Тиша. Ліс. Природа… Це справді диво для містян, особливо у час локдауну, коли усі так втомилися від обмежень. І тут є нагода прогулятися, подихати свіжим повітрям і водночас подивитися на милих тваринок — баранчиків та овечок. А ще — поспостерігати, як з-під вправних рук ковалів, гончарів, валяльниць виходять справжні шедеври.
Чи навіть самому спробувати себе у ковальському, гончарному чи валяльному мистецтві. Журналіст «ВЗ» вирішила вивчити цю нову туристичну локацію.
Лише за 20 км їзди від Львова — справжня міні-Гуцульщина. Створив її Антон Мільчевич — учасник АТО родом із Закарпаття, а нині фермер і керівник першого в Україні агротуристичного кластеру «Горбогори». Допомагають йому дружина Галина, доньки, друзі.
Мільчевич займається молочним вівчарством на території колишнього села Радвани, де був колись панський фільварок. Вже з травня господар розгортає для туристів відпочинкову локацію — «Липова долина на хуторі Радвани». До війни Антон Мільчевич займався столярним виробництвом. А як повернувся з фронту, купив цех, згодом збудував будинок і перебрався сюди з дружиною й дітьми.
Антон розповідає, на хуторі Радвани з 1860 року був панський фільварок, який у 1911 році перебудували. Фільварок належав панові Якову Капельнеру. Колись тут була гуральня, де робили спирт із картоплі, яку тут же садили. На хуторі жили форналі — безземельні працівники фільварку. Вони були на повному утриманні пана, збудував тут для них будиночки. Збереглося фото обжинків на хуторі, датоване 1939 — 1942 роками, де пан позує разом із форналями. Останніх мешканців хутора Радвани переселили у Пустомити за радянських часів — дали їм тут квартири.
Нині Антон Мільчевич розвів на хуторі овець. На Львівщині овечих ферм — обмаль.
«Думав, вівчарство притаманне лише гуцулам у Карпатах і на Закарпатті, — розповідає фермер. — Але історики розповіли, що тут, у районі хутора, воно теж було розвинене. Місцеві жителі влітку пасли овець, а взимку наймалися до князя Галицького воювати. Жінки навіть платили вовною панові податок».
У кошарі Мільчевича — понад 100 овець. Цьогоріч господар закупив племінних баранів французької породи лакон. Їх схрещують із самками гірської карпатської породи, аби були витриваліші. А ще має баранів німецької породи фріз. Це молочна порода, яка дає найбільше молока і є еквівалентом гольштинської породи корів. Чистопородні фрізи не витримали б важких гірських погодних умов, тому їх схрещують з місцевими, аби покращити молочність.
Надворі бігають маленькі ягнятка. Їх цього року народилося аж 46. У кошарах — овечки, які щойно окотились. До них навідуємося із частунками — морквинами. Овечки приглядаються. Господар каже: «Вони не голодні. Це наші улюблениці. Охоче дають себе погладити, люблять поспілкуватися».
З овечого молока тут роблять сир. Та й скуштувати поживне молоко також можна. Незабаром будуть овець стригти. З вовни робитимуть ліжники, шкарпетки тощо. Для цього з Карпат привезли автентичну прядку. Зараз якраз завершується створення містечка ремесел. Уже розгорнула роботу сироварня Рубелів зі Львова. Виготовляють крафтові сири з коров’ячого і овечого молока, яке закуповують у місцевих фермерів.
Планують відтворити за архівними даними старий фільварок. Зроблять «Бабусину хату», де можна буде випити карпатського чайку. Є гуральня, де з апарата капає спирт і з чистої води роблять наливки. Готуються встановити гончарну піч, щоб випікати давнім способом вироби з глини. Тут розраховують на сімейний відпочинок для туристів.
«Зліпив горщик чи горнятко — іду в кузню спробувати ковальського ремесла і викувати щось собі на згадку. Втомився — пішов випити кави чи наливки», — розповідає Антон. «Подаруємо кожній людині позитивні емоції», — підхоплює ентузіазм батьків дочка Дзвенислава. Вона цьогоріч закінчує школу і майбутньою професією обрала туризм, бо ця справа має перспективу.
Ірина ДМИТРІВ, ВЗ
