Якщо любите подорожувати і прагнете знайти справжню незайману Україну, познайомтесь з хутором Перкалаба.
Це не просто назва на мапі, а справжня легенда гуцульських Карпат, загублена серед гір та тиші.
На хутір можна поїхати лише після того, як заздалегідь отримаєте дозвіл у прикордонної служби.
Перкалаба в перекладі – значення “Клишоногий”, ведмеже місце) – найвіддаленіший населений пункт Івано-Франківської області “там, де дідько добраніч каже” – характеризують це місце тутешні жителі, додаючи жартома “в нас тут дві хати, двісті гектарів лісу і ведмідь-участковий.
Тут зникає відчуття часу, натомість з’являється гармонія з природою, самобутність і дух волі. Перкалаба вражає своєю дикою красою, гостинністю та унікальною атмосферою, що приваблює мандрівників, яким замало стандартних маршрутів.
Щоб не розгубитись, потрібно знати, що частина хутора географічно розташована в Івано-Франківській області, але адміністративно належить до Чернівецької. Такий випадок – єдиний в області.
Перкалаба є частиною найвіддаленішого населеного пункту області – села Сарата. Сама назва місцевості походить від однойменної річки Перкалаб, яка згадується в документах ще з XVIII.Перші згадки про хутір датуються ще 1900 роком, пише Національний природний парк “Черемоський”.
“Перкалаба – загадкове місце на краю Чернівецької області, яке набуло популярності завдяки “дикому” туризму”, – йдеться в дописі.
Тоді тут був лише лісовий мисливський будинок, без жодних поселень. Заселення хутора почалося у 1940-50-х роках, коли радянська влада створила тут лісозаготівельний пункт. Людей було багато – будували гуртожитки, магазин, їдальню, пекарню, навіть баню й радіоприймачі були в кожній кімнаті.
Існує міф, що тут створили лісгосп для так званих “тунеядців” (дармоїдів), але насправді – це була повноцінна структура з видобутку лісу. Проте пізніше тут дійсно організували табір для людей, яких радянська влада вважала “соціально небезпечними” – часто просто за віру чи інакодумство.
Ще однією особливістю хутора є перкалабський хліб. У місцевій пекарні випікали хліб великої форми за особливою рецептурою. За переказами, його смак був настільки унікальним, що його купували навіть жителі з інших сіл.
“Сьогодні інфраструктури на хуторі практично немає, і населення значно зменшилось. Але Перкалаба все ще зберігає свій дух – дикий, історичний, особливий”, – зазначають у НПП “Черемоський”.
За даними місцевих ЗМІ, на хуторі деякі сім’ї тут живуть з дітьми, а до найближчої школи – 50 км бездоріжжя. Дорога туди дуже важка навіть для позашляховиків.
На хутір можна поїхати лише після того, як заздалегідь отримаєте дозвіл у прикордонної служби.
