Уперше я побачив цього чоловіка кілька років тому. Була пізня осінь, мряка, вітер і температура повітря змушувала вдягати тепле вбрання й водонепроникне взуття. А він ішов побіля церкви у бік Поляни в довгій темній накидці, схожій на плащ чи демісезонне пальто, з тайстрою на плечі та великою палицею в руці й зовсім босий. По вулиці не проїжджало в той момент жодної машини.
Тому, коли старець проходив повз наш замок і його постать гармонійно вписувалася в історичне тло – облуплені та пошарпані сіруваті стіни, мені раптом здалося, що я потрапив у середньовіччя. На вигляд чоловікові було, як мені тоді здалося, років сімдесят чи навіть більше.
Нещодавно мені вдалося познайомитися та поговорити з ним. Він називається Василь Дукай, а прізвисько має – Босий. Так його кличуть усі, бо взувається тільки тоді, коли на вулиці слизько. Василь про прізвисько знає й не ображається – босий і є Босий. Було би дивно, якби його називали Взутий.
Народився і живе Дукай у Березниках на Свалявщині. Коли ми зустрілися, він ішов у Липецьку Поляну до свого учня допомагати тому розібратися з пасікою. У тайстрі в нього були інструменти пасічника. Спеціальну шапку з сіткою він ніколи не вдягає, бо бджоли його не кусають. Мало того – навіть футболку знімає, коли йде до вуликів. Так наближається до природи, тобто так уже наблизився до неї, що став її органічною частиною.
Василь завжди ходить пішки. Спить там, де його застане ніч. Найчастіше – в лісі під корчом. Гадюки його теж не кусають – він їх ловить голими руками й позичає у пляшечку трохи отрути. Позичає, бо потім готує ліки й віддає-продає людям. Каже, що отрути від однієї гадюки замало для виготовлення мазі – потрібно брати її від кількох. Тому на цей промисел іде спеціально, а зустрічних випадкових змій не чіпає: у них своя дорога, в нього – своя. А варити мазь треба на оливковій олії – вона не дає зайвого запаху й довше зберігається.
Цей босий чоловік є знахарем і травником. Минулого місяця ходив аж у Виноградово. Шукав полин гіркий (Artemisia absinthium). Каже, що його у нас дуже мало і знайти важко. Є тільки небагато між Довгим і Приборжавським та аж біля самого Виноградова. Із трав краще варити відвар на воді і вживати одразу. Спиртові настої не годяться. Хоча, в деяких випадках можна робити і такі. Василь їх робить.
Дорога до Виноградова й назад, так само і до Хуста та звідти до Березників, займає три-чотири дні. У тайстрі Дукай несе пляшечку води, горіхи й мед. Усе інше можна назбирати в лісі.
Василь іще й філософ. Він свідомо вибрав собі такий спосіб життя ще в молодості. Найбільший дискомфорт відчував у армії, бо там заставляли ходити взутим і обмежували свободу. Але відтоді находив собі такі тверді ступні, що холоду чи гострих камінців не відчуває. З одягом теж не заморочується. Але які жири розчиняються в яких кислотах – знає досконало. Добре знайомий зі східною філософією, читає руни, шанує дохристиянські вірування, молиться, мандрує, пізнає світ і себе у світі. Чимось він нагадує мені великого Сковороду. Неординарна і глибока особистість. Крім того, дуже багатьох людей вилікував. А те, що його вважають дивним, його не турбує. Кожен із нас має дивні звички.
Василь ніколи не хворіє. Якщо появляються якісь симптоми – одразу вживає заходи, бо знає їм лік. На питання, звідки в нього стільки знань, витягає з цуравої старої торби крутий смартфон і показує: «Звідси. Тут є все, важливо знати, що саме тобі необхідно, а що – сміття. Крім того, коли ти ідеш у певному напрямку і постійно працюєш, то тобі багато чого відкривається».
До речі, народився Василь Дукай-Босий 1970 року. А ви кажете – «старець».
Василь КУЗАН, НЗ
