Серед випускників історичного факультету Ужгородського національного університету є чимало тих, хто присвятив своє життя служінню музі Кліо. Серед них україністи, спеціалісти із зарубіжної історії, археологи, етнологи, історіографи та джерелознавці… Серед дослідників вітчизняної історії та етнології яскраво виділяється постать кандидата історичних наук, педагога, музеолога, волонтера, громадсько-політичного діяча Павла Павловича Федаки.
Ми знаємось із ним понад чверть століття. Тому вирішив познайомити громадськість із цією непересічною особистістю. Цьому сприяв і його прийдешній ювілей.
Він народився 30 грудня 1970 року в древньому Ужгороді в родині інтелігентів (батько Павло Федака – вчений-етнолог, музеолог, громадський діяч проукраїнського спрямування, мати Ярослава – старший редактор редакційно-видавничого відділу Ужгородського університету, померла у молодому віці). У 1988-му ювіляр закінчив середню школу № 15 із срібною медаллю. Вступив на історичний факультет Ужгородського державного (тепер національний) університету, який успішно закінчив 1993-го. У 2018 р. Павло Федака-молодший закінчив і Європейський університет (м. Київ), де здобув звання магістра за спеціальністю «Інформаційна, бібліотечна та архівна справа».
Трудову діяльність розпочав на посаді методиста Закарпатського крайового культурно-освітнього товариства «Просвіта». Потім у Закарпатському краєзнавчому музеї (нині обласний краєзнавчий музей імені Тиводара Легоцького) займав посаду старшого наукового співробітника меморіального музею президента Карпатської України, Героя України о. Авґустина Волошина. З 2013 року – головний редактор незалежної газети «Трибуна». А з 2018- го – викладач Ужгородського коледжу культури і мистецтв (тепер Ужгородський інститут культури і мистецтв).
Ще навчаючись на історичному факультеті УжДУ, Павло проявив нахил до наукової роботи. Після закінчення університету бажання займатися такими пошуками тільки посилювалося. Його науковим керівником став доктор історичних наук, професор кафедри історії стародавнього світу і середніх віків Михайло Петрович Тиводар. Було сформульовано тему дисертаційного дослідження, а саме: «Історія етнографічного вивчення Закарпаття в українській крайовій періодиці другої половини ХІХ – першої половини ХХ ст.» Молодий науковець працював у найбільших книгозбірнях України. Виявляв, вивчав, класифікував історіографічні джерела, що виходили за часів Австро-Угорщини (1867 – 1918), Чехословаччини (1918 – 1939) та гортистської Угорщини (1939 – 1944).
Досліджуючи перший, австро-угорський, період, Павло Федака скрупульозно вивчав публікації А. Кралицького, Т. Злоцького, О. Митрака, О. Гомічкова, Ю. Ставровського, І. Сільвая, Є. Фенцика, І. Дулішковича, О. Павловича, В. Гаджеги, Ю. Жатковича, О. Петрова, І. Дем’яна, А. Волошина, Г. Стрипського (Біленького) та інших. Для цього ґрунтовно вивчив газети «Свѣтъ», «Новый свѣтъ», «Карпатъ», «Наука», журнали «Народное чтеніе», «Листокъ», «Село», «Свѣтло» тощо. Історик справедливо відзначив, що «народознавчі студії цього періоду заклали фундамент для подальших етнографічних досліджень».
Що стосується доби Чехословаччини, то Павло Павлович детально опрацював такі видання, як «Вѣночок для пôдкарпатських дѣточок», «Русинъ», «Народ», «Село», «Рідна школа», «Пчôлка», «Просвіта», «Учительський голос», «Українське слово», «Земля і Воля», «Недѣля» та ін. Виділивши при цьому Науковий збірник товариства «Просвіта» в Ужгороді (1922 – 1933), журнали «Підкарпатська Русь» (1923 – 1936), «Наш рідний край» (1922 – 1939), «Наша Земля» (1927 – 1928) тощо. В них друкували свої праці з проблем матеріальної і духовної культури, етногенезу та етнічної історії закарпатських українців В. Гнатюк, В. Гаджега, О. Мицюк. В. Січинський, І. Панькевич, Ф. Колесса, В. Кубійович, В. Ульванський, М. Обідний, Ф. Потушняк і низка інших дослідників. Ювіляр вважає, що вказаний період «належить до найплідніших у вивченні народної культури українців Закарпаття, а праці багатьох дослідників відзначаються високим науковим рівнем». І з цим твердженням не можна не погодитися.
В часи гортистської окупації краю виходили періодичні видання «Литературна недѣля», «Зоря – Hajnal», «Руська молодежь», які видавало Підкарпатське общество наук (ПОН). Крім вищеперерахованих, друкувалися газети «Русское слово», «Русская правда», часопис «Народна школа» – і це ще не повний список. Тут публікувалися Ф. Потушняк, Й. Рац, Я. Гаспар, Л. Дем’ян, Є. Недзельський, П. Лінтур, А. Ворон, П. Милославський, Г. Стрипський… Будапешт, дозволяючи випуск згаданих видань, розраховував на те, що буде проповідуватись ідея відданості русинів святостефанівській короні, а насправді оприлюднені дослідження засвідчили мовну та культурну близькість із русинами-україцями інших українських земель.
В цілому автор опрацював понад 700 народознавчих статей і матеріалів періодики вказаного часу, з них близько 400 – вперше введено в науковий обіг. Молодий дослідник виступав із результатами наукових пошуків на засіданнях кафедри історії стародавнього світу й середніх віків та кафедри історії України Ужгородського університету, а також на низці наукових конференцій. А ще опублікував дві одноосібні монографії – «Народна культура українців Закарпаття на сторінках періодичних видань краю 80-х років ХІХ – першої половини 40-х років ХХ ст.» (Ужгород, 2002) та «Історія етнографічного вивчення Закарпаття в українській крайовій періодиці другої половини ХІХ – першої половини ХХ ст.» (Ужгород, 2008) й 11 наукових статей. 14 листопада 2008 року на засіданні спеціалізованої вченої ради Ужгородського національного університету історик захистив кандидатську дисертацію із вищезазначеної теми. Вона одержала схвальні відгуки наукового керівника (проф. Тиводар М. П.), офіційних опонентів (проф. Данилюк Д. Д., доц. Богів О. Я.), членів ради та крайової наукової громадськості. Захист дисертації засвідчив появу нового серйозного вітчизняного дослідника.
Після захисту дисертації пан Павло успішно продовжує займатися наукою. Щороку з’являються нові публікації. Він дає характеристику народознавчим матеріалам, опублікованим у виданнях «Листокъ», «Руська молодежъ», «Свѣтъ», «Новъй свѣтъ», «Карпатъ», «Наша земля», «Наш рідний край», «Наука», «Підкарпатська Русь» та інших. А ще ґрунтовно дослідив зміст народознавчих досліджень Філарета Колесси й Івана Панькевича, опублікованих у Науковому збірнику товариства «Просвіта» в Ужгороді. Крім того, пише про діяльність «Просвіти». У поточному році він у співавторстві з П. М. Федакою видав цінну книжку «Короткий нарис про закарпатську «Просвіту» з нагоди 100-ліття її заснування». Всі наукові студії ювіляра мають міцне документальне підґрунтя, вдалу структуру, логічний виклад матеріалу, аргументовані висновки й узагальнення. І це запорука того, що вони надовго збережуть свою актуальність.
Вчений відомий і як музеєзнавець. Ми уже згадували про те, що він був старшим науковим співробітником меморіального музею президента Карпатської України о. Августина Волошина, відкритого 14 березня 2002 року з нагоди 63-ї річниці проголошення незалежності Карпатської України. Багато працював над пошуком нових експонатів, долучився до побудови експозиції музею Августина Волошина, опису спадщини, яка зберігалася в його племінниці Емілії Дутки в Пряшеві (Словаччина). І ця справа завершилася успішно.
Наш колега плідно займається педагогічною роботою. Він – викладач Ужгородського інституту культури й мистецтв. Студентам викладає «Сучасну регіональну культурну політику» та гуманітарні дисципліни. Павло Федака добре знає фактичний матеріал своїх курсів, оволодів методикою їх викладання, розуміє психологічні особливості студентів. Заохочує молодь відкривати таємниці сучасного життя, які не менш цікаві, ніж далеке минуле. Вимогливий, але справедливий наставник. За це його поважають колеги й вихованці.
Павло Федака відомий і як журналіст та редактор. Є активним дописувачем до різних періодичних видань, передусім обласних. А ще з 2013 року, як ми вже згадували, є головним редактором незалежної громадсько-політичної газети «Трибуна», в якій доносив до читачів цілу низку публіцистичних матеріалів, пов’язаних із актуальними проблемами розвитку України та Закарпаття, а також забезпечив друк сотень статей із проблем економічного, політичного та культурного розвитку краю.
Ювіляр є активним у громадській роботі, яка носить проукраїнський характер і спрямована на зміцнення нашої держави. На громадських засадах був помічником народного депутата України Левка Лук’яненка, брав активну участь у Помаранчевій революції 2004 року, був заступником голови виборчого штабу коаліції «Сила народу» в Ужгороді, у 2006-му обирався депутатом Ужгородської міської ради, у 2009 р. став координатором громадсько-політичного об’єднання національно-патріотичних організацій Закарпаття – Українського Національного об’єднання (УНО), яке вело боротьбу з представниками політичного русинства.
З початком військової агресії Російської Федерації проти України у 2014 році послідовно займається волонтерською діяльністю. Крім того, взяв активну участь у пошуках і поверненні на Закарпаття тіла майора-розвідника 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади, члена ради крайової «Просвіти», свого найближчого друга Віталія Постолакі. Павло Федака як голова крайової «Просвіти» є співзасновником Всеукраїнського форуму учасників бойових дій «Загартовані війною» та медалі «За оборону шахти «Бутівка».
Багато уваги приділяє роботі «Просвіти». З 2007 р. обирався заступником голови – головою управи Закарпатського крайового культурно-освітнього товариства «Просвіта», а у 2009 – 2013 роках – керівником його Ужгородської міської організації. З 2017 р. очолює громадське об’єднання «Закарпатське крайове культурно-освітнє товариства «Просвіта». З 2010-го активно долучився до видання щорічних календарів-альманахів «Просвіти», став організатором просвітянських зібрань, присвячених українській історії краю, пам’яті визначних учених, письменників, художників, громадських, культурних і політичних діячів. В останні роки забезпечує співпрацю «Просвіти» з Українською асоціацією інвалідів АТО. Ми впевнені, що «Просвіта» – в надійних руках. Вона буде й надалі розвиватися та зміцнюватиме українську національну ідею на Закарпатті.
Багаторічну сумлінну роботу ювіляра помічали й частково оцінили. Не будучи відзначений державними нагородами, він має численні відзнаки громадських і релігійних організацій краю. У рік 100-ліття закарпатської «Просвіти» став лауреатом премії імені Августина Волошина. Але найбільша для нього нагорода – це зміцнення незалежної Української держави.
Павло Федака підійшов до гарної круглої дати – 50-річчя. Підійшов із вагомими здобутками – в царині історії, музеєзнавства, журналістики, громадсько-політичній і культурно-просвітницькій роботі. А попереду – нові задуми, нові плани. Тож ми щиро бажаємо ювілярові доброго карпатського здоров’я, сімейного благополуччя, життєвого оптимізму, наснаги та подальших здобутків у вивченні історії нашого Закарпаття, зміцненні рідної неньки-України та Божої благодаті на многії і благії літа! З роси і води Вам, шановний колего і друже!
Микола ОЛАШИН, кандидат історичних наук, доцент – НЗ
