Початок літа, якого всі з нетерпінням чекають, — це не лише приємне буяння природи. Активізуються отруйні змії, яких дедалі частіше можна зустріти не лише у горах чи лісах, а навіть у великих містах. Скориставшись нагодою, кореспондент “Експресу” вирішив піти на “полювання” на гадюк із віцепрезидентом Українського герпетологічного товариства Тарасом Гринчишиним, який вже понад 40 років вивчає плазунів.
“Змієлови у радянські часи працювали переважно у Центральній Азії чи на Кавказі й ловили ті види змій, що давали велику дозу отрути, — починає вводити в курс справи мій співрозмовник. — Далі отруту віддавали на фармацевтичні підприємства й отримували за це чималі гроші”. Нині в наших зоологів — інша мета. “Ми рятуємо людей від змій, а змій — від людей”, — усміхається Тарас Гринчишин.
Коли люди виявляють змію у своєму дворі або на вулиці міста, то зазвичай телефонують у Державну службу з надзвичайних ситуацій. Там виклик фіксують і… переадресовують його таким фахівцям, як пан Тарас. Ті зазвичай просять спершу скинути фото чи відео виявленої змії, визначають, що це за плазун (бо трапляються і ящірки, і навіть слимаки) і чи отруйний він. У багатьох випадках люди плутають гадюк із вужами, тоді робота змієлова переважно обмежується телефонною консультацією.
Цього разу з однієї із львівських вулиць герпетологу скинули фото вже вбитої змії, яка лежала біля смітника. Коли ми прибули на місце, то нас обступили місцеві й наввипередки почали розповідати, що сталося. Виявилося, що спочатку плазунові важкої травми завдав дорослий, а потім його розтоптала дитина. Найприкріше, що це був абсолютно безпечний вуж. Герпетолога помітно сердить, що за нинішньої доступності будь-якої інформації люди не здатні відрізнити такого плазуна від гадюки й принаймні самостійно оцінити ступінь небезпеки.
“Я категоричний противник вбивства цих тварин, коли цього можна уникнути, — зауважує Тарас Гринчишин. — Ми впійманих плазунів вимірюємо, відвозимо подалі від міста та відпускаємо у придатне для них середовище. Інколи, зокрема, якщо вид рідкісний, вивчаємо чи демонструємо на лекціях і аж тоді випускаємо. До речі, за вбивство деяких змій, які занесені до Червоної книги (а це більшість видів, що трапляються в Україні), можна отримати штраф у чотири-п’ять тисяч гривень”.
Співрозмовник зазначає, що за своє життя впіймав декілька сотень вужів, понад сотню гадюк. Плазуни кусали його не раз, проте отруйні — лише двічі, бо був необережним при маніпуляціях. Основне знаряддя змієлова — полотняний мішок, товста рукавиця та пара гачків, якими й намагається впіймати отруйну змію. Якщо ж вона не отруйна, то її можна зловити навіть голіруч.
Щоб змії не облюбували ваше обійстя, радить фахівець, варто уникати великого нагромадження дров, дощок, каміння. Адже найчастіше саме там вони можуть облаштувати собі “помешкання”. Також варто пам’ятати: залишені біля дому харчові відходи приваблюють гризунів, а на них полюють гадюки. Отож, щоб не зустрічатись з цими плазунами, слід тримати своє подвір’я у чистоті та з покошеною травою.
“Дістати змію, наприклад, з-поміж стосу дров — непросто. Часто доводиться розбирати їх аж до землі”, — зауважує герпетолог. І додає: “Якщо ви зустріли змію десь на стежці, вона не кидатиметься на вас, а радше сама намагатиметься сховатись. А щоб не порушити її спокій, вирушаючи за грибами чи ягодами, слід користуватися ціпком для розгортання трави й чагарників”.
Зміїну отруту нині ніхто не скуповує. Проте на сувенірних базарчиках можна побачити торговців зміїними настоянками. Пан Тарас такого бізнесу не підтримує.
“Стверджують, що змію слід заспиртувати живою і що такі “ліки” допомагають від різних хвороб, зокрема онкопатологій. Звісно, хворі люди ладні хапатись за соломинку, проте офіційного підтвердження користі від подібних засобів бракує”, — запевняє герпетолог.
Максим Качурівський, Експрес
