгоспу, й обіцяв повідомити, що з того вийде. Поки Держекоінспекція відповіла, що чекає на дозвіл Міндовкілля, щоб провести позапланову перевірку.
Втрата європейського ринку
Організація “Forest Stewardship Council”, яка сертифікує наші лісгоспи, має систему реагування на скарги. Тобто, якщо якесь господарство порушує встановлені вимоги, його можуть позбавити сертифікату, а заразом – європейського ринку.
На перший погляд, це мав би бути дієвий механізм. Але Петро Тєстов каже, що, скільки б він та його колеги не зверталися до цієї організації, толку не було жодного. Крім одного випадку.
“Один раз ми вирішили серйозно зарубитися. Написали багато скарг у всі можливі інстанції, – розповідає Петро. – Приїхали іноземні аудитори. Одного їхнього візиту вистачило для того, щоб Цуманський держлісгосп (Волинська обл. – УП), який п’ять років був сертифікований, миттєво втратив сертифікат. Тому що там було порушено майже все, що могло бути”.
Але результат з’їв так багато часу в екологів, що вони не вважають цей інструмент ефективним. Складність полягає в тому, що роботу аудиторів фінансують самі лісові господарства. Вони залежать одне від одного, тому зовсім не налаштовані псувати стосунки.
* * *
Проблема лісів у тім, що їхню цінність для країни та її суспільства люди часто вимірюють виключно в кубометрах деревини чи її вартості. З подібним успіхом можна оцінювати книгу лише за кількістю сторінок, шрифтом чи щільністю паперу. І так само характеристики їжі не зводяться до калорій і навіть вмісту заліза, вітамінів та клітковини. Хоча всі перелічені фактори справді важливі.
Дикі природні ліси є складними системами. Складними не в тому сенсі, що “як вони влаштовані, до снаги зрозуміти лише екологам”. А в тому, що їх населяють різні види дерев, різного віку, зокрема й мертві. А також інші рослини та безліч грибів і тварин, про існування яких більшість із нас не здогадується.
Всі вони пов’язані між собою власним “інтернетом”, через який обмінюються молекулами, енергією та інформацією. І завдяки цій складній павутині очевидних і не дуже зв’язків ліси упродовж багатьох тисяч років давали собі раду без санітарних рубок і будь-якого втручання людини взагалі.
Рубки не тільки знищують ліси, але й роблять їх крихкими у хижому світі, де змінюється клімат.
Інструменти, які сьогодні є в руках лісівників, в ідеалі мали би бути спрямовані на те, щоб ліси справді були здоровішими та ефективнішими й виконували не лише функцію “полів для вирощування деревини”.
Однак на цілком конкретних прикладах видно, що ці інструменти використовуються для легалізації рубок, які не мають нічого спільного із тим, що зветься сталим веденням лісового господарства.
Санітарні рубки – суцільні та вибіркові, до речі, лише одна зі шпаринок у законодавстві, що дозволяє лісівникам рубати ліс там, де їм заманеться. Є й інші, але це вже тема для окремої розмови.
Захистити ліс від лісівників, навіть коли в законах та правилах є такі шпаринки, все ще можливо, хоча й дуже складно. Але лісівники хочуть прибрати на своєму шляху майже останні обмеження. Пояснюється це, зокрема, вимогами воєнного часу, а також “європейським досвідом”.
Крім вже згаданого законопроєкту №9516, який пропонує спростити суцільні санітарні рубки, навесні цього року Держлісагентство оприлюднило проєкт “Правил рубок в лісах України”.
В “Українській природоохоронній групі” кажуть, що майже всі їхні пропозиції до цього документу Держлісагентство відхилило. Якщо він буде прийнятий у тому вигляді, який є, це означатиме катастрофу для українських лісів.
Він пропонує скасовувати обмеження на суцільні санітарні рубки у високогірних карпатських лісах. А також дозволяє вирубувати дерева, важливі для біорізноманіття, та знімає цілу низку інших запобіжників, які ще хоч якось стримують апетити лісівників.
“Українська правда” звернулася із запитом до Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України щодо запланованих змін у законодавстві, але на момент написання матеріалу відповіді не отримала.
Дмитро Сімонов, УП
