Гостомель, Буча, Мелітополь, Херсон… Жорстокі убивства мирних людей, катування родин у підвалах, насильство… Це не сюжет із фільму жахів. Це реальна картина болю народу України, вирізана клятим рашистом на квітучій землі. Це розтерзані долі синів та доньок, їх матерів.
24-го лютого — чорний день, що став пекельним для усіх українців.
Раптово у чистому небі над жовто-блакитним стягом з’явились ракети, запущені росіянами для знищення всього українського. Прильоти “зла” на мирну землю кидають людей в почуття страху і паніки. Сотні будинків рівняють із землею рашистські снаряди. Українці ховаються у підвалах, минаючи вражу кулю. А хтось того дня не встиг устати навіть із ліжка…
Війна, кажуть, є найгіршим прокляттям людства. Корінням зла, яке веде до розрухи. Породженням пекла, де немає нічого людського, а лиш ненависть, лють і бажання глибокої помсти. Ворог планує відібрати усе найдорожче й уперто реалізує свій клятий план.
Росія сама розпочала повномасштабне військове вторгнення на територію України. Ворожа армія думала, що насправді “іде визволяти” український народ. Такою була їхня місія — провести “асвабадітєльну операцію” за наказом диктатора. Саме його, ім’я кого почали писати у ЗМІ й соцмережах з малої літери “п” уже встигли порівняти із Гітлером та навіть назвати його дії куди жорстокішими у порівнянні з фашизмом.
За три дні росіяни планували підпорядкувати собі історичний Київ. Та плани диктатора не увінчались тріумфом. Не зустрічали “асвабадітєлєй” квітами й хлібом із сіллю. Ворога зустрічали такими ж “вітальними жестами” й “поцілунками”…
Відважний український народ об’єднався проти загарбників у найважчий момент. Прості селяни підпалювали ворожу техніку, спиняючи просування російської армії. У всіх областях небайдужі організовували виробництво протитанкових їжаків. “Братніх” росіян “частували” Бандера-коктейлями й пиріжками із “дивоначинкою” від баби Олі та Мані. Безстрашні патріоти голими руками йшли на озброєних нелюдів й навіть жінки збивали російські дрони домашньою консервацією. Така от нація сильних духом та непохитних вірою!
Й далі український народ мужньо бореться за свободу і перемогу добра над злом у цій жорстокій війні. І ми віримо – перемога за нами!
На жаль, захищаючи рідну Вітчизну, багато молодих юнаків полягли у бою. Серед них є й закарпатці. Багатьох із них нагороджено високими Орденами посмертно. Так, за останній місяць сумна звістка прийшла на Виноградівщину. 10 жовтня цього року жителі провели в останню путь полеглих у війні Романа Головка та Ігоря Клодзінського. Обидва Герої загинули на Херсонщині, мужньо обороняючи свою державу.
7-го жовтня утворили живий коридор на Виноградівщині, слізно прощаючись Олександром Кориком. Того ж дня сумна звістка оповила район загибеллю ще одного бійця Сергія Габора. 6 жовтня 2022 року оголошено Днем жалоби у Виноградівській ТГ. Виноградівщина оплакує трьох загиблих захисників.
На жаль, багато краян, перебуваючи у пеклі війни й ведучи боротьбу з ворогом, отримують поранення. В деяких випадках отримані поранення не сумісні з життям. Біда спіткала й бійця із Виноградівщини. як повідомили у соцмережах, під час боїв з окупантами постраждав Максим Тегза. Військовий серйозно поранений в голову й перебуває в реанімації. Шанси на одужання солдата є мінімальними.
4-го жовтня цього року загинув герой із Міжгірщини, командир 128-ої бригади Віктор Болехан. З перших днів війни боронив Україну. У захисника вдома залишились батько і мама, дружина, два сини та рідна сестра. 6 жовтня востаннє додому привезли тіло загиблого захисника зі 128-ї бригади. Люди повиходили на вулицю та стоячи на колінах зустрічали кортеж з тілом захисника.
Не оминають жахливі новини і Перечинщину. 6 жовтня 2022 року війна обірвала життя сміливого воїна, уродженця Полянської Гути Туря-Реметівської ОТГ. На Донеччині у ході виконання бойового завдання щодо захисту незалежності України загинув 36-річний Михайло Чомоляк.
13 жовтня загинув у бою із окупантами молодий військовослужбовець 128 ОБМР Мікола Гісен, вихованець Перечинської школи-інтернат.
20 жовтня у Перечинській ОТГ знову трагічна звістка. Під час війни з росіянами поліг ще один закарпатський військовий. Сумну новину у мережі Фейсбук повідомила рідна сестра убитого:
“Втрата – завжди неймовірно боляче і страшно. Втрата – це коли всі думки сплелись воєдино, а поєднало їх невимовне горе.
Та втрата на війні, проклятій орківській війні, ще більше посилює душевний біль.… Мати втратила сина, дружина – чоловіка, діти – доброго батька, а я – улюбленого брата. Ніякий на світі розпач, ніяка на світі рана не ятритимуть більше, ніж ця страшна звістка. Увесь час, відколи Руслан воював, я подумки була завжди з ним, бажала сили й завзяття та молила Бога про щасливе повернення з Перемогою додому…”
Прощання із загиблим Героєм України Русланом Чумою відбулось 25 жовтня в місті Перечин. Військовослужбовець ЗСУ поліг на Херсонщині 17 жовтня.
