Для того, щоб зрозуміти, що саме відбувається у небі над Україною, спробуємо розібратися, чим оперують обидві сторони цієї війни. Зрозуміло, що в бойових діях участь беруть не самі літальні апарати.
ВКС ЗС РФ мають приблизно наступний набір засобів:
– загоризонтні РЛС типу 29Б6 “Контейнер”, “Підсолнух-Е” та “Лагуна-І”;
– до 8 літаків раннього дальнього виявлення типу А-50;
– до 10 літаків радіоелектронної розвідки Ту-214 та Іл-20;
– ППО держави (так зване “велике ППО”, С-400, С-350, С-300 і “Панцир”, що їх прикриває);
– військова складова ППО (“мале ППО”, зрк “Бук”, “Тор”, “Оса-АКМ”, “Стріла-10” та
інші засоби).
Для кращого розуміння предмету: ППО наземних угруповань військ, прикриття від ударів з повітря політико-адміністративних центрів, військово-промислових об’єктів в РФ покладено на армії ВПС та ППО. Типова структура такого об’єднання, наявного у кожному їх військовому окрузі, така: до 3-х авіадивізій, 2-3 дивізії ППО, 2-3 військові часини армійської авіації, декілька авіаційних баз. Не слід упускати з виду потужне угруповання РЕБ, котре діє і в інтересах повітряного угруповання.
Противник створює єдине інформаційне поле, в межах котрого діють винищувальна та ударна авіація, наземні сили ППО. Працездатність поля підтримується повітряними та наземними компонентами, на приморських напрямках – і морськими.
Угруповання Повітряних сил ЗС України – РЛС різної дальності дії, зенітно-ракетні комплекси МІМ- 104F Patriot, С-300ПС, С-300ПМУ, С-300В, NASAMS, IRIS-T SLM, “Crotale NG”, MIM-23 HAWK, “Оса-АКМ”, “Aspide”/”Sky Guard”/”Spada”, С-125 “Світязь”, RBS-70 CIWS з РЛС “Giraffe-40”. Військова ланка – ті самі, що й у противника, лише більш старші зрк “Бук”, “Тор”, 2к12 “Куб”, “Оса-АКМ”, “Стріла-10” та інші засоби. Інформаційне забезпечення здійснює комплексна система розвідки, долучаються підрозділи РЕБ. Управляють силами і засобами повітряні командування.
Дуже вагомий внесок в нашу оборону роблять союзники. Українські оборонці неба від НАТО отримують супутникову інформацію, котра стікається від багатьох розвідувальних супутникових угруповань, підпорядкованих різним національним розвідувальним службам. В наших інтересах працюють французька РЛС загоризонтного виявлення NOSTRADAMUS, літаки Boeing E3 Sentry AWACS (18 – НАТО, 31 – ВПС США, 4 – ВПС ЗС Франції), літаки-розвідники Boeing RC-135, БПЛА RQ-4 Global Hawk та величезна кількість наземних розвідувальних платформ COMINT, ELINT і SIGINT (радіоелектронної та радіотехнічної розвідки).
Очевидно, що противник переважає нас в силах і засобах. Але якщо порівнювати ефективність систем – оцінки починають вирівнюватися, а у сегменті “інформаційне поле” перевага вже у ПС ЗСУ.
Досягти переваги у повітрі швидше зможе та сторона, котра матиме під час бою кращу ситуативну обізнаність. Ключем до цієї переваги є технології мережецентричної війни. Саме такий підхід дозволяє ефективно координувати дії великої кількості командних пунктів, РЛС, зрк, інших систем. Але й сторона, котра не сповідує мережецентризм (і це – не ми), також прагне інтегрувати свої сили і засоби в єдину систему. Обидва підходи змагаються у швидкості обміну великими обсягами інформації, швидкості їх обробки. Ця робота виконується інтегрованими системами бойового управління (IBCS). Для розуміння проблеми – домашній ультрамегашвидкісний інтернет – повний відстій проти цих систем.
Союзники надали ПС ЗСУ систему IADS (Army Integrated Air and Missile Defense), розроблену компанією Northrop Grumman, хоча ще до війни мали “Ореанду”, подібну вітчизняну систему. IADS – сукупність засобів, котра об’єднує під управлінням надпотужного комп’ютера через систему зв’язку розвідувальні сенсори, РЛС, літаки ДРЛВ AWACS, наземні зрк. Наші ПС однозначно переважають противника у цьому компоненті.
Противник їде верхи на старих радянських розробках, іноді 1960-х років, іноді – завершених на початку 2000-х того, що не закінчили в 1980-х. Додамо сюди брак технологій, комплектуючих, спеціалістів та загальне відставання в розумінні процесів управління, накладемо зверху хаос, що панує майже півтора роки в їх системі управління військами на ТВД в Україні і надійдемо висновку – так, вони відстають. У ВКС ЗС РФ не завершено оптимізацію та об’єднання командних пунктів оперативного і тактичного рівнів і це не буде змінено до кінця операції.
До 2025 року планувалося завершити розгортання Єдиної системи управління тактичної ланки ЄСУ-ТЗ. Створення цієї системи завершене і вона використовується в штабах стратегічного рівня. ЄСУ-ТЗ інтегрує роботу всіх авіаційних, наземних і морських підрозділів. Доля ЄСУ-ТЗ досить заплутана: випробування завершилися у 2010, у 2015 ГШ ЗС РФ відмовився прийняти її на озброєння. Але після адаптації і допрацювань ЄСУ-ТЗ застосовується для управління артилерійськими підрозділами, що взаємодіють з БПЛА. ЄСУ-ТЗ не обмінюється інформацією з АСУ тактичних, оперативних та стратегічних КП і, насамперед, АСУ ВКС ЗС РФ.
Таким чином противник має сьогодні КП зенітно-ракетної батареї “Тор” або “Тунгуска” 9с737 “Ранжир”, АСУ зенітно-ракетним полком “Сенеж-М1Э”, АСУ зенітно-ракетної бригади “Поляна-Д4” та комплекс засобів автоматизації ЦКП ВПС и ППО “Панорама”. Всі ці системи створені на базі застарілих комп’ютерів, їх застосування обмежене лише конкретним підрозділом, для управління котрим вона створена; системи не інтегруються з відповідними АСУ сухопутних та морських сил.
Стає зрозуміло, що більші шанси на перемогу у протистоянні “повітряні засоби нападу – наземні засоби оборони” має та сторона, котра має кращу ситуативну обізнаність. Ситуаційна обізнаність є вирішальною: якщо ви знаєте, що, де і як робить ваш противник, ви можете протидіяти, а якщо ні – ви маєте величезні проблеми. У підтвердження тому – російська авіаційна група, збита 13 травня в небі Брянщини. Ситуаційна обізнаність, помножена на технологічну перевагу – перемога.
Дещо прояснимо термін “ситуаційна обізнаність”. Основа всього – єдине радіолокаційне поле. РЛС не є чарівною паличкою, котра вмить показує все, що є у повітрі. Цілі маневрують та всіляко ховаються, вживають заходів введення в оману, використовують малі і надмалі висоти, рухаються огинаючи рельєф місцевості, проти РЛС постійно ведеться РЕБ, їх виявляють і знищують всіма доступними засобами, змушуючи вимикатися та маневрувати. Тому завжди є шанс, що якісь з повітряних цілей будуть пропущені.
До речі, засоби радіотехнічної розвідки виявляють РЛС на відстані, вдвічі більшій, ніж дальність дії самої РЛС, при тому начальник РЛС уяви не має, виявлений він, чи ще ні. Додаємо сюди ж кривизну земної поверхні, погоду, особливо хмари, дощі, грози, піщані бурі, рельєф місцевості, рослинний покров, перешкоди техногенного характеру (хмарочоси, наприклад), вихідну потужність скануючого сигналу РЛС, розмір антени, режим ведення розвідки РЛС (сектор чи коло) і ще багато інших факторів. Не факт, що РЛС щось виявить, але гарантовано буде виявлена сама. Звідти випливає один з феноменів цієї війни: всі накупляли дорогезних РЛС, але уникають вмикати їх на випромінювання.
З нашого боку картина є приблизно такою: найбільш щільна і потужна ППО розгорнута навколо столиці. Тобто за логікою формування ситуаційної обізнаності тут має бути багато РЛС, але наші їх до пори до часу не вмикають. Для того, щоб не бути геть сліпими (не забуваємо про засоби союзників, котрі з безпечних територій дивляться у потрібну нам сторону і скидають інфу в IADS), навколо міста постійно маневрує та працює антикварна, але надійна РЛС П-15 1955 року зборки (нам таких РЛС у спадок від попередніх окупантів багато лишилося) з дальністю розвідки до 140 км (десь 4,5 хвилини польоту Су-34 чи 8 хвилин ракети “Калібр”), котра а) наші очі, б) приманка для ворожих засобів ураження. Коли будете пити за нашу ППО, за екіпажі ось цих бродячих РЛС – окремий тост.
З боку противника картинка така: засоби радіотехнічної розвідки виявляють нашу РЛС, хвилин за 15-30 доповідь піднімається до рівня КП ГШ ЗС РФ. Чергова зміна цього КП має інформацію про результати попередніх ударів (не від Конашенкова, від своєї розвідки), має уяву про насиченість цього району зрк різних типів, адже збивається майже все, що запускається, але бачить одну-єдину РЛС, судячи з характеристик випромінювання – старезну. До того ж вона працює кожного дня з нової позиції. Що робити?
Є принаймні три варіанти:
1. Поставити задачу черговим силам і засобам радіотехнічної розвідки продовжити спостереження за районом, де виявлено РЛС;
2. Задіяти свою агентуру в районі, де працює РЛС, або послати групу глибинної розвідки, якщо така є під руками;
3. Завдати ракетно-авіаційний удар, примусивши нашу ППО увімкнути на випромінювання наявні засоби та видати свої позиції.
Треба думати, що ворог застосовує варіанти 2 і 3. №2 – небезпечний, адже передбачає забазування ворожого спецназу на нашій території безпосередньо в районі Києва.
Роботі літаків та БПЛА, що ведуть повітряну радіотехнічну розвідку, великі держави намагаються перешкоджати не лише під час бойових дій, але й у мирний час. Приклад – атака 14 березня російських винищувачів на БПЛА MQ-9 Reaper ВПС США над Чорним морем.
Іншим популярним та малобюджетним способом виявити РЛС ППО у цій війні стало застосування повітряних куль. З березня цього року суттєво почастішали повідомлення про запуск таких куль з території Білорусі. Недолік – залежність від напрямку вітру, насамперед на великих висотах. Цей процес доповнили літаки МіГ-31к (ті самі носії “Кинджалів”), кількість вильотів котрих з білоруських аеродромів суттєво зросла. Таким чином противник імітував зліт ударної авіації все з тією ж метою – знайти наші РЛС ППО. Але не врахував, що такий літак НАТівські E-3 бачать із повітряного простору Польщі і інформація негайно потрапляє в нашу IADS. В решті решт 4 травня ВКС РФ завдають таки удару “Кинджалами” по цілі в Києві, чого так-то літати?! Але… Якто кажуть, виникли нюанси.
Але українському МІМ-104F Patriot, РЛС котрого увімкнулася на випромінювання на 60-120 секунд, вистачило часу для перехоплення “гіперзвукової” ракети противника. Цього часу достатньо, щоб зрозуміти, що Patriot є і працює, але не достатньо, щоб виявити його точне місце положення та знищити прицільним ударом. Це страшенно розлютило російське командування і наступного дня ми побачили ракетно-авіаційний удар зовсім іншої структури: для викриття та перевантаження нашої ППО у першій хвилі були задіяні ударні БПЛА “Шахед-131/136” і старі крилаті ракети Х-55.
Мета – змусити увімкнути РЛС та зрк, розстріляти частину ракет, після чого зрк змінюватимуть позиції та будуть перезаряджатися (а це – не магазин в АК-74 замінити), тобто не будуть готові до другої хвилі. І саме в ньому задіяли 6 “Кинджалів”, 3 “Іскандер-М” і декілька ракет С-300. Головна мета – дістати саме Patriot. Але завдяки системі IADS наша ППО виявилася готовою до такого розвитку подій і перехопила все запущене ворогом.
Подивимось на застосування бомбардувальної авіації противником. Більш-менш безкарно ворог міг це робити у перші дні війни та у подальшому – лише на лінії бойового зіткнення сторін. Якщо вірити офіційним спікерам МО РФ, то їх льотчики-бомбардувальники – практично боги цієї роботи, що експлуатують мегасучасну авіаційну техніку, спираючись на величезний бойовий досвід.
Реальність наступна: досвід ці стерв’ятники здобували у Сирії, де бомбили з Су-24м з висот 5000-6000 м повстанців, котрі не мали системи ППО, як явища. Розвідка союзників підрахувала, що 99% скинутих на противників тамтешнього диктатора бомб – звичайні бомби вільного падіння, так звані “тупі”. “Неймовірну точність” “забезпечував” прицільно-навігаційний комплекс СВП-24. З точки зору теорії імовірності при проведенні великої кількості бомбардувань врешті решт можна влучити ціль. Тобто чим більше бомб скинеш – тим вище імовірність ураження цілі.
Насправді прилади на кшталт СВП-24 на літаках західних країн застосовували десь у 1960-і роки. СВП-24 використовує дані супутникової системи ГЛОНАСС, котра – ну таке. Частина супутників акуратно розкладена на дні Тихого океану. Тому доводилося літати по нескрепній GPS. Ще є відомості, що більше половини бойових вильотів у Сирії пілоти ВКС РФ у 2015-2018 рр. виконали на старих Су-24, котрі ВЗАГАЛІ не мали СВП-24. Середні відхилення від точки прицілювання – до 150 м. Російська статистика за час війни в Сирії наступна: не менше 39.000 вильотів, знищення 121.466 цілей. За результатами цієї роботи в аеропортах базування ВКС РФ у Сирії були змонтовані навігаційні станції, що дозволило дещо покращити результати, промахи скоротилися до 30-50 м, хоча до справи залучили новітні бомбардувальники Су-34 з тим самим приладом СВП-24.
В основі планування застосування російських ударних літаків – досвід бойового застосування бомбардувальників проти іррегулярних формувань в умовах відсутності ППО з великих висот на низьких швидкостях із використанням наземних базових станцій цивільної навігаційної мережи GPS.
І ось ця повітряна армада прилітає в Україну і зустрічає ешелоновану ППО, добре навчені та мотивовані обслуги зрк, відчайдушних пілотів-винищувачів, командирів і командувачів, що застосовують свої сили нешаблонно і агресивно. До того ж розставити на землі наземні навігаційні станції аж ніяк не виходило. Результат – за лютий-березень 2022 року ВКС РФ втратили більше 40 літаків та гелікоптерів. ВКС не змогли виконати задачі здобуття панування у повітрі, знищення авіації та ППО ПС ЗСУ.
Наступним етапом стає застосування Су-34 проти цілей на лінії фронту з малих висот бомбами вільного падіння. Тут з’ясувалося, що старенькі, але справні зрк “Оса-АКМ” – дієва зброя проти такої тактики. А українські стрільці-зенітники з ПЗРК самих різних систем – взагалі люті. Підсумок – відмова від таких атак, перехід до атак із-за меж зони досяжності українських зрк. Повстає питання – як бомбити не заходячі до зони дії української ППО? І тут на полі бою, а точніше – над ним, появилися плануючі бомби з комплектами МПК (комплекти складних крил із системою управління польотом по ГЛОНАСС) для бомб калібру 250 кг та УМПК – для бомб 500 кг.
Сьогодні величезну шкоду біля лінії фронту завдають саме російські бомбардувальники, що атакують наші тили із-за меж досягнення нашого ППО саме плануючими бомбами. А з висоти 9 км така бомба може пролетіти до 60 км.
Пошук позицій нашої ППО здійснюється безперервно, залучаються станції пасивної радіоелектронної розвідки (ті, котрі слухають все, але самі нічого не випромінюють, залишаючись непомітними для нас). Навіть мобільний телефон в кишені будь-кого з наших бійців на позиції підрозділу ППО може стати смертним вироком для всіх.
У повітрі чергують ударні літаки з протирадіолокаційними ракетами Х-31 (російський аналог HARM). Останнім часом дії ударних літаків супроводжують вертольоти РЕБ Мі-8МТПР, задача котрих не лише виявити РЛС ППО, станції наведення зенітних ракет, позиції зрк, але й подавити завадами їх роботу. ПС ЗСУ відповідають маневруванням, діями із засідок, використанням хибних цілей. Гра у хованки триває безперервно. Наприкінці квітня на Авдіївському напрямку противнику вдалося здобути тимчасову перевагу, уразивши декілька наших зрк середньої дальності та відтіснити всі інші від переднього краю, що дозволило суттєво підвищити інтенсивність авіаударів по позиціях Сил оборони. Зараз ситуацію вдалося дещо вирівняти.
І ось настає 13 травня, коли група з двох російських літаків та двох вертольотів РЕБ повертається після удару по Україні. І потрапляє під удар ППО ПС ЗСУ. І гине вся. Важко сказати, чим ми її дістали. Можна думати, що застосоване озброєння, яке має РЛС, що працює в діапазоні, якій не бачить російська радіоелектронна розвідка, а зрк має дальність стрільби кілометрів 50-60. Може навіть має ракети, здатні самонаводитися на джерело радіозавад, тобто анти-РЕБ (2 Мі-8МТПР збили ж!). Наші продемонстрували хрестоматійний приклад тактики вогневої засідки.
З цього бою мораль така:
– перша ціль – вертольоти РЕБ;
– друга ціль – літаки-носії ракет Х-31 (зазвичай Су-35);
– третя ціль – бомбардувальники чи інші ударні літаки.
Час на виконання бойового завдання – до 120 секунд. Так, протиповітряний бій – дуже швидкоплинний.
Замість моралі:
– ми маємо перевагу в управлінні, адже рівень ситуативної обізнаності тих, хто керує нашою ППО, вищий, ніж у противника;
– ми застосовуємо нові і неочікувані для противника тактики, котрі є незручними і тому ефективними;
– союзники взяли на себе розвідувально-інформаційне забезпечення ППО і роблять це сумлінно;
– поступово нарощується бойовий потенціал ППО ПС ЗСУ, котра набуває нових можливостей – перехоплення гіперзвукових та балістичних ракет. Сформувався кістяк протиракетної оборони держави;
– цілком виразно окреслилася ніша, котру мають зайняти бойові літаки іноземного виробництва (питання – коли?);
– штаб ПС повідомляв, що наша потреба – десь 150 F-16, що дозволить укомплектувати декілька бригад. Але ще він вів розмову про інші літаки, слід думати ударні, РЕБ, тобто мантра “дайте нам F-16” – не повна, треба ще F-15 та ЕF-18;
– противник поки має більше літаків, його літаки – сучасніші, мають більшу дальність виявлення повітряних цілей та дальність стрільби ракетами “повітря-повітря” і з тим треба щось робити. Але розуміння того, що саме, – у відповідних кабінетах є.
Не ігноруємо сигналів повітряної тривоги, не знімаємо та не постимо роботу сил і засобів ППО та інших дивних воєнних машин з локаторами. Налаштовуємось на недоспані ночі та біг до бомбосховищ принаймні до наступної весни.
Віктор Кевлюк, експерт Центру оборонних стратегій – ГПУ
