У народі колись вважалося, що свято 8 січня для жіноцтва навіть важливіше, ніж Різдво Христове, оскільки пов’язане з Матір’ю Божою.
У народі вірили, якщо вагітна жінка чи її чоловік, навіть через крайню необхідність, працюватимуть у цей день, то у них дитина народиться з фізичними вадами – шестипала, безпала або з пальцями, які зрослися.
На Богородицю починали колядувати жіночі ватаги. Люди відвідували бабів-повитух, причащали їх вечерею, а також справляли обіди та панахиди за померлими. Бо існує повір’я, що у ніч на 8 січня всі небіжчики сходяться до храму і їм правлять службу покійні священики.
Також за церковним календарем 8 січня відзначають Собор Пресвятої Богородиці та вшановують священномученика Євфимія, єпископа Сардійського; преподобного Костянтина Синадського; преподобного Євареста, а також ікони Божої Матері, що називаються «Трьох Радостей», «Милостива» і «Блаженна Утроба».
Іменинники 8 січня:
Юхим, Костянтин.
8 січня народились:
1866 – Степан Більський – український геолог. Провадив геологічні дослідження на Житомирщині та Волині. Відкрив родовища топазів та моріонів.
1878 – Степан Васильченко (Панасенко) – український письменник, перекладач, журналіст, педагог. Автор книжок «Ескізи», «Оповідання», «Кармалюк», «Мужицька арихметика», «Авіаційний гурток», «На перші гулі», «Талант» та ін.
«Вільне, творче слово – це душа кожного народу, – забите було слово – і край лежав сотні років мертвою цеглиною. І я бачу, що ваше покоління оживить, підніме рідне слово на недосяжні високості… Усім треба рідним словом володіти, усі гуртом мусимо підняти його на височінь». (Степан Васильченко)
1888 – Гнат Юра – український актор театру та кіно, режисер. Як мистецький керівник і режисер Київського драматичного театру ім. Івана Франка, підготував близько 100 вистав.
1935 – Василь Симоненко – визначний український поет, прозаїк, журналіст. Один з найяскравіших представників покоління «шістдесятників» у літературі, «лицар українського відродження». Збірки віршів «Тиша і грім», «Лебеді материнства» та ін.
Події 8 січня:
1297 – Монако отримало незалежність.
1570 – Іван Грозний з військом увійшов у Новгород і почав винищення населення міста.
1654 – у Переяславі генеральна військова рада, яку скликав гетьман Богдан Хмельницький, вирішила укласти військово-політичний союз двох держав – Гетьманщини та Московського царства.
1656 – у голландському місті Гарлем вийшов перший номер газети «Гарлемський вісник», яка видається і досі. Це найстаріше з періодичних видань, що існують сьогодні.
1838 – Альфред Вейл продемонстрував телеграфну систему, яка використовувала коди з крапок і тире (попередниця азбуки Морзе).
1851 – перша демонстрація маятника Фуко в Парижі: французький фізик Леон Фуко завдяки сконструйованому ним апарату довів, що земля обертається.
1912 – засновано Африканський національний конгрес, який майже через 90 років прийшов до влади в Південній Африці. Основна мета організації – захист прав чорношкірої більшості.
1918 – виступаючи перед членами Конгресу, 28-й Президент США Вудро Вільсон запропонував мирну програму з 14 пунктів, що мала сприяти закінченню Першої світової війни.
1926 – Абдель-Азіз ібн Сауд став королем Хіджазу і перейменував його в Саудівську Аравію.
1959 – Шарль де Голль стає президентом Французької Республіки.
1961 – французи на референдумі проголосували за надання Алжиру незалежності.
Чи знаєте ви, що:
Про Василя Симоненка
Цього дня народилася людина, яка Україні та всьому світові ще раз відкрила і показала справжнє демонічне лице більшовицької влади. Саме він разом з Аллою Горською і Лесем Танюком обійшли десятки прикиївських сіл, опитали сотні тамтешніх жителів і виявили урочища, де, за свідченням селян, більшовицькі кати ховали сліди своїх мерзенних злочинів.
Саме за участю Симоненка на основі незаперечних речових доказів для людства були відкриті таємні братські могили жертв сталінізму на Лук’янівському і Васильківському кладовищах, у хащах Биківнянського лісу.
За його участю тоді ж був написаний і відправлений до Київської міськради Меморандум із вимогою оприлюднити ці місця печалі й перетворити їх у національні Меморіали. Звичайно, Київська міськрада брутально зігнорувала заклик поета до морального очищення перед нагло убієнними.
А влітку 1962 р. на залізничному вокзалі в Черкасах, побачивши у редакційному посвідченні прізвище Симоненко, і зрозумівши, що перед ними відомий поет, двоє чергових міліціонерів раптом ніби показилися, – вони безцеремонно скрутили Василеві руки й на очах здивованого натовпу потягли силоміць до вокзальної кімнати міліції, де жорстокопобили.
У зв’язку з тим, що влада всiляко боролась з Василем Симоненком, можна припустити, що це побиття не було випадковим. Після цього побиття у Василя відмовили нирки і він незабаром помер. Офіційно – від раку. Проте все його життя і останні записи у щоденнику свідчать, що випадковостей у житті не буває…
«Друзі мої принишкли, про них не чути й слова. Друковані органи стали ще бездарнішими й зухвалішими. «Літературна Україна» каструє мою статтю, «Україна» знущається над віршами. Кожен лакей робить, що йому заманеться… До цього ще можна додати, що в квітні були зняті мої вірші у «Зміні», зарізані в «Жовтні», потім надійшли гарбузи з «Дніпра» й «Вітчизни»…» (з сайту Дивограй українського слова)
«Рідна країна»
