Бої за Бахмут не вщухають із літа 2022 року, внаслідок чого загинули десятки тисяч людей. Це найбільш кровопролитна битва в Європі з часів Другої світової війни.
Ні російські окупанти, ні українці не виявляють жодних ознак відступу від зотлілих решток міста.
Але навіть коли не видно кінця-краю, Захід може й має зробити деякі висновки з цієї бійні.
По-перше, Бахмут поставив знак оклику на рішучості та винахідливості України, а також на тому, що вона справедливо вважає екзистенційною ставкою в цій війні – боротьбу за свою цивілізаційну ідентичність як частину Європи, як демократичну, плюралістичну, толерантну і вільну країну.
Аналітики, які наголошують на очевидній відсутності стратегічної цінності в самому Бахмуті – шахтарському містечку, населення якого до війни було 73 тис. осіб, втрачають з фокусу важливий момент. Будь-яка захоплена українська земля і мирні жителі, що залишилися там, зазнають вбивств, тортур, сексуального насильства і викрадення дітей, чим сумно відомі московські війська. Ці території включаються в орбіту Росії з її тиранією, репресіями та брехнею.
Навіть із суто військової точки зору рішення України утримати позиції в Бахмуті цілком логічне. Якщо її війська відступлять, росіяни, швидше за все, підуть вслід за ними, перемістивши бої ще глибше на українську територію, яку не так легко захищати. Дуга малих та середніх українських міст із населенням 50-150 тис. осіб знаходиться приблизно за 30 км на захід. Відступ із Бахмута не дав би перепочинку чи стратегічної переваги українцям.
Україні протистоїть одна з найбільших армій у світі. Населення РФ більш як утричі перевищує населення України. Незважаючи на слабкість і погане керівництво московських солдатів, сама їхня чисельність дає їм значну перевагу. Кількість, як казав радянський диктатор Йосип Сталін, сама по собі якість.
Незважаючи на це, Україна організувала розумну і спритну оборону, завдавши жахливих втрат росіянам – “бійню”. Такі оцінки генерала Марка Міллі, голови Об’єднаного комітету начальників штабів. Знову й знову Євген Пригожин, голова ПВК “Вагнера”, яка очолила наступ росіян на Бахмут, заявляв про свою перемогу. Він повторив це ще раз цього тижня. Ці твердження завжди були брехнею. Оцінки втрат з обох сторін підтвердити неможливо, але мало хто сумнівається, що кількість убитих та поранених росіян у кілька разів більша за українців.
На думку західних офіційних осіб, втрати Кремля у Бахмуті становлять 20-30 тис. убитих на початок березня. Це приголомшлива ціна за одну битву за місто.
Тактика Росії в Бахмуті – безперервні атаки погано навчених, погано екіпірованих солдатів, яких посилають прямо в зуби українським кулеметникам. Вона спрямована не лише на захоплення міста, а й на зниження здатності Києва проводити власний весняний чи літній наступ.
Поки що неясно, наскільки Москва досягла успіху в цьому сенсі. Більшість західних аналітиків, як і раніше, впевнені, що Україна, яка накопичує значний арсенал у США та союзників по НАТО, зберігає та нарощує суттєвий потенціал для наступу. Вона, безперечно, втратила тисячі солдатів, зокрема, багато високо мотивованих і досвідчених, але її запаси західних танків та бронетехніки не дуже виснажилися у боях за Бахмут.
Президент Володимир Зеленський правий у тому, що ставки в Бахмуті не лише військові, а й політичні.
“Якщо місто впаде, Володимир Путін продасть цю перемогу Заходу, своєму суспільству, Китаю, Ірану. Якщо відчує трохи крові, що ми слабкі, буде тужитися ще більше”, – заявив Зеленський.
Це ще один важливий урок для Заходу – московський тиран веде війну на два фронти. Один – в Україні. Інший – у Європі та США, де опитування у деяких країнах показують, що народна підтримка озброєння та фінансування Києва ослабла. Зі стратегічної точки зору Путіна, це може бути більш вирішальне змагання.
Головною з його переваг є час, який російський диктатор, схоже, вважає своїм головним союзником. На його думку, виснажувати Захід з часом може бути простіше, ніж виснажувати сили України, які борються за свої міста, домівки та сім’ї. Якщо він не зможе зламати бойовий дух українців, чого йому досі не вдавалося, і що яскраво показав Бахмут, він сподівається пережити терпіння та єдність американців та європейців, які твердо стояли за Україну після 24 лютого 2022 року.
Ось чому такий важливий успіх у майбутньому українському наступі, який, швидше за все, розгорнеться в кількох точках по лінії фронту в 1000 км. Вкрай важливо, щоб київські сили та їхні західні прихильники показали Путіну та його поплічникам, що вони можуть зібрати зброю, техніку, людей, і насамперед волю, щоб прорвати позиції Росії та повернути суверенну територію України.
Лише перемога України відновить міжнародний принцип неприйнятності захоплення чужих земель і відродить стримуючий авторитет США та їхніх партнерів по НАТО перед агресією Росії, Китаю чи інших держав, охоплених експансіоністськими гарячковими мріями.
Редакційна стаття у The Washington Post
Переклад Gazeta.ua
